1845 народився Іван Пулюй, фізик, філософ, педагог, перекладач, громадський діяч, співавтор перекладу Біблії українською мовою. Доктор філософії і фізики (1877), професор. Один із першовідкривачів радіоактивного випромінювання. 1864 вступив на теологічний факультет Віденського університету, по закінченні якого священичого сану не прийняв, а вступив на філософський факультет Віденського університету по кафедрі фізики і математики, де навчався до 1872. Після закінчення – асистент кафедри експериментальної фізики цього університету, а 1873–1875 – асистент-викладач кафедри фізики, математики і механіки у Військово-морської академії у м. Фіуме (Хорватія), 1875–1877 як стипендіат австрійського міністерства освіти навчався у Страсбурзькому університеті і працював під керівництвом німецького професора А. Кундта. 1877 захистив докторську дисертацію на тему: "Залежність внутрішнього тертя газів від температури". 1877–1884 викладав механічну теорію тепла і кінетичну теорію газів у Віденському університеті. Із 1884 понад 30 років працював професором у Празькому політехнічному німецькому інституті: 1889–1890 обирався ректором, із 1902 – першим деканом першого в Європі електротехнічного факультету. 1916 отримав пропозицію очолити міністерство освіти Австро-Угорщини, від якої він відмовився, зважаючи на тяжкий стан здоров'я. Працював у галузі молекулярної фізики, електротехніки, досліджував електричні розряди в газах, властивості та природу рентгенівських променів задовго до В. Рентгена. За прилад для вивчення "механічного еквіваленту тепла" нагороджений на Всесвітній виставці в Парижі 1878. Дослідження "холодного свічіння" (нині називається "неоновим") визнане великим досягненням на Всесвітній виставці в Штаєрі 1884. 1882 винайшов фосфоресцентну лампу, попередницю рентгенівської. Стояв біля витоків чеської електротехнічної школи, збудував кілька електростанцій на постійному струмі, у Празі – електростанцію на змінному струмі, був консультантом та судовим екпертом Чехії у справах електротехніки. Володів більш як 10-ма мовами. Переклав підручники з геометрії та фізики для українських гімназій, молитовник на українську мову (Відень, 1871). Разом із П. Кулішем та І. Нечуй-Левицьким переклав на українську мову Біблію (Відень, 1880, 1912, 1918), розробляв основи концепції національної освіти, працював над словником української технічної термінології. Був одним з організаторів і деякий час головою Січі Віденської, разом із професором І. Горбачевським заснував Українську академічну громаду, Комітет допомоги утікачам у Празі, Фонд Пулюя для фінансової допомоги малозабезпеченим студентам з України (проіснував до 1939). Виступав за створення українського університету у Львові. Автор близько 50-ти наукових та науково-популярних праць.

Підготовано за матеріалом Енциклопедії історії України Інституту історії України НАНУ.