1884 народилася Наталія Полонська-Василенко, історик, археолог, архівіст, дослідниця запорізького козацтва, одна з провідних представниць державницької школи в українській історіографії. 1900 закінчила Києво-Фундуклеївську жіночу гімназію, 1911 київські Вищі жіночі курси і 1913 Київський університет. 1912–1915 на Вищих жіночих курсах працювала асистентом по кафедрі російської історії та кафедрі методики. У Київському університеті вела семінарські заняття з історії Росії. 1916 була удостоєна посади приват-доцента Київського університету. Брала участь у діяльності багатьох наукових товариств, насамперед історичних: Київського товариства охорони пам'ятників старовини та мистецтва, 1911; київського Історичного товариства Нестора-літописця, 1912; Таврійської вченої архівної комісії, 1916. 1917 Полонська-Василенко виступила одним з ініціаторів заснування Київського археологічного інституту. 1918–1924 вчений секретар цієї інституції. У Інституті читала курс археології Росії та України, вела семінарські заняття. 1918–1920 завідувала музеєм старожитностей Київського університету. 1921–1923 викладач і директор київської трудової школи № 56. Із 1924 – співробітник ВУАН, де працювала під керівництвом академіка Д. Багалія над дослідженням історії Пд. України та Запорожжя 18 ст., 1925–1927 – архівний реєстратор і помічник ученого архівіста Центрального архіву давніх актів. У травні 1926 була учасницею 1-го Всеукраїнського з'їзду архівістів України. Із 1929 – член Постійної комісії для складання біографічного словника діячів України. 1929–1934 учений секретар Комісії для виучування соціально-економічної історії України 18–19 ст. 1930 була обрана членом Археографічної комісії ВУАН. У травні 1932 разом з архівістом М. Тищенком розробила план видання "Архіву Запорізької Січі" у 8-ми томах. Із жовтня 1934 – співробітник Рукописного відділу Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. 1938–1941 старший науковий співробітник сектору феодалізму Інституту історії України АН УРСР. У жовтні 1940 в Москві захистила докторську дисертацію на тему: "Очерки по истории заселения южной Украины в середине ХVIII века (1734–1775)". У листопаді 1940 відновила професорство в Київському університеті. На початку 1941 очолила великий колектив, що мав написати й видати 4-х томну "Історію м. Києва". Із початком гітлерівської окупації Києва 20 жовтня 1941 очолила Археологічний інститут, а з грудня 1941 – і Київський центральний архів давніх актів. 1942 – співробітник Музею-архіву переходової доби історії м. Києва. У вересні 1943 виїхала спочатку до Львова, а потім – на еміграцію. 1944–1945 професор Українського вільного університету в Празі та в 1945–1973 – Мюнхені. 1945–1972 декан філософічного факультету УВУ. Дійсний член Українського історичного товариства (1965–1973), Українського вільного університету і Наукового товариства імені Шевченка, а з 1953 – і Міжнародної академії наук у Парижі (Франція).

Підготовано за матеріалом Енциклопедії історії України Інституту історії України НАНУ.