1908 народився Петро Шелест, партійний і державний діяч, перший секретар ЦК КП України. 1927 вчився в Ізюмській радянській партійній школі. Із 1928 – член КП(б)У, навчався в харківському Комуністичному університеті імені Артема, згодом – студент Харківського інженерно-економічного інституту. 1932–1936 працював на виробнитцві, одночасно навчався на вечірньому відділенні Маріупольського металургійного інституту. 1936–1937 – у Червоній армії. Протягом 1937–1954 – на адміністративних посадах. Впродовж 1954–1963 обіймав посади: 2-го секретаря Київського міськкому КПУ; 2-го секретаря Київського обкому КПУ; 1-го секретаря Київського обкому КПУ; секретаря ЦК КПУ; голови бюро ЦК КПУ з промисловості і виробництва. Із липня 1963 – 1-й секретар ЦК КПУ. Спочатку користувався підтримкою нового 1-го секретаря ЦК КПРС Л. Брежнєва. 1966 став членом політбюро ЦК КПРС. Підтримав придушення "Празької весни" 1968, критикував виступи дисидентів проти режиму. Разом із тим у власній політичній практиці не раз вимагав того, щоб московське керівництво дотримувалося офіційно декларованих принципів у взаєминах центру й тодішніх "союзних республік". Це, а також зусилля політичних конкурентів створили Шелесту імідж "надмірного" українського патріота, який нібито плекає плани більшої автономізації України. Незважаючи на те, що 8-му п’ятирічку УРСР завершила за формальними ознаками успішно, у травні 1972 Шелеста звільнили від обов’язків 1-го секретаря ЦК КПУ у зв’язку з призначенням одним із заступників голови РМ СРСР. З від’їздом Шелеста в Україні посилилися русифікаторський курс і чистка партійно-державного апарату. У квітні 1973 в журналі "Комуніст України" з’явилася погромна стаття, де Шелесту інкримінувалися нібито наявні в його книзі "Україно наша Радянська" (1970) порушення ленінських принципів "класово-партійного, конкретно-історичного підходу" до оцінки історичних явищ, ідеалізація минулого України, патріархальщини та ін. Із квітня 1973 Шелест – на пенсії, мешкав у Москві. Перебільшеність версій про українофільство Шелеста виявилася під час горбачовської "перебудови". У своїх виступах він давав амбівалентні оцінки процесам демократизації й підкреслював, що вважав за необхідне більший суверенітет УРСР, а не вихід її з СРСР. Разом з тим 1991 він вітав проголошення незалежності України, 1993 вперше після відставки зміг приїхати до Києва. 1995 були надруковані його щоденникові записи і частина спогадів.
Всі права захищено ©
2013 - 2024 Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського
Працює на Drupal | За підтримки OS Templates
Ми в соціальних мережах