1881 народився Павло Альошин, архітектор та педагог; головний архітектор Києва (1918–1920), автор споруди Педагогічного музею. Доктор архітектури (1946), дійсний член Академії архітектури УРСР (1945–1958), почесний член Академії будівництва і архітектури УРСР (1958). Навчався у рисувальній школі М. Мурашка, закінчив Санкт-Петербурзький інститут цивільної інженерії (1904), Санкт-Петербурзьку академію мистецтв (1917) зі званням художника-архітектора. Протягом 1900–1902 стажувався в Австрії, Франції, Німеччині, Англії, Італії та Греції. Альошин – представник пізнього історизму, знавець світової архітектурної спадщини, майстер витончених стилізацій. Від 1921 – професор Архітектурного, згодом – Художнього інститутів. У міжвоєнний період активно працював як архітектор-практик і педагог. Серед його учнів – П. Юрченко, В. Заболотний, П. Шпара та ін. До основних робіт Альошина належить Педагогічний музей у Києві (1912), житловий будинок на Софійській площі (1914, не зберігся), Миронівська селекційна станція (1923), будинок Ковалевського на Липках у Києві (1911), будинок лікарів на вул. Великій Житомирській, № 17 у Києві (1928–1931), будинок Торгівельно-промислового товариства Бажанова і Чувалдіної у Санкт-Петербурзі (1907–1909, інтер’єри з участю М. Реріха і М. Врубеля). Виконав низку конкурсних проектів: зразкового чотирикласного училища в Києві (1903), реального училища у В’ятці (1905), комерцвйного училища в Казані (1906, 4-а премія), Міської публічної бібліотеки у Києві (1909), а також Купецького зібрання, Губернської земської управи (1913), курорту-саду «Камперія-Сарич» поблизу Ласпі в Криму (1917, співавт.), 1-ї (Ольгинської) гімназії в Києві (1904–1914), яку він 1927 перебудував на будинок ВУАН (нині корпус Президії НАНУ), житлового будинку на вул. Виноградній, № 20 у Києві (1914), розробив проект розпланування Мурманська (1918), проекти шкіл у селах Мархалівка, Воронівка та ін. на Київщині (1921), розпланування й забудову селища Харківського тракторного заводу (1930–1931). Протягом 1944–1949 Альошин керував відбудовою зруйнованих війною Київського університету та Маріїнського палацу.