1876 народився Мирон Кордуба, історик, бібліограф, письменник. Доктор філософії (1898), професор (1920), член Наукового товариства імені Шевченка (1903). 1893–1898 навчався у Львівському, згодом – Віденському університетах. Учень М. Грушевського. 1898–1900 – працівник бібліотеки Віденського університету. Діяльний співробітник Археографічної комісії НТШ. 1906–1912 за дорученням М. Грушевського опрацьовував у архівах Бухареста, Відня та Москви матеріали з історії Хмельниччини. За результатами роботи підготував 12-й том "Жерел до історії України-Руси" (1911). Досліджував історію Галицько-Волинської держави, історію козаччини, вітчизняну історіографію, спеціальні історичні дисципліни, зокрема історичну географію. У роки Першої світової війни співпрацював із "Союзом визволення України", друкувався в його виданнях, керував культурно-освітньою роботою серед 30 тисяч українських бранців у Зальцведельському таборі військовополонених. 1918 – член буковинського Крайового комітету Української національної ради ЗУНР, згодом – радник посольства ЗУНР у Відні (1918–1919). 1920–1928 – професор Академічної гімназії у Львові. Одночасно 1921–1925 – співорганізатор, професор, декан філософського факультету Львівського таємного українського університету. Голова Історично-філософічної секції НТШ (1920–1934) і член багатьох комісій НТШ. Від 1926 – член Археографічної комісії ВУАН, з 1928 – Історичної секції ВУАН, з 1927 – член-кореспондент Українського соціологічного інституту в Празі. Був одним із авторів "Української загальної енциклопедії" (3 т., 1930–1933). У січні 1929 – вересні 1939 – професор історії України гуманітарного факультету Варшавського університету. 1933 був делегатом 7-го Міжнародного конгресу історичних наук. На шпальтах "Літературно-наукового вістника" ініціював дискусію про походження нації української, що дала поштовх вітчизняній історіософській та історіографічній думці (О. Пріцак). Публікувався у фахових європейських виданнях: "Le monde slave", "Zeitschrift für osteuropäische Geschichte", "Kwartalnik Historyczny", "Przegląd Historyczny" та ін. Від 1934 – дійсний чл. варшавського Інституту досліджень національних справ, з 1938 – почесний чл. Українського наукового інституту у Варшаві. 28 серпня – 4 вересня 1938 Кордуба брав участь у 8-му Міжнародному конгресі історичних наук (Цюрих, Швейцарія). Виголосив доповідь "Домінуюче становисько Галицько-Волинської держави на Сході Европи в другій половині 13 ст." Окрім нього, з українських істориків на цьому конгресі був присутнім лише Є. Перфецький. Від 1941 – дійсний член Українського історично-філологічного товариства у Празі. У повоєнні роки як представник історичної школи М.Грушевського став об'єктом морального терору, піддавався публічним інквізиціям, проте зберіг відданість науці, категорично відмовившися паплюжити пам'ять і спадщину свого вчителя. Автор понад 500 наукових і науково-популярних праць. Головним завданням Кордуба вважав складання бібліографії з історії України під назвою "Бібліографія історії України". Збереглася велика картотека (близько 73 тис. карток), яка представляє загальну українознавчу бібліографію за значний період часу – від 16 ст. до 1941 р. В основі принципів упорядкування картотеки – засади національної бібліографії. Вчений розробив оригінальну схему бібліографії, суть якої полягала в чіткій тематичній і географічній структуризації матеріалів з української та європейської історії. Картотека є унікальною археографічною пам’яткою, яка відображає систематизацію наукових знань і дозволяє простежити процес розвитку української історичної науки. Ця неопублікована праця зберігається в Інституті українознавства імені І.Крип'якевича НАН України.

Підготовано за матеріалом Енциклопедії історії України Інституту історії України НАНУ.