1871 народився Володимир Михайлович Гнатюк, етнограф, фольклорист, мовознавець, літературознавець, мистецтвознавець, перекладач та громадський діяч. Член-кореспондент Петербурзької АН, дійсний член НТШ (1899), академік ВУАН (1924). У 1898 р. закінчив філософський факультет Львівського університету. Під час навчання в університеті 1897–1998 очолював "Академічну громаду". У грудні 1898 став ученим секретарем Наукового товариства Шевченка, працював з його головою М. С. Грушевським. Серйозне зацікавлення українським фольклором виникло у В. Гнатюка під впливом М. Грушевського, О. Колесси, І. Франка. А завдяки М. Драгоманову він звернув увагу на майже не досліджену етнографами територію – Закарпаття. Здійснивши туди впродовж 1895–1903 шість фольклорно-етнографічних експедицій, він зібрав матеріали, які лягли в основу фундаментальної праці – шеститомника "Етнографічні матеріали з Угорської Руси" (1898–1912). З 1901 р. – секретар Етнографічної комісії НТШ, з 1916 р. – її голова. Редагував усі видання Товариства (з 1900), зокрема "Етнографічний збірник" (1900–1926), був співредактором журналу "Літературно-науковий вістник" (1898–1906 і 1922–1926), організатором, директором і редактором "Українсько-руської видавничої спілки" у м. Львові (з 1898). В 1902 р. В. Гнатюк став членом Російської академії наук у Петербурзі. Його праці публікувалися й рецензувалися на сторінках таких поважних російських та закордонних видань, як "Киевская старина", "Известия Российской Академии наук", "Archiv fur slavische Philologie", "Narodopisny vestnik Ceskoslovensky", "Listy filologocke", "Folklore Fellows" та ін. Крім українського, В. Гнатюк досліджував фольклор та етнографію майже всіх слов’янських народів: білорусів, росіян, поляків, чехів, словаків, болгар, сербів, хорватів. Уважно стежив і за розвитком фольклористики в Західній Європі. Завдяки йому в українському перекладі з’явилися, зокрема, такі шедеври світового фольклору, як фінський епос "Калевала" (1902), арабські казки "Тисяча й одна ніч" (1906), німецькі "Казки братів Грімм" (1899). Упродовж 1905–1907 рр. В. М. Гнатюк видав три томи "Коломийок", 1909 р. – "Гаївки", 1914 р. – "Колядки і щедрівки". 1914 р. В. Гнатюк підготував Перший з’їзд дослідників на терені українознавства з нагоди 100-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка й опрацював проект нового щорічника "Огляд праць і видань про Україну". Того ж року підготував до друку збірник "Привіт Іванові Франкові в сорокаліття його письменницької праці" (1916). Упродовж 1916–1917 рр. він встановив тісні стосунки із "Союзом визволення України", де публікував свої статті. 1918 р. кандидатуру В. Гнатюка було висунуто у перші академіки новоутвореної Української Академії наук у Львові. З 1925 р. В. М. Гнатюк – почесний член Етнографічного товариства в Києві, ряду європейських етнографічних товариств (з 1905 – Чехословацького народознавчого товариства в Празі, з 1907 – Австрійського етнографічного товариства у Відні та Міжнародного союзу фольклористів у Гельсінкі). Автор понад 300 бібліографічних наукових праць, з них – 20 т. з українського фольклору та етнографії. Вперше в українській фольклористиці та етнографії поставив відповідну дослідницьку роботу на науково-методологічну основу: запровадив систематичність експедицій та упорядкованих видань, створення мережі збирачів фольклору, порівняльно-історичний метод опрацювання матеріалу тощо.