Народився Панас Мирний, український письменник-реаліст, творець новаторських соціальних романів і повістей із життя народу

Дата події: 
13-05-1849

1849 народився Панас Мирний, український письменник-реаліст, творець новаторських соціальних романів і повістей із життя народу. Навчався в Гадяцькій повітовій школі, розпочав працювати з 14 років. Працював у канцеляріях Гадяча (1863–1864), Прилук (1865–1867), Миргорода (1867–1871), з 1871 – бухгалтером губернського казначейства в Полтаві, а згодом – на різних посадах у губернській казенній палаті. Входив до одного із ранніх народницьких гуртків Полтавщини "Унія" (1875), членами якого були також Д. Пильчиков та Д. Лизогуб. 1914 отримав за службу чин статського радника. Із встановленням радянської влади в Україні працював у губфінвідділі. Літературну творчість розпочав у 2-й половині 1860-х років ("Голодні годи", "Рід", "Карло Карлович"). Перше своє оповідання "Лихий попутав", в якому відображена сумна доля жінки-покритки, опублікував у журналі "Правда" (1872). Згодом вийшов друком другий твір письменника ("П'яниця", 1874), де висвітлювалося нещасливе життя дрібного чиновника в умовах Російської імперії. Проблемам різночинної української інтелігенції, її ролі в суспільному процесі присвячені незакінчене оповідання "Народолюбець" (орієнтовне написання 1873, опубліковане 1949 в журналі "Вітчизна") та соціально-психологічна повість "Лихі люди" (цензурна назва "Товариші" – 1875, опублікована 1877 М. Драгомановим у Женеві). У 1870-ті роки центральною темою творчості Мирного стали життя українського села та складні соціально-економічні зрушення, які відбувалися в пореформену добу. У великому соціальному романі "Хіба ревуть воли, як ясла повні" (1872–1875), написаному разом із І. Біликом, та у незакінченій повісті "Голодна воля" (початок 1880-х років, надрукована вперше 1940), повісті "Лихо давнє й сьогочасне" (1897, надрукована 1903) Мирний викривав кріпосницький, антинародний характер селянської реформи 1861, таврував самодержавний лад. Синтетичною картиною віку та енциклопедією суспільного життя 2-ї пол. 19 ст., разом з попередніми творами Мирний, став роман "Повія" – один із найвидатніших творів української прози дорадянського періоду та світової романістики. Поряд з епічними творами Мирний залишив у спадок блискучі зразки малих художніх форм – оповідання, нариси, новели ("Казка про Правду та Кривду", 1889; "Серед степів", 1900; "Морозенко", 1898 та ін.). Подіям революції 1905–1907 присвячено поетичні та прозові твори Мирного ("До сучасної музи", "На сорок четверті роковини смерті Т.Г. Шевченка", "Сон" – 1905, "У тюрмі", "Дурниця" – 1909). Помітне місце в творчості займали драматичні твори ("Перемудрив", 1884; "Згуба", 1896; "Лимерівна", 1883; "У черницях", 1884), філософська драма-містерія "Спокуса" (1901) та перекладацька справа. Мирний був засновником часопису "Рідний край", підтримував творчі стосунки з М. Драгомановим, М. Старицьким, М.Л. Кропивницьким, М. Заньковецькою, М.В. Лисенком, Оленою Пчілкою, П. Житецьким, С. Русовою, М. Коцюбинським, О. Терлецьким, С.О. Єфремовим та іншими громадсько-культурними діячами. Літературна діяльність Мирного жорстоко переслідувалася царською цензурою. Поховано письменника в Полтаві. Тут 1940 в будинку, де проживав Мирний, створено меморіальний музей, а 1951 споруджено пам'ятник.