Балуховський Микола Пилипович народився 9 травня (27 квітня за старим стилем) 1899 р. в селі Вільховець (нині – Новоушицький район Хмельницької області) у родині фельдфебеля 4-го Туркестанського лінійного батальйону. Його дитинство пройшло у Туркменії за місцем служби батька. У 1917 р. зі срібною медаллю він закінчив Чарджуйскую гімназію і поступив у Московський колійний інститут. Невдовзі студентство М. П. Балуховського, як він сам написав у автобіографії, перервалось «через голод у Москві». У 1918–1920 рр. служив у війську: матросом у Аму-Дар’їнській флотилії та стрілком і культпрацівником у Аральській флотилії. У 1920 р. М. П. Балуховський знов став студентом, але вже на гірничому відділенні Туркестанського державного університету у м. Ташкент. Згодом перевівся на нафтове відділення горно-рудного факультету Московської гірничої академії, що закінчив у 1926 р.

Працював завідувачем розвідки «Грознафти» (1926–1929), технічним керівником вугільної розвідки комбінату «Сибірвугілля» та «Кузбасвугілля» (1929–1932), заступником головного інженера Середньоазійського геолого-розвідувального тресту (1933–1934) і заступником начальника та головним інженером Карагандинського геологічного бюро Голгеологуправління Народного комісаріату важкої промисловості СРСР (1934–1937), головним інженером та інженером-диспетчером Геологічного управління УРСР (1937, 1938–1939), директором та головним інженером Дніпропетровського відділення Геологічного бюро УРСР (1937–1938), диспетчером і керівником геологознімальних партій тресту «Укрнафторозвідка» (1939–1941).

У період Другої світової війни був керівником партії і старшим геологом геологознімальної групи Нижньоволзького геологорозвідувального тресту у м. Саратов (1941–1944). За його участі були відкриті родовища саратовських газів. Набутий досвід був узагальнений у дисертації, і у 1944 р. вченому була присвоєна ступінь кандидата геолого-мінералогічних наук.

Після війни М. П. Балуховський пов’язує своє життя з Інститутом геологічних наук АН УРСР у Києві, де займає посади старшого наукового співробітника відділу загальної геології та палеонтології, старшого наукового співробітника відділів тектоніки та геоморфології і геології нафтових родовищ та газу, завідувача відділу методики глибинного геологічного картування (1944–1970). Вищеназваний відділ методики був створений безпосередньо Балуховським М. П. у 1963 р. Водночас з роботою в академічному інституті він викладав у Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка (1950–1952). У 1955 р. М. П. Балуховський за результатами досліджень Шебелинського газового родовища (Харківська область), одним з першовідкривачем якого був сам, захищає дисертацію на здобуття ступеня доктора геолого-мінералогічних наук, стає лауреатом Ленінської премії (1959 р.).

У 1959–1962 рр. досвідчений вчений був відряджений до Народної республіки Болгарії, де працював радником-консультантом з питань створення нафтогазової бази при Головному геологічному управлінні НРБ. За участь у відкритті болгарських нафтових та газових родовищ М. П. Балуховського разом з болгарськими вченими було відзначено званням лауреата Димитровської премії (1964).

Після виходу на пенсію і до кінця життя М. П. Балуховський залишається в Інституті геологічних наук АН УРСР на посаді старшого наукового співробітника-консультанта (1970–1977).

Наукові дослідження вченого присвячено теоретичним питанням геотектоніки, геологічної будови та нафтогазоносності Донецького басейну, Дніпровсько-Донецької западини та питанням вугленосності Кузбасу, Карагандинського басейну і західних областей України. Він розробив нові методики дослідження нафтогазових провінцій. Встановив закономірності формування і розміщення нафтових і газових родовищ. На прикладі Дніпровсько-Донецької западини та Балканського півострова дав класифікацію і теоретичне обґрунтування геологічної циклічності, циклів і ритмів опадонакопичення, магматизму і тектонічних фаз. Науковим доробком М. П. Балуховського стало понад 100 наукових праць.

Помер вчений 6 січня 1977 р. у м. Київ.

* * *

Для експозиції з особового фонду № 318 «Балуховський Микола Пилипович (09.05.1899 – 06.01.1977) – геолог, доктор геолого-мінералогічних наук (1957)», що зберігаються в Інституті архівознавства Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, відібрано 11 оригінальних документів за 1930-ті – 1966 рр.

Відкриває виставку фотопортрет вченого 1960-х років. Далі власноручно заповнений особовий листок з обліку кадрів (1968 р.). Автобіографію, написану у 1968 р., було вирішено дати повністю, оскільки вона містить цікаві подробиці з життя М. П. Балуховського. Так, звертає на себе увагу його розповідь про перебування в партії, відкриття Шебелинського газового родовища, співпрацю з болгарськими колегами, роботу в Інституті геологічних наук АН УРСР та ін. Представлено наукові звіти вченого-геолога, що свідчать про тематику та географію його професійних досліджень.

Ювілейна виставка до 120-річчя М. П. Балуховського має на меті за допомогою документів особового походження привернути увагу до непересічної особистості вченого та його внеску у вітчизняну геологічну науку.

Кожне зображення супроводжується текстівкою та інформацією про місце зберігання документа. Наближені дати подано у квадратних дужках.

Виставку підготували

молодший науковий співробітник

Інституту архівознавства НБУВ

І. Г. Кіржаєва

молодший науковий співробітник

Інституту архівознавства НБУВ

М. С. Коломієць