Народився Микола Грінченко, музикознавець, фольклорист, один із теоретиків історії української музики. Дослідник творчості Миколи Лисенка, Миколи Леонтовича й Кирила Стеценка

Дата події: 
4-05-1888

1888 народився Микола Грінченко, музикознавець, фольклорист, один із теоретиків історії української музики. Дослідник творчості Миколи Лисенка, Миколи Леонтовича й Кирила Стеценка. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1941). Початкову музичну освіту (хоровий спів, диригування, фортепіано) здобув у Придворній співацькій капелі в Санкт-Петербурзі, де навчався 1897–1901. Після повернення до Києва закінчив реальне училище, потім музичне училище Російського музичного товариства (1912). Перша наукова праця – "Українська музика та її представники" опублікованому 1908–1909 у Тамбові. 1918–1921 навчався на історико-філологічному факультеті Кам'янець-Подільського університету. Зробив вагомий внесок у становлення вищої музикознавчої освіти в Україні. 1922–1934 –викладач історії музики й народної творчості Музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка в Києві (1925–1928 – ректор). Вперше почав читати курси історії опери, музичної критики, музичної історіографії, історії української музичної фольклористики. 1934–1937 – професор Київської консерваторії. 1938–1942 – науковий співробітник Інституту українського фольклору АН УРСР, 1942 – директор Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії НАН України, який під час евакуації перебував у м. Уфа. Наукові інтереси Грінченка зосереджувалися на питаннях історії української музичної культури, національного пісенного фольклору, наукового музикознавства тощо ("Історія української музики", 1922, "Нарис історичного розвитку української народної музики", опубл. 1947, "Український романс", "Українська народна інструментальна музика", "Українські народні думи", "Коломийки", "Українські радянські народні пісні" та ін. – усі опубліковано 1959). Працював над створенням "Українського музичного словника" (не опубліковано). Грінченко – автор численних нарисів про творчість українських композиторів (М. Лисенка, Я. Степового, К. Стеценка, М. Леонтовича, М. Вериківського, Л. Ревуцького та ін.), розвідок ("Гайдамаки" К. Стеценка, 1922, "Шевченко і музика", 1941, "Українська тематика в творчості М. Глінки", 1959, та ін.). На початку 30-х років доробок Грінченка в галузі історії української музики було піддано нищівній критиці за «націоналістичні» погляди, орієнтацію в концептуальних положеннях на праці М. Грушевського. 1933 був заарештований, однак невдовзі звільнений. У зв’язку з цим від початку 30-х років до кінця життя Грінченко не працював над проблемами історії української музики, що негативно позначилось на стані вітчизняного історичного музикознавства. Низку його важливих розробок не опубліковано. Гріченко активно працював у галузях музичної критики і публіцистики, був відомим свого часу музикантом-просвітителем. Виступав з лекціями і радіопередачами на Українському, а також Всесоюзному радіо. Ім’ям Грінченка названо вулицю в Києві (1961). 1988 у Києві проведено наукову конференцію, присвячену 100-річчю від дня народження Грінченка.