1873 народився Микола Міхновський, громадський діяч, адвокат, публіцист, перший ідеолог українського націоналізму, ідеолог самостійницької течії в українському русі початку ХХ століття. Під час навчання на юридичному факультеті Київського університету (1890–1895) приєднався до Молодої громади. 1891–1893 входив до таємної студентської політичної організації "Братство тарасівців", автор її програми "Кредо молодого українця". Займався адвокатською практикою спочатку в Києві, від 1899 – у Харкові, брав активну участь в українському громадсько-політичному житті. На пропозицію керівництва Революційної української партії написав брошуру "Самостійна Україна", в якій вперше висунув ідею політичної самостійності України. Наприкінці 1901 – на поч. 1902 створив Українську народну партію (УНП), що проголосила своєю головною метою боротьбу за незалежність України. У програмних виданнях партії "Робітнича справа у програмі УНП", "Справа української інтелігенції у програмі УНП", "Десять заповідей УНП" (1903) розробив основні засади та принципи українського націоналізму. Керував таємним напіввійськовим товариством "Оборона України" (1903–1908), яке здійснило кілька демонстративних терористичних акцій, спрямованих проти антиукраїнської політики царизму в Україні. Засновник часописів "Самостійна Україна" (1905), "Хлібороб" (1905), "Запоріжжя" (1906), "Слобожанщина" (1906), "Сніп" (1912–1913). Під час 1-ої світової війни – поручик, служив у Київському військовому суді. Разом з однодумцями розробив програму творення українського війська, яку з початком Української революції 1917–1921 активно втілював у життя. Засновник і керівник утвореного 16 березня 1917 Українського військового клубу імені гетьмана Павла Полуботка, член Українського генерального військового комітету, один з організаторів 1-го Українського полку ім. Б. Хмельницького. Виступав від УГВК на Всеукраїнському національному конгресі 1917, обраний членом Української Центральної Ради. Діяльність Міхновського, спрямована на утворення української армії, не була підтримана соціалістичною більшістю керівництва УЦР, після Першого Українського військового з'їзду 1917 (18–21 травня) вийшов зі складу УГВК. За деякими відомостями, був причетний до виступу 2-го Українського полку ім. П.Полуботка, після якого на вимогу лідерів УЦР був відправлений на Румунський фронт. Восени 1917 оселився на Полтавщині, обраний Лубенським мировим суддею, приєднався до Української демократичної хліборобської партії (УДХП), сприяв поширенню її впливу. За Української Держави перебував в опозиції до влади, був одним з лідерів УДХП. Після початку протигетьманського повстання 1918 виступав за примирення сторін (гетьмана П. Скоропадського та Директорії УНР та утворення коаліційного кабінету при збереженні гетьманату. Разом із хліборобами-демократами розробляв план усунення Директорії УНР від влади шляхом встановлення військової диктатури. Пізніше мав контакти з отаманом Н. Григор'євим, є відомості, що Міхновському належить авторство відозв, з якими отаман Н. Григор'єв звертався до українського селянства. 1920 перебував у Новоросійську, марно намагався емігрувати. Жив на Кубані, учителював, працював у кооперації. 1924 повернувся до Києва, був там заарештований Державним політичним управлінням УСРР, після кількох днів допитів опинився на волі. Наступного дня після звільнення скінчив життя самогубством, проте обставини смерті не з'ясовані.

Підготовано за матеріалом Енциклопедії історії України Інституту історії України НАНУ.