1896 народилася Надія Суровцова, журналіст, перекладач, історик, перша жінка з України-доктор філософії, громадська діячка, працювала в уряді УНР, Гетьманату та радянському, жертва сталінських репресій. Тридцять років життя провела у радянських концтаборах. Її спогади з ГУЛАГУ лягли в основу книги О. Солженіцина «Архіпелаг ГУЛАГ». У роки Української революції 1917–1921 років Надія Суровцова працювала в департаменті іноземних зв’язків і тісно спілкувалася з М. Грушевським та  В. Винниченком. У грудні 1918 у складі дипломатичної місії тодішнього уряду України виїхала до Австрії. Перебуваючи в еміграції, закінчила філософський факультет Віденського університету, захистила дисертацію «Богдан Хмельницький та ідея української державності» й здобула науковий ступінь доктора філософії. Викладала у Віденській сільськогосподарській академії. Брала активну участь у роботі Міжнародної жіночої Ліги миру і свободи, конгресів у Відні, Дрездені, Гаазі, Амстердамі, Парижі, Вашингтоні. Була секретарем провізорного комітету «Голодуючим України». Її запросили до Вашингтона, аби вона поїхала з лекціями по Сполучених Штатах і Канаді. Згодом їде до Москви, де зустрічається з Розою Люксембург. 1925 – до Харкова, де працює в РАТАУ та Наркоматі закордонних справ УСРР. Суровцова аналізувала іноземну пресу для вищого начальства. Вона познайомилася з багатьма політичними діячами, творчою українською верхівкою, бувала на урядових прийомах іноземних гостей. В її уманському помешканні утворився своєрідний літературний салон, помітний осередок культурного обміну та генерації прогресивних ідей. Спілкувалася з О. Довженко, П. Тичиною, О. Вишнею, М. Бажаном, Ю. Яновським, М. Йогансеном, В. Поліщуком, М. Семенком, В. Сосюрою, М. Хвильовим, Г. Хоткевичем, Л. Курбасом, а також Ю. Тютюнником, М. Левицьким, Г. Коссаком, академіком Д. Багалієм, професором О. Оглоблиним. 1927 – заарештована органами ГПУ СРСР як шпигунка (насправді за відмову співпрацювати з ГПУ). Покарання відбувала в таборах ГУЛАГу, 5 років провела в одиночній камері Ярославської в’язниці. Під час перебування в Архангельську одружилася з російським ессером Д. Олицьким. Звільнена 1954.  Після реабілітації мешкала в Умані. Решту життя присвятила громадській та літературній праці, написанню мемуарів.