1863 народився Володимир Вернадський, природознавець, філософ, мислитель, засновник геохімії, біогеохімії та радіогеології; перший президент Національної академії наук України. Академік АН СРСР (1909) та АН УРСР (1919), Паризької АН, Чеської АНМ. Член НТШ. Лауреат Сталінської премії (1943). Основоположник теорій біосфери й ноосфери. Збагатив науку глибокими ідеями, зокрема про роль живих організмів у геохімічних процесах, висунув ряд наукових положень важливого практичного значення: пошуків радіоактивних мінералів, визначення абсолютного віку гірських порід та ін. Він – автор понад 400 наукових праць, опублікованих за життя, сотень інших, опублікованих пізніше і ще не опублікованих. Закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького університету (1885). У 1888–1890 подорожував Європою, вивчаючи музеї Парижа та Лондона, працював у Мюнхені й Парижі. Великий вплив на Вернадського мали дружні стосунки з М. Драгомановим. В. І. Вернадський справив глибокий особистий вплив на формування в Україні національної наукової системи і національної системи вищої освіти.

Один із засновників та 1-й президент УАН (1918–1921). В. І. Вернадський розробив життєздатну, далекоглядну модель Академії. Згідно з його задумом, Академія має задовольняти такі важливі вимоги: 1) національні (допомагати зростанню української національної самосвідомості та української культури), 2) державні (сприяти підвищенню продуктивних сил країни і людини) і 3) місцеві (бути якнайтісніше пов’язаною зі звичайними питаннями практичного життя). В організацію академічного життя В. І. Вернадським також покладено три головні принципи: державний статус, самоврядність Академії у наукових справах, гармонійне поєднання природничих, технічних і соціогуманітарних наук. Реалізація цієї моделі невдовзі перетворила Академію на головну наукову установу України і визнаний у міжнародному середовищі центр фундаментальних досліджень, що відіграло величезну роль у формуванні науково-технічного і економічного потенціалу України у 20 столітті.

Засновник 1-ї наукової бібліотеки в Україні (нині НБУ ім. В. Вернадського). Як і в модель створюваної Академії, так і в модель бібліотеки він заклав організаційні принципи установ загально-національного і світового значення, зокрема, бібліотека мала бути триєдиним комплексом – бібліотечним, інформаційним, освітнім. В.Вернадський вникав у всі деталі бібліотечної справи: від обміну літературою, організації читальних залів і каталогів до наукової бібліотечної роботи. Особисто займався комплектуванням, закупівлею бібліотечних колекцій, організацією передачі Національній бібліотеці бібліотек закритих установ, видачею охоронних грамот для бібліотек, посилав гінців за кордон для пошуків і закупівлі найновішої літератури чи рукописів та стародруків. Концепція Національної бібліотеки була викладена у "Відозві від Тимчасового Комітету для заснування Національної бібліотеки Української Держави в Києві". Спеціальним завданням ставилося закласти українське відділ (Ucrainica), присвячений літературі про Україну та український народ, і в ньому збирати все, що друкувалося будь-коли і будь-де українською мовою, літературу, писану всіма мовами про історію і культуру українського народу, про народи, які живуть на території України, про природу України та ін. На основі записки Вернадського розроблено й прийнято Статут бібліотеки. Встановлювалась загальнодоступність і безплатне користування бібліотечними фондами. До обов'язків бібліотеки входила підготовка зведеного каталогу, де б були відображені книжки всіх книгозбірень України. На неї поширювалися всі пільги, що передбачалися для Академії. З ініціативи В. Вернадського було встановлено, що Національна бібліотека одержує безплатно по два примірники всіх видів видань з усіх друкарень України. У 1920–1930 роки в бібліотеці працювали відомі українські вчені: Д. Балика, Г. Житецький, Б. Зданевич, В. Козловський, Ф. Максименко, С. Маслов, Ю. Меженко, С. Постернак, П. Попов, М. Сагарда, Є. Ківлицький, М. Ясинський та ін. Вони створили не тільки бібліотечну , а й наукову установу, яка мала всебічно, ґрунтовно вивчати книгу.

Як учений-мислитель В. І. Вернадський піднявся до масштабних світоглядних узагальнень: розробив вчення про біосферу Землі, став разом із французькими вченими Е. Леруа і П.-Т. де Шарденом основоположником вчення про ноосферу. Зокрема, лекції В. І. Вернадського з геохімії в Сорбонні у 1922–1923 роках дали поштовх Леруа і де Шардену до розроблення теорії ноосфери. Головною рисою біосфери, як вважав вчений, є те, що у ній існує велика геологічна, можливо, космічна сила, планетарна дія якої не береться до уваги в уявленнях про космос, таких, що мають наукову основу. Цією силою є розум людини, спрямована й організована воля її як істоти суспільної. Отже біосфера під впливом освіченої людини з часом перетворюється в ноосферу – сферу розуму. В останній своїй опублікованій праці "Несколько слов о ноосфере" (1944) В. І. Вернадський визначив кілька умов, які необхідні для становлення ноосфери. По-перше, людство має бути єдиним в інформаційному відношенні. По-друге, оскільки ноосфера – явище всепланетне, людство повинне прийти до повної рівності рас, народів, незалежно від кольору шкіри. По-третє, ноосфера не може бути збудована до припинення війн між народами світу.

Президією НАН України заснована премія ім. Вернадського; 2003 – Золота медаль ім. Вернадського як найвища нагорода НАНУ.