Костянтин Григорович Гуслистий (01.10.1902–21.02.1973) – видатний історик, дослідник історії України періоду середніх віків та початку нового часу, української культури та етнографії, доктор історичних наук (1963), професор (1965), член-кореспондент АН УРСР (1969), Заслужений діяч науки УРСР (1968) народився 1 жовтня 1902 р. в м. Олександрівськ (нині Запоріжжя).

Після закінчення вищого початкового училища навчався в Олександрівській учительській семінарії (1917–1921) працював вихователем у Запорізькому дитячому будинку № 1 (1921–1922). Закінчивши курси з підготовки вчителів для шкіл глухонімих, отримав спеціальність вчителя-дефектолога в галузі сурдопедагогіки і працював учителем-вихователем в Катеринославському дитячому будинку для глухонімих (1922–1923).

Після закінчення історичного факультету Дніпропетровського інституту народної освіти (1923–1928) (нині – Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара) навчався в аспірантурі цього інституту (1928–1930) та Харківського науково-дослідного інституту історії української культури (1930–1931), працював науковим співробітником (1931–1934) та т. в. о. директора (1934) Харківського інституту української культури ім. Д. І. Багалія (1931–1934) (нині – Науково-дослідний інститут історії української культури ім. Д. І. Багалія), керівником історичного сектору Науково-дослідного інституту Т. Г. Шевченка (1935–1945) та науковим співробітником Інституту історії Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських інститутів (ВУАМЛІН) (1934–1936).

Протягом 1936–1954 рр. працював на різних посадах в Інституті історії АН УРСР (нині – Інститут історії України НАН України), в. о. професора (1936–1941), доцентом (1944–1955) Київського державного педагогічного інституту ім. М. Горького (нині – Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова), директором Центрального державного історичного архіву УРСР (1944–1945) (нині – Центральний державний історичний архів України), заступником директора та завідуючим відділом етнографії Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР (1954–1971) (нині – Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України).

29 серпня 1947 р. було прийнято постанову ЦК КП(б)У «Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії АН УРСР», у зв’язку з якою роботи К. Г. Гуслистого були піддані нищівній критиці за «антимарксистський дух», «грубі політичні помилки», «перекручення буржуазно-націоналістичного характеру». 14 листопада 1947 р. вченого звільнили з посади завідуючого відділом феодалізму і перевели на посаду старшого наукового співробітника Інституту історії АН УРСР. У 1954 р. К .Г. Гуслистий через особистий конфлікт з директором Інституту історії О. К. Касименком без власної згоди був переведений на роботу Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР, де вчений працював над підготовкою колективної монографії «Українці», що була опублікована в скороченому вигляді в першому томі «Народы европейской части СССР» у серії «Народы мира» (1964).

Науковий ступінь доктора історичних наук К. Г. Гуслистий отримав рішенням ВАК СРСР від 7 грудня 1963 р., а 3 березня 1965 р. був затверджений у вченому званні професора. 26 грудня 1969 р. вченого було обрано до складу членів-кореспондентівм АН УРСР за спеціальністю «Етнографія».

Значну увагу К. Г. Гуслистий приділяв підготовці наукових кадрів. Під його керівництвом було підготовлено й захищено близько 40 кандидатських дисертацій. Науковий доробок вченого складає понад 200 друкованих праць.

К. Г. Гуслистий брав участь у виданні повного зібрання творів Т. Г. Шевченка (1935), діяльність вченого в галузі шевченкознавства отримала високу оцінку спеціалістів, досліджував одну з найскладніших проблем історії України – формування української народності й нації. Вчений – один з авторів першого тому двотомної праці «Історія Української РСР» (1953, 1955, 1967, 1969), член редколегії УРЕ, «Історії українського мистецтва», «Історії міст і сіл УРСР. Київська область» та ін., співавтор видань «Нариси з історії України: Київська Русь і феодальні князівства ХІІ–ХШ ст.» т. 1 (1939), «Історія України: Короткий курс» (1940), «Нариси історії України» (1942, 1943).

Важливим аспектом наукової і громадської діяльності К.Г. Гуслистого була його участь у створенні краєзнавчих та етнографічних музеїв. При роботі над монографією «Українці» вчений відчував недостатній розвиток в Україні краєзнавчих досліджень, закликав до організації експедицій із збирання польових матеріалів. Результатом діяльності К. Г. Гуслистого у співпраці з іншими вченими було створення відомого Національного музею народної архітектури та побуту України (с. Пирогів, Київ).