1680 помер військовий і політичний діяч, кальницький, ніжинський і зміївський полковник, кошовий отаман Запорозької Січі Іван Сірко. Щороку 1-2 серпня на його могилі, що за 2 кілометри від села Капулівка на Дніпропетровщині, вшановують пам’ять кошового отамана. Іван Сірко народився між 1605/1610 роками на Вінничині, походив із родини дрібної православної української шляхти. Наприкінці 1620-х років йому разом із Б. Хмельницьким випало бути в морському поході запорозьких козаків проти турецької фортеці Трапезунд. 1646 у складі запорозького війська разом з армією принца Конде брав участь у битві за Дюнкерк (Франція). Уперше ім’я Сірка в документах згадується під 1653 (битва під Жванцем; Національна революція 1648–1676). Восени 1662 Сірка вперше було обрано кошовим отаманом (переобирався 8 разів). Очолював боротьбу проти Кримського ханату й Туреччини. Провів близько ста великих і малих походів козаків у Крим і ногайські улуси, зокрема під Перекоп, на татарські фортеці в пониззях Дніпра, на Очаків, Аккерман, Бендери, на буджацьких татар, Чорний і Кучманський шляхи (кінець 50-х – 60-ті роки 17 ст.). Після Андрусівського перемир'я 1667 р. між Московією і Польщею, за яким Правобережжя України цар віддав Польщі, а над Запорозькою Січчю встановлювалося двовладдя цих двох держав, Іван Сірко займає антимосковську позицію. Водночас він продовжує активні воєнні дії проти татар. Восени 1667 на чолі 2-тисячного загону запорожців здійснив успішний похід до Кафи (нині м. Феодосія), звільнивши 2 тисячі невільників. Брав активну участь в антиросійському Повстанні лівобережному 1668, намагався поширити його й на Слобожанщину. Наприкінці березня 1668 здійснив спробу оволодіти Харковом, а двома місяцями пізніше спільно з чернігівським полковником Д. Многогрішним закликав П. Дорошенка на Лівобережжя. Після проголошення останнього гетьманом об’єднаної України деякий час виконував обов’язки ніжинського полковника. (В ЦДІАК України у ф. 1792, Чугуївська приказна ізба, зберігається група документів, що стосуються життя і діяльності Івана Сірка на Харківщині; це відписки російських урядовців з повідомленнями про події у цьому регіоні). 1672 Івана Сірка заарештовано й заслано в Тобольськ. Влітку 1673 через зростання турецько-татарської загрози його було звільнено; повернувшись на Січ, організував відсіч турецько-татарській агресії, зокрема в 1677 і 1678 роках (військові операцій, які зупинили похід Оттоманської Порти на Чигирин). Дмитро Яворницький відвідав наприкінці XIX ст. місця колишніх Запорозьких Січей, зокрема й село Капулівку (нині Нікопольський район Дніпропетровської області), розташоване там, де колись була Чортомлицька Січ. Тоді, писав учений, могила Івана Сірка з пам'ятником опинилася посеред городу селянина Миколи Олексійовича Мазая, який дбайливо доглядав її. У радянський час могила була занедбана. Понад 20 років череп Івана Сірка залишався у фондах Інституту етнографії Академії наук СРСР у Москві. У 1988 київський антрополог С. Сегеда за дорученням часопису «Пам'ятки України» забрав череп із Москви й привіз до Києва, де він зберігався у сейфі редакції цього журналу до «вирішення його подальшої долі авторитетною комісією». Комісія не була створена, а череп опинився в сейфах Нікопольської районної і міської влади. Під час святкування 500-річчя українського козацтва влітку 1990 у Дніпропетровському облвиконкомі (нині Дніпровська ОДА) вирішили перепоховати за християнським звичаєм останки Івана Сірка разом із черепом в окрему могилу з капличкою.