Олександр Сергійович Давидов (26.12.1912–19.02.1993) – видатний вчений, фізик, доктор фізико-математичних наук (1949), професор (1951), академік АН України (1964), заслужений діяч науки УРСР (1972), Герой Соціалістичної Праці (1982).

Народився 26 грудня 1912 р. в м. Євпаторія. Після закінчення фізичного факультету Московського державного університету (1939), працював завідуючим рентгенівської та спектральної лабораторій (1941), завідуючим відділом фізичних методів дослідження заводу № 26 Наркомату авіаційної промисловості (1942–1945), старшим науковим співробітником (1945–1950), заступником директора (1950–1953) Інституту фізики АН УРСР. Водночас працював завідуючим кафедрою теоретичної фізики Київського державного університету (1945–1953). Упродовж 1953–1956 рр. працював завідуючим лабораторії підприємтсва № 276 та теоретичним відділом Фізико-енергетичного інституту в м. Обнінську, професором кафедри теоретичної фізики та кафедри квантової теорії Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова. Працював за сумісництвом завідуючим теоретичним сектором лабораторії атомного ядра в Фізичному інституті ім. П. М. Лебедєва АН СРСР (нині – Фізичний інститут ім. П. М. Лебедєва РАН) (1956–1964). В Інституті фізики АН УРСР (нині – Інститут фізики НАН України) працював завідуючим відділом теорії ядра (1964–1966), в Інституті теоретичної фізики АН УРСР (нині – Інститут теоретичної фізики М. М. Боголюбова НАН України) – завідуючим відділом теорії багаточасткових систем (1966–1973), директором (1973–1993).

Науковий доробок вченого складає понад 300 праць, присвячених проблемам теоретичної фізики, біофізики, дослідженню атомного ядра, твердого тіла. О. С. Давидов довів, що навіть незначна молекулярна взаємодія у більшості випадків суттєво змінює енергетичний спектр реального кристалу та призводить до розщеплення невироджених молекулярних термів в кристалах. Це відкриття отримало світове визання і було запантентоване як «давидівське розщеплення» (1948). О. С. Давидов активно розробляв теорію солітонів, на основі якої розвинув модель скорочення м’язів і запропонував принципово нову теорію пояснення механізму скорочення м’язових волокон. У 1958 р.

О. С. Давидовим була створена теорія колективних збуджених станів несферичних атомних ядер, яка у світовій літературі отримала назву «Теорія неаксиальних ядер Давидова». Дослідження вченого були практично підтверджені експериментальними роботами фізиків Каліфорнійського університету (1964). О. С. Давидов був членом експертних комісій з фізики Комітету з Ленінських премій (1960) та Вищої атестаційної комісії (1961), членом Наукової ради з ядерної спектроскопії при АН СРСР (1962) та Президії АН УРСР, головою Секції фізики Комітету з державних премій УРСР у галузі науки і техніки при Раді Міністрів УРСР (1969), членом Редакційно-видавничої ради АН УРСР (1972), Міжнародної академії квантово-молекулярних досліджень (1975), іноземним членом Європейської академії наук, мистецтв і літератури (1980).

За теоретичне та експериментальне дослідження екситонів в кристалах О. С. Давидов був нагороджений Ленінською премією (1966), за цикл робіт з теорії ядра – Державною премією УРСР (1969), за вагомий внесок у розвиток вітчизняної науки – орденами Леніна (1971, 1982), медалями «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.» (1945) та «За трудову доблесть» (1961).

20 липня 1997 р. за рішенням Президії НАН України, на честь вченого було засновано іменну премію, яка присуджується за роботи в галузі теоретичної і біологічної фізики. З 2007 р. премія присуджується Відділенням фізики та астрономії НАН України.