1878 народився Антін Крушельницький, письменник, перекладач, літературознавець, міністр освіти УНР; один із понад сотні українських інтелектуалів, розстріляних на Соловках. Псевдоніми – Антін Володиславич, Л.Журбенко, Педагог, Непедагог, Спокійненький. 1898 вступив на філософський факультет Львівського університету. Наступного року видав першу збірку оповідань "Пролетарі", почав писати статті на педагогічні теми. Познайомився з І.Франком, став активним діячем самостійницької групи "Молода Україна" (видавав однойменний журнал 1900–1903) та Української радикальної партії. Друкувався в "Літературно-науковому вістнику" (1900–1913) і газеті "Буковина" (1901). Деякий час був директором приватних гімназій: української в м. Городенка (1912–1918, з перервами) та єврейської в Коломиї (з осені 1926). Прагнув виховувати національно свідому молодь, боровся за вдосконалення шкільних програм і методів навчання, видавав підручники, редагував учительську газету "Прапор". Ініціював заснування в краї осередків "Просвіти", філій товариств "Січ" та "Сокіл", товариства "Учительська громада" (у Коломиї). 1915 був обраний бургомістром м. Городенка. У роки української революції 1917–1921 став членом Української національної ради ЗУНР, від квітня 1919 очолював міністерство освіти Української Народної Республіки, з 27 жовтня 1919 був головою педагогічної місії УНР у Відні, заснував там видавництво "Чайка". Наприкінці 1928 повернувся до Львова. Польські власті заборонили йому займатися педагогічною діяльністю, і тому 15 січня 1929 він заснував видавничу спілку "Нові шляхи" й однойменний журнал, надав їхній діяльності прорадянського характеру. 1932 журнал було закрито, а Крушельницького 28 вересня цього ж року ув'язнено в тюрмі "Бригідки". Після звільнення 1933 заснував журнал "Критика", однак і цей журнал уже після виходу 4-го номера було заборонено. На запрошення уряду УСРР влітку 1934-го разом із родиною переїхав до Харкова, отримав радянське громадянство та посаду в редакції "Української радянської енциклопедії". У 1934 заарештований за сфабрикованим звинуваченням у "створенні центру ОУН на території України" і "підготовці терористичних актів проти представників партії і уряду", засуджений до 10 років ув’язнення, яке відбував на Соловках. Розстріляний 3 листопада 1937-го в урочищі Сандармох (Карелія). Його синів Івана й Тараса страчено ще в грудні 1934-го. Дочка Володимира, сини Богдан і Остап також розстріляні в 1937-му. Родина Крушельницьких, знищена радянським режимом, стала одним із символів Розстріляного Відродження. Літературна спадщина Крушельницького (десятки прозових творів і збірок, п'єс, перекладів, літературно-критичні та науково-педагогічні праці, публіцистика і рецензії) і саме ім'я були на довгі роки вилучені з українського літературного процесу. Реабілітований 19 жовтня 1957 за відсутністю складу злочину. Архів Крушельницького зберігається в Центральному державному історичному архіві України в м. Львів (ф. 361).