1852 народилася Варвара Ханенко, колекціонерка, меценатка, організатор експозиції Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків. В. Ханенко – дочка цукрозаводчика Миколи Артемовича Терещенка, народилась у Глухові. Одержала домашню освіту, фінансувала початкові освітні та професійні заклади для простого народу. Вийшла заміж за Богдана Ханенка – промисловця, колекціонера української старовини і творів мистецтва, археолога і мецената. Була однодумцем та активним помічником свого чоловіка в колекціонуванні предметів мистецтва.  Заснувала на початку 20 століття у маєтку Ханенків в селі Оленівка на Київщині ткацьку школу та майстерню, вироби якої брали участь в кустарних виставках у Києві, та на виставці в Петрограді 1913 року отримали золоту медаль. Їх продавали в Києві, у великих містах Російської імперії та за кордоном. Зокрема у Лондоні Варвара відкрила власний  магазинчик для збуту килимів та вибійок. В Оленівській майстерні працював художнім керівником Василь Кричевський – видатний український художник, мистецтвознавець і педагог. Подружжя Ханенків зробило значний внесок у культурну спадщину України як колекціонери творів мистецтва та старожитностей, які вони збирали понад 40 років. До їхнього зібрання ввійшли кращі полотна західноєвропських художників: Рембрандта, Д.-Р.Веласкеса, А. ван Дейка, П.-П.Рубенса, Я.Йорданса, Дж.Белліні, М.Пальмеццано та ін., скіфські, слов’янські та давньоруські археологічні артефакти, декоративно-вжиткові вироби майстрів українського народного мистецтва, ікони тощо. За неповними даними, зібрання налічувало понад 400 живописних робіт, більш як 8 тисяч гравюр, близько 700 творів мистецтва країн зарубіжного Сходу, понад 300 виробів із золота та срібла. 1887 Ханенки збудували в Києві по вул. Терещенківській, 15, особняк для розміщення там власного зібрання, яке стало унікальним явищем у культурному житті тогочасного міста. У квітні 1917 Богдан Ханенко відписав мистецьке зібрання, бібліотеку, приміщення музею та власний будинок місту Києву. Через перипетії громадянської війни в Україні 1917–1921 вже Варвара Ханенко змушена була в грудні 1918 передати їх у дар УАН, із патріотичних почуттів відмовившись на досить прийнятних умовах вивезти колекцію до Німеччини. Варвара Ханенко була такою пристрасною колекціонеркою, що продовжувала розшукувати й купувати цікаві твори для тоді вже державної колекції навіть після 1919, коли радянська влада особливо утискала її, намагаючись виселити з будинку і позбавити права навіть заходити туди. У лютому 1921 було затверджено статут музею, який із грудня 1923 мав назву "Музей мистецтв при Академії наук" і деякий час складався майже суто з експонатів Ханенківського зібрання. Подружжя Ханенків також опікувалося археологічними дослідженнями. Вони неодноразово фінансували розкопки, у т. ч. в Причорномор’ї, на Київщині. Найцінніші знахідки популяризували у випусках альбомів "Древности Приднепровья" (т. 1–6, К., 1899–1907) та "Древности русские: Кресты и образки" (вип. 1–2, К., 1899–1900).