1898 Народився Володимир Заболотний, архітектор (українське необароко), мистецтвознавець (історія зодчества, народне мистецтво), організатор музейної справи. Доктор архітектури професор кафедри архітектурного проектування, перший Президент Академії архітектури України (1945-1956). Дійсний член Академії будівницва і архітектури СРСР (1956). Сталінська премія (1941). Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1971, посмертно). Закінчив Київський художній інститут (1927; майстерня П. Альошина), де й працював: від 1940 – професор. Ще студентом працював асистентом професора В.Рикова. Водночас 1930–1940 – у проектних організаціях Києва; 1932–1940 та 1943–1947 – у Київському інженерно-будівельному інституті: професор кафедри архітектурного проектування. 1939–1941 – головний архітектор Києва. 1941–1943 – завідувач відділу прикладного мистецтва Уфимського НДІ громадськмх наук (РФ). Від 1955 – завідувач відділу народної творчості Інституту історії і теорії архітектури (Київ). Від 1957 –завідувач відділу історії українського мистецтва при президії Академії будівництва і архітектури УРСР. Найважливіші його архітектурні твори: проекти планування й забудови міст і робітничиї селищ Донбасу і Криворіжжя (1929–1933); Палац культури у Дніпродзержинську (1932); будинок Верховної Ради у Києві (1936–1939). Автор мистецтвознавчих праць і статей, перший відповідальний редактор 6-томного видання "Історія українського мистецтва" (1966–1968). Ініціатор створення фундаментальної 2-томної праці (головред 1-го тому) «Нариси історії архітектури УРСР» (К., 1957; 1962). Автор книг «Пам’ятки архітектури України» (К., 1954), серії альбомів «Українське народне мистецтво» (К., 1960–1974). Опікувався створенням музейного містечка в Переяславі-Хмельницькому, яке згодом стало Переяслав-Хмельницьким державним історико-культурним заповідником. У заповіднику (у батьківському будинку Заболотного) відкрито меморіальний музей Заболотного, в якому виставлено унікальну колекцію його оригінальних проектів, малюнків, акварелей, живописних портретів.