1852 народився Микола Дашкевич, літературознавець, історик, фольклорист. Дійсний член НТШ (1899), Київської археологічної комісії (1900). Академік Петербурзької АН (1907). Від 1868 навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету, після закінчення якого працював викладачем, а згодом – професором кафедри всесвітньої літератури. Читав лекції на Київських вищих жіночих курсах. Обирався секретарем, а від кінця 1890-х років – головою Історичного товариства Нестора-літописця в Києві. Представник культурно-історичної школи та прихильник порівняльно-історичного методу в літературознавстві. Досліджував романтичні течії західноєвропейської літератури (цій проблематиці присвячена його публікація "З історії середньовічного романтизму", 1876), творчість У.Шекспіра, Й.-В.Гете, Ф.Шіллера, Дж.Байрона, а також О.Пушкіна, В.Жуковського, М.Лермонтова, М.Гоголя, І.Котляревського та ін. Головна його праця з історії української літератури – "Відзив про твір Д.Петрова “Нариси історії української літератури XIX століття”" (1888). Вивчав билинний епос та думи, вів наукові розвідки про зв'язки української народної творчості з південнослов'янським епосом. Писав також про вплив так званої української школи у польській літературі на створення поеми «Гайдамаки». Переклав декілька розділів опису подорожі антіохійського патріарха Макарія (1874). У галузі історії України докладно дослідив утворення і розвиток Галицько-Волинського князівства, Литовсько-Руської держави, становище козацтва в Україні, розробив оригінальну концепцію походження та суті болоховського руху, залучив до наукового обігу низку джерел із середньовічної історії України; у літературознавстві та фольклористиці (як послідовник порівняльного методу) обґрунтував контекстуальність і синхронність розвитку української й західноєвропейської літератури та фольклору, довів українське походження билин і те, що на їх основі виникли думи. Фундаментальна 3-томна праця з історії Пд. Русі, яку Дашкевич, за свідченнями сучасників, писав у останні роки життя, не збереглася. Серед учнів – І. Шаровольський, А. Лобода, М. Бокардов, А. Лук’яненко. 1906 на його честь у Києві виданий збірник статей з літератури й історії «Eranos». Частина архіву Дашкевича, передана 1909 його дружиною Київському університету ім. Т. Шевченка, нині зберігається в Інституті рукопису НБУВ.