1775 російська імператриця Катерина ІІ видала маніфест про ліквідацію Запорозької Січі. На той момент Нова Січ уже була зруйнована російськими військами - Маніфест просто офіційно засвідчував цей факт.

Захопленню та ліквідації Січі передували такі події. 1764 р. цариця ліквідувала гетьманство як політичну інституцію, а наступного року здійснила ліквідацію козацького адміністративно-полкового устрою на Слобідській Україні. У 1766 кошовий отаман Війська Запорозького Петро Калнишевський під час поїздки до Петербурга мав на меті вирішити земельні спори запорожців, але був доведений до «повної безнадійності домогтися чогось від російського уряду». Як зазначає відомий історик Наталя Полонська-Василенко, в старшинському середовищі стала розглядатися перспектива переходу всім Військом під владу султана. Однак царський уряд тримав ситуацію під контролем і ретельно відстежував найменші чутки з приводу лояльности запорозької старшини. Ці підозри, зрештою, й стали причиною арешту верхівки після зайняття Січі царськими військами. У грудні 1768 р. вибухнуло відоме повстання на Запорозькій Січі проти кошового отамана Петра Калнишевського, який разом зі старшиною був причетний до придушення Коліївщини. На Січі тримали в ув’язненні кілька десятків гайдамаків, що й викликало обурення козацької сіроми. На другий день бунту повстанці вирішили обрати нову старшину, забрати військовий скарб, гармати, коней й покинути Січ. Січова старшина на чолі з кошовим отаманом Петром Калнишевським втекла під захист царських військ, що перебували в Новосіченському ретраншементі. 27 грудня об’єднаний загін російських військ та кошового отамана Петра Калнишевського увірвався на Січ і після запеклого бою придушив повстання. В обставинах внутрішнього протиборства в козацькому середовищі всередині Січі вона ніяк не мала шансу протистояти тиску зовнішньої, відмобілізованої, цілеспрямованої й підступної імперської сили. Також запорозьке козацтво було активно залучене в російсько-турецькій  війні 1768 – 1774, в якій проявило себе у битвах під Кінбурном, Очаковом, Хаджибеєм, під час штурму Перекопу, у здійсненні розвідувальних рейдів тощо. По закінченні воєнних дій козацькі загони тривалий час стояли як оборонний заслін на Дунаї. З укладенням Кючук-Карнарджийського мирного договору Росії було передано землі між Дніпром і Південним Бугом, а отже й контроль над гирлами цих річок. А тому стратегічно землі Вольностей Війська Запорозького з півночі, сходу, значною мірою з півдня були оточені землями, якими безпосередньо управляв петербурзький уряд.

Ліквідувати Нову Січ придворна рада вирішила ще на засіданні 7 травня 1775-го.  Підготовка до цього відбувалася у цілковитій таємниці. У травні ж понад 50 тис. російського війська, під командуванням генерал-поручика Петра Текелія у складі 1-ї російської армії, кавалерії, піхоти, гусарських й пікінерських ескадронів та донських козаків рушили на Січ. Серед населення було поширено чутки, що війська переходять через запорозькі землі для здійснення прикордонної служби. На початку червня вони оточили Січ, захопили артилерію та блокували гавань. На самій Січі в той час перебувало лише декілька тисяч запорожців, решта після завершення російсько-турецької війни (1768–1774) роз’їхалась по паланках і зимівниках. Російська сторона від січовиків та кошового отамана Петра Калнишевського вимагалося скласти зброю і не чинити опір. Після бурхливих дебатів козацька рада ухвалила рішення здатися без опору. На користь Росії було конфісковано запорозьку скарбницю, вивезено військові клейноди, артилерію, зброю, боєприпаси і архів. Одночасно було захоплено паланкові центри та всі важливі пункти – шляхи, перевози тощо. 10 червня 1776 кошового отамана Петра Калнишевського заслали до Соловецького монастиря, військового суддю Павла Головатого – до Тобольського, а військового писаря Івана Глобу – до Туруханського, звідки вони вже не повернулися. 10 липня 1775 р. імператриця Катерина ІІ нагородила Петра Текелія орденом Св. Олександра Невського і подарувала маєток у Вітебській губернії. Січовий архімандрит Володимир Сокальський став настоятелем Батуринського Миколаївського монастиря. Акцію супроводжувала інформаційна кампанія про те, що Січ знищена "в своём политическом уродстве" і різні відомства розсилали імператорський маніфест: Малоросійська колегія – до магістратів та полкових канцелярій, Київська духовна консисторія – до монастирів та протопопій. Таким чином про акцію було поінформоване все населення імперії. Перебіг військової операції із знищення Січі відомий на підставі донесення генерала Петра Текелія Єкатерині II, складеного 6 червня 1775 р. Але, крім того, існує таке яскраве джерело як «Усна оповідь колишнього запорожця, мешканця Єкатеринославської губернії й повіту, села Михайлівки, Микити Леонтійовича Коржа», вперше видане в Одесі 1842 р. Ці обставини передані й ще одне джерело – народна пісня “Ой із-за зеленого  гаю”, записана поміщиком Єлисаветградського повіту Іваном Скоповим.

Підготовано за матеріалом проекту "На скрижалях" та ЦДІАК України.