1905 народився Улас Самчук, письменник, журналіст, редактор; номінований за роман «Волинь» на Нобелівську премію в галузі літератури. До 1913 мешкав із сім’єю в с. Дермань. Із 1927 по 1941 перебував у еміграції в Німеччині та Чехословаччині (Прага). 1941–1944 повернувся до України. Із 1944 – у новій еміграції в Німеччині (головним чином – у таборах переміщених осіб) та Канаді (із 1948, Торонто). Перше оповідання опублікував 1926 у варшавському журналі «Наша бесіда». Головні літературні твори – трилогії "Волинь" (1932–1937) і "Ост" (1948–1982), романи "Марія" (1934), "Гори говорять" (1934), "Кулак" (1937), "Юність Василя Шеремети" (1946–1947), "Чого не гоїть огонь" (1959), "На твердій землі" (1967), в яких автор виступив літописцем життя української людини, вибудував художню історіософію українського простору в 20 ст. Зокрема, у трилогії "Волинь" та романі "Кулак" виведений збірний образ української молодої людини 1920-х – поч. 1930-х рр., яка прагне знайти місце України у світі та шляхи її національно-культурного і державного становлення. У "Марії" відтворена трагедія Голодомору 1932– 1933 років в УСРР. У трилогії "Ост" зображені українська людина і її роль у трагічних умовах революції 1917– 1921 рр., підрадянської дійсності 1920-х – 1930-х рр. та повоєнної еміграції. Твори Самчука ("Волинь", "Марія") в 1930– 1950-х рр. друкувалися польською, хорватською, німецькою, французькою, англійською мовами. Окрім того, з-під пера Самчука вийшли документальні розповіді "Живі струни" (1976) – про капелу бандуристів О.Кошиця, "Слідами піонерів" (1980) – про історію становлення української громади Пн. Америки та її репрезентанта Українського народного союзу, книги воєнних мемуарів "П’ять по дванадцятій" (1954), "На білому коні" (1965), "На коні вороному" (1975), "Плянета Ді-Пі" (1979). Цикл спогадів Самчука, які охоплюють період 1920– 1940-х років, є цінним джерельним комплексом для вивчення подій новітньої історії України, зокрема діяльності Української військової організації та Організації українських націоналістів, проголошення Карпатської України, Другої світової війни, життя західноукраїнської діаспори. У 1930-х розпочав активну громадсько-політичну діяльність: співпрацював з ОУН, був репортером «Українського слова» (Париж), референтом пропаганди Українського національного об’єднання. Як редактор та публіцист зіграв особливу роль у формуванні української національної свідомості в період Другої світової війни на території Райхскомісаріату Україна, коли він очолював газету «Волинь» (1941–1942), що стало однією з важливих передумов для початку антинацистського руху Опору на Волині 1942–1943. Був одним із лідерів ідейного та організаційного згуртування мистецьких сил української еміграції, у рамках Мистецького українського руху (1945–1948) та Організації українських письменників "Слово" (1954). Сформульована ним концепція передбачала синтез попередніх досягнень української суспільно-політичної думки задля втілення державницької ідеї, що зумовило актуальність його творчої та ідейної спадщини в незалежній Україні.

Підготовано за матеріалом Енциклопедії історії України Інституту історії України НАНУ.