1850 народився Вікентій Хвойка. Після закінчення 1864 комерційного училищаща в м. Хрудім проживав у Празі. 1876 переїхав до Києва. Викладав німецьку мову і малювання, успішно займався сільским господарством – вирощував хміль та впроваджував культуру чеського проса – росички. Досвід узагальнив у роботах "Росичка" (1885), "Хмелеводство и уход за ним" (1891). Значні успіхи в агрономії Хвойка відзначені дипломами й медалями на сільськогосподарських виставках у Ромнах (1884) і Харкові (1887); на виставці в Парижі (Франція; 1889) отримав срібну медаль та був обраний членом Французької національної сільськогосподарської, промислової і комерційної академії. Археологією Хвойко зайнявся на початку 1890-х років. Його становленню як археолога, крім самоосвіти, сприяло спілкування з В.Антоновичем та Ф.Вовком. Кошти на проведення розкопок здебільшого отримував від М.А.Терещенка та Б.Ханенка. Визначними відкриттями Хвойки стали палеолітична Кирилівська стоянка в Києві (1893–1900), старожитності, що отримали назви трипільської культури (1893), зарубинецької культури (1899) і черняхівської культури (1899), пам’ятки Володимира міста в Києві (1907), рештки літописного Білгорода (1909–1914). Він досліджував городища скіфського часу – Шарпівське, Мотронинське, Новобудківське, Пастирське городище (де також були виявлені давньослов’янські матеріали 7–8 ст.), давньоруські пам’ятки – кургани біля Коростеня, Овруча та в Китаєві (урочище на пд. околиці Києва), ремісничі майстерні на Замковій горі в Києві, городище та могильник у Витачеві, могильник у с. Броварки (нині село Гадяцького р-ну Полтавської області), залишки мурованих споруд у Чигирині, а також численні кургани різного часу. 1911 Російський археологічний інститут у Константинополі запросив Хвойку організувати спільні дослідження з балканськими країнами. Авторський доробок Хвойка налічує 28 друкованих праць, які поклали початок створенню джерельної бази для археологічного вивчення давньої історії Середнього Подніпров’я. Поклавши в основу своєї концепції принцип автохтонізму, Хвойко доводив, що в цьому регіоні з доісторичних часів проживало населення, одним з наступників якого в майбутньому стала "південно-східна гілка" слов’ян. Характеристика середньодніпровських старожитностей від кам’яного віку до великокняжої доби міститься в монографії "Древние обитатели Среднего Приднепровья и их культура в доисторические времена" (1913). Хвойко зазначав, що пам’ятки Середнього Подніпров’я свідчать про нерівномірність культурного розвитку населення, можна констатувати зупинки в розвитку і навіть занепад культури, обумовлений багатьма чинниками. Хвойко був членом численних наукових товариств і комісій, у т. ч. Російського та Московського археологічних товариств, Російського воєнно-історичного товариства. 1897 Хвойко був прийнятий до Київського товариства старожитностей і мистецтв. Він брав активну участь у підготовці та проведенні археологічних виставок 1897 і 1899, експонати яких стали основою археологічного відділу Київського художньо-промислового і наукового музею.

Підготовано за матеріалом Енциклопедії історії України Інституту історії України НАНУ.