Віктор Степанович Гутиря народився 11 вересня 1910 р. у с. Синявське (нині – Ростовська область, РФ) в сім’ї працівника залізниці. Через рік родина переїхала до Запоріжжя. Згодом В. С. Гутиря жив з родиною батька у м. Баку (Азербайджан). У 1928–1932 рр. він навчався на технологічному факультеті Азербайджанського нафтового інституту, де захистив диплом за темою «Отримання етилового спирту із нафтових газів». По закінченні інституту був направлений на роботу до Азербайджанського науково-дослідного інституту нафтової переробки (з 1959 р. – Інститут нафтохімічних процесів АН АзРСР), у якому працював з 1932 до 1937 року молодшим, старшим науковим співробітником та завідувачем лабораторії органічного синтезу, а згодом у період 1937–1945, 1955–1959 рр. заступником директора.

За вагомий внесок у розвиток нафтохімії вченого було нагороджено орденом «Знак Пошани» (1936), а у 1938 р. В. С. Гутирі присвоїли ступінь кандидата технічних наук без захисту дисертації.

Під час Другої світової війни В. С. Гутиря став одним із розробників рецептур хімічних композицій для виробництва протитанкових пляшок із запалювальною сумішшю. За наукові розробки оборонного характеру у 1942 р. вчений отримав Державну премією СРСР. У 1944 р. Віктор Степанович здобув науковий ступінь доктора хімічних наук, захистивши дисертацію за темою «Дослідження і розробка процесу рідиннофазного каталітичного крекінгу». Того ж року йому присвоєно вчене звання професора.

У 1949 р. В. С. Гутирю обрали до складу академіків АН АзРСР, а в 1953 р. – членів-кореспондентів АН СРСР. Як знаного вченого й організатора науки, його залучили до керівництва новоствореним Міністерством нафтової промисловості Азербайджанської РСР, у якому з 1954 р. він обіймав посаду начальника технічного управління, голови технічної ради, входив до колегії міністерства.

У "бакінський" період життя В. С. Гутиря займався дослідженням проблем хімічного складу нафтових родовищ Апшеронського півострова, структури бензолу, гідратації олефінів і пропілена, розробкою нових технологій одержання етилового спирту із газів піролізу, каталітичного перетворення вуглеводню із синтетичних алюмосилікатів та ін.

"Київський" період життя розпочався з обранням у 1959 р. Віктора Степановича на посаду заступника директора Інституту хімії полімерів і мономерів АН УРСР (з 1962 р. – Інститут хімії високомолекулярних сполук АН УРСР). Водночас він очолив в інституті новостворений відділ хімії нафти і газу, який був першою академічною установою нафтохімічного профілю в Україні. В ІХВС АН УРСР він пропрацював до 1964 р.

У 1961 р. ученого обрали дійсним членом АН УРСР та членом її Президії. З 1963 р. до 1974 р. він – віце-президент академії. У період 1976–1983 рр. В. С. Гутиря – керівник відділення нафтохімії Інституту фізико-органічної хімії і вуглехімії АН УРСР.

Наукова діяльність В. С. Гутирі в Україні була означена розробкою технологій одержання синтетичного етанолу, низки речовин військового призначення, авіаційного бензину, процесу каталітичного крекінгу в псевдозрідженому шарі каталізатора, процесів цеолітного каталізу та ін. У 1976 р. за розробку комплексу наукових досліджень з проблем промислового гетерогенного каталізу В. С. Гутирі присудили премію АН УРСР ім. Л. В. Писаржевського.

В. С. Гутиря – основоположник української наукової школи нафтохіміків, автор двох монографій, понад 200 наукових праць, численних авторських свідоцтв на винаходи. Основні праці вченого присвячені дослідженню нафтових родовищ Азербайджану й України і розробці каталітичних процесів перетворення вуглеводнів.

Окрім вище зазначених нагород наукові досягнення вченого було відзначено орденами «Знак Пошани» (1949), Леніна (1942, 1970), Трудового Червоного Прапора (1953, 1975), Жовтневої революції (1980) та ін.

Помер В. С. Гутиря 21 жовтня 1983 р. Похований на Байковому кладовищі у Києві.

Виставку з нагоди 110-річчя від дня народження В. С. Гутирі підготовлено на документах особового фонду № 246 «Гутиря Віктор Степанович (11.09.1910–21.10.1983) – академік АН УРСР за спеціальністю «хімія нафти» (1961), віце-президент АН УРСР (1963–1974)», що зберігається у Інституті архівознавства НБУВ.

На виставці представлена цікава добірка біографічних документів вченого. Це і власноручна автобіографічна довідка, де В. С. Гутиря згадує про свого батька та обставини, через які він опинився в Азербайджані. Свідоцтво про закінчення Віктором Степановичем дев’ятирічної школи у 1928 р. та незвичний для сучасних дослідників перелік предметів в ньому. Диплом про закінчення Азербайджанського нафтового інституту, що нетипово для українського вченого. А також дипломи академіка АН Азербайджанської РСР (1949 р.) та академіка АН УРСР (1961 р.) та інші свідчення з біографії вченого.

Однією із ранніх наукових публікацій В. С. Гутирі є автограф його статті «До питання про будову ароматичних вуглеводнів» 1934 року. Далі презентовано статті, доповідні записки, виступи різних років життя вченого. Зазначимо, що в його особовому фонді зберігається безліч доповідних записок з різноманітних проблем, що були вивчені і обґрунтовані В. С. Гутирею за дорученнями президента АН УРСР Б. Є. Патона. Всі ці документи докладно умотивовані, з викладенням думок інших вчених або керівників та власною аргументацією. Частина з цих паперів має прогнози на перспективу аж до 2005 р. (помер Віктор Степанович у 1983 р.). Привертає увагу експонований лист В. С. Гутирі до академіка І. Г. Підоплічка щодо звіту академіка АН УРСР Т. Д. Лисенка (1969). На цей час наукова спільнота вже засудила «лисенківщину», але цей «науковець» не сприйняв своєї поразки. В. С. Гутиря дає оцінку завзятості у помилкових поглядах Т. Д. Лисенка, але зазначає, що не можна йому перешкоджати у науковій діяльності, бо це можна трактувати як помсту. Така порядна людська позиція викликає глибоку повагу до вченого.

На жаль, фонд В. С. Гутирі не багатий на фотодокументи. Але ми все ж маємо можливість продемонструвати фотопортрети Віктора Степановича «азербайджанського» та «київського» періоду життя; його у групі інших українських академіків – І. К. Походні, Г. С. Писаренка, І. К. Білодіда; а також зафіксований фотографом його виступ перед мікрофоном.

Вищеназвані та інші документи електронної виставки дають змогу згадати та вшанувати одного з творців української науки академіка АН УРСР Віктора Степановича Гутирю.

Експоновані документи розташовано за хронологічним принципом. Кожне зображення супроводжується текстівкою та інформацією про місце зберігання документа. Наближені дати подано у квадратних дужках.

Виставку підготували

завідувач відділу археографії Інституту архівознавства

Ю. В. Булгаков

молодший науковий співробітник відділу археографії Інституту архівознавства

І. Г. Кіржаєва