«…Жити ‑ се знати, се правдоньку чути,

Се сонцю всміхатись, боротись зі злом,

Се серцеві й думам не дати заснути,

Се здирству й неволі не бити чолом…».

«Пісня життя»

«Мене не викреслите при всьому бажанні з історії ніяк...». Це слова маловідомої сучасному читачеві, але досить знаної в першій половині ХХ ст., поетеси Христі Алчевської, сказані 1929 р. у зверненні до голови Держвидаву України С. Пилипенка. За своє коротке життя вона змогла видати дванадцять збірок поезій, низку оповідань і перекладів. Можна сказати, що слова сказані нею стали пророцькими ‑ 100-річчя з дня народження Алчевської було внесено до календаря знаменних дат міжнародної організації ЮНЕСКО. На сьогодні її творча спадщина належить до золотої скарбниці української і світової культури.

Христина Олексіївна Алчевська ‑ українська письменниця, драматург, прозаїк, поетеса та педагог народилася 16 березня 1882 р. у Харкові в багатодітній родині. Батько – Олексій Кирилович Алчевський ‑ український промисловець, банкір, меценат, громадський діяча, купець Харківської 1-ї гільдії, власник Харківського торговельного банку, засновник гірничих і металургійних підприємств на Луганщині, засновник міста Алчевськ, ініціатор створення в Харкові товариства «Громада». Мати – Христина Данилівна Алчевська (у дівоцтві Журавльова) ‑ український педагог та організатор народної освіти. Окрім Христини в сім'ї було ще п’ятеро дітей: Дмитро (у майбутньому кандидат природничих наук), Григорій (майбутній композитор, серед його творів – обробки українських та російських народних пісень, солоспіви на слова Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, а також своєї сестри Христі Алчевської), Ганна (у майбутньому талановита художниця, викладачка в жіночій недільній школі), Микола (майбутній укладач першого букваря для дорослих українською мовою) та Іван (у майбутньому «король тенорів», за 16 років виконав 55 оперних партій, завдяки йому українська музика лунала і за кордоном).

Початкову освіту Х. Алчевська здобувала у так званій домашній школі. Приблизно в цей же період, у віці 10 років, разом зі шкільними подругами видавала дитячий рукописний журнал «Товариш», в якому з 1892 по 1894 рр. розміщувала свої вірші та оповідання. Згодом [1895 р.] вступила до Харківської Маріїнківської жіночої гімназії.

7 травня 1901 р. сталася трагедія в сім'ї Алчевських. На Царськосельському вокзалі у Петербурзі загинув батько ‑ Олексій Кирилович Алчевський. За офіційною версією, він кинувся під потяг, але якщо взяти до уваги той факт, що самогубців ховають поза межами цвинтаря, а Алчевський був похований всередині кладовища зі збереженням всіх християнських ритуальних правил, скоріш за все факт самогубства можна виключити. Адже й більшість дослідників схиляються до думки, що це могло бути замовне вбивство. Тим більше, що повноцінного розслідування щодо самогубства проведено не було. Після нещастя утримання родини лягло на плечі брата Христини ‑ Івана. Завдяки його матеріальній підтримці, закінчивши гімназію 1902 р., Христина Алчевська поїхала до Парижу і вступила до Сорбони на вищі педагогічні курси. З того ж 1902 р. в періодичних виданнях та літературно-художніх альманахах Алчевська почала публікувати свої праці. Значний вплив на її творчість мало спілкування з українськими письменниками: Лесею Українкою, Михайлом Старицьким, Іваном Франком, Михайлом Коцюбинським, Михайлом Павликом, Василем Стефаником, Олександром Олесем.

Після повернення в Україну з 1903 р. Х. Алчевська працювала в недільній школі, де, попри заборону, читала учням українські книжки та робила перші кроки для створення українського жіночого гуртка. Починаючи з 1905 р. викладала українську та французьку мови в середніх та вищих навчальних закладах Харкова. Разом з тим Христина Ал чевська продовжувала займатися й творчою діяльністю. Впродовж 1907 – 1917 рр. вийшов ряд поетичних збірок: «Туга за сонцем» (1907), «Сонце з-за хмар», «Пісня життя» (1910), «Вишневий цвіт» (1912), «Пісні серця і просторів», «Моєму краю» (1914), «Спомини» (1915), «Мандрівець», «Встань, сонце» (1916), «Пробудження» (1917) та ін. Її вірші публікували в таких періодичних виданнях як: «Літературно-науковий вісник», «Вільна Україна», «Рідний край», «Українська хата», «Зоря»; в альманахах «Терновий вінок», «В неволі»; у жіночому часописі «Мета» (Львів), газеті «Боротьба» тощо. Окрім ліричних мотивів, в творах автора прослідковувалася любов до рідного краю та знедоленого люду. Вона виступала проти соціального й національного поневолення українського суспільства, висловлювала віру в його щасливе майбутнє. Визволення народу Христина Алчевська пов'язувала з українізацією молоді. В її розумінні українці в Російській імперії приречені на денаціоналізацію та асиміляцію. З 1915 р. письменниця відновила у себе на квартирі регулярні зібрання молодіжного гуртка. Продовжуючи працювати в учнівських гуртках, Х. Алчевська спрямовувала всі свої старання на вивчення гуртківцями рідної мови, літератури, історії, намагалася прищепити їм любов до України. Продовжувала публікуватися в харківських газетах та журналах.

1917 р. до родини Алчевських знову прийшла біда. Перебуваючи на гастролях в Баку 10.05 (27.04) 1917 від менінгіту на сороковому році життя, просто на сцені, помер брат Христини ‑ Іван Алчевський, відомий оперний співак. Приблизно в цей же період більшовики виселили родину Алчевських з власного будинку. 1920 р. з життя пішли мати (15 серпня) та брат Григорій (дата смерті невідома) ‑ композитор, педагог-вокаліст, піаніст. Після такого стресу Х. Алчевська деякий час нічого не писала. 1922 р. в Каліші (Польща) вийшла остання дванадцята збірка її поезій. Із дванадцяти збірок тільки одна друкована російською – «Мрії», решта українською.

Паралельно з творчою діяльністю Алчевська займалася й перекладацькою: з російської та французької мов українською і навпаки. Особливу цінність серед них мають романи В. Гюго, вірші Вольтера, П. Корнеля, І. Франка, Т. Шевченка, О. Пушкіна, К. Рилєєва, праці О. Толстого, Анрі Барбюса, Жуля Верна, Луїзи Мішель та інших. На превеликий жаль, переважна більшість цих перекладів залишилась в рукописах.

За часів радянської влади Алчевська друкувалася в харківських журналах і газетах: «Комунарка України», «Червоний шлях», «Зоря», «Всесвіт» та інших. Стала членом Українського товариства драматургів і композиторів. В останні роки свого життя Христина Алчевська підготувала і прагнула видати двотомне видання своїх творів але цьому не судилося бути. Друк двотомника, переданого до видавництва, затягувався невідомо з яких причин, у цей період для Алчевської настали скрутні часи безгрошів'я. У травні 1930 р. у своєму листі до літературознавця Миколи Плевако Христина Олексіївна писала наступне: «Посади я не маю і нізвідки грошей не дістаю. Майте ж на увазі, що я ‑ не установа, тому ждати не можу, а жива людина, що їсти хоче!». Можна лише уявити, в якій скруті знаходилася письменниця, якщо прохала якнайшвидше виплатити їй гонорар за свою роботу. Зваживши на ситуацію з друком творів, можна припустити, що їх й не збиралися видавати, адже навіть після смерті автора вони так і не побачили світ.

Життя Христини Олексіївни Алчевської обірвалося несподівано. Восени 1931 р. на харківському вокзалі її одяг був затиснутий дверима потягу, машиніст не помітив ситуації, що склалася. Потяг рушив з місця і протягнув Алчевську вздовж перону. Після цього випадку у неї стався серцевий напад. 27 жовтня 1931 р. самотня, майже без засобів до існування, Христина Олексіївна померла в Харкові на 49 році життя.

Доля, яка б здавалося мала бути щасливою, в силу різних історичних подій завершилася так сумно. За досить коротке життя Х. О. Алчевська, окрім друкованих видань, залишила величезну рукописну спадщину (близько 4 тисяч творів). Частина цих праць зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, фонд Х та фонд ХХVII, а публікації, представлені на виставці, у відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій.

Виставку підготувала м. н. с. Шекера І. С.