Гумор і сатира українців Канади

(до Міжнародного дня сміху)

     Існує кілька документально не підтверджених версій походження Міжнародного дня сміху, свята, що традиційно відзначається в багатьох країнах світу. Деякі згадки про нього зустрічаємо в художніх творах європейських письменників XVII ст. В різних країнах це свято називають по-різному. В Україні це – День сміху.

      Сміх, за М. М. Бахтіним, «форма передачі соціокультурних народних цінностей» [1]. Народний гумор – частина загальної культури. З цієї проблематики в науці існують дослідження історико-етнографічні, лінгвофольклористичні, лінгвокультурологічні, лінгвістичні, соціологічні, культурологічні, а також в галузі комунікативістики, гелотології, науки, яка вивчає вплив сміху на здоров`я людини тощо.

     Сміховий світ, природу гумору відбито в працях С. Аверінцева, М. Бахтіна, Л. Карасьова, А. Панченка, Д. Лихачова та ін. Так, Л. Карасьов розглядає філософію сміху [2], В. Левченко визначає антропологічний вимір сміхової культури [3]; Д. Лихачов – як світогляд людини [4]; А. Сичов досліджує природу сміху [5] і т. д.

     Гумор має такі функції: «виховну, критико-викривальну, захисну, психологічного розрядження, соціально-об`єднувальну, ціннісно-орієнтаційну» і т. д. [6]; засади цього соціального інституту – онтологічні, семіотичні, психологічні, соціальні [7].

      Сміх – особливий стан людини, в тому числі це й реакція на гумор, який теж може бути різним.

     Гумор передається в різних жанрах фольклору (жартівливі пісні, приповідки, приказки, байки, присвяти, побажання, частівки, каламбури, колядки, діалоги, лукавинки, билиці, рубаї, усмішки, загадки, мініатюри, пародії, написи на предметах, скоромовки, смішинки, веселі казки, тости, оди, оголошення, обмовки, спогади, оповідки, вітання, бувальщина та ін.), в танцях, драматичних сценках, музиці тощо.

     Наш український гумор ніколи не був злим. Скоріше це – добрий жарт, кепкування, бажання простежити за реакцією на власну вигадку, разом з оточуючими чи співбесідником посміятися над самим собою і в цей момент відчути невидимий, але надміцний зв`язок людяності. Йдеться про гумор українців, де, перефразуючи О. Олеся, зі сміхом сльози обнялись, в чому віддзеркалюється національна ментальність та історія України.

     Традиції сміхової культури та особливості гумору українців простежуються в творах М. Гоголя. Т. Шевченка, М. Вовчок, П. Мирного, І. Вишенського, Г. Сковороди, І. Франка та ін. Далі – О. Вишні, Ф.  Маківчука, С. Олійника, В. Самійленка, П. Глазового, Є. Гуцала, Є. Дударя, О. Жолдака, Р. Колісника, П. Осадчука, В. Чемериса, О. Чорногуза та багатьох інших професійних письменників та аматорів. Однак в їх творах відбито сміхову культуру, гумор українців, які живуть на власній території. А чи змінився гумор наших співвітчизників, які були змушені покинути історичну батьківщину? Як вплинуло на нього англомовне оточення, адже є й коломийки англійською мовою? Це потребує історичного, порівняльно-культурологічного, соціологічного, мовознавчого дослідження, оскільки члени діаспори – двомовні.

     До сьогодні невідомі широкому загалу в Україні прізвища письменників-гумористів української діаспори Канади (С. Ломачки (О. Гребінецького), Р. Колісника, Я. Курдидика (Максима Бульки), Гуцула Самоука, Гарасима Чорнохліба, Cap Walters та ін.), невідомий і творчий доробок науковців Я. Рудницького, Р. Климаша, Б. Медвідського, Наталії Кононенко та ін., дослідників-збирачів народного гумору С. Горлача, Д. Гулея, І. Качуровського та ін.

     З тематики сміхової культури та гумору канадських українців у фонді ВЗУ  Інституту книгознавства зберігаються наукові (етнографічного спрямування) праці, збірки, де відбито фольклористичну діяльність науковців та дослідників-краєзнавців, науково-публіцистичні матеріали в окремих виданнях. Оригінальні статті й перлини народного гумору видруковані, наприклад, у канадсько-українських календарях-альманахах («Календар-альманах «Українського Голосу») і календарях («Гумористичний календар козака Гарасима Чорнохліба», «Календар Світла на Божий 1960 рік» і т. д.), журналах («Всесміх», «Жіночий світ») тощо.

      Цією виставкою ми прагнемо привернути увагу до вивчення проблеми, зазначити необхідність видання антології гумору українців Канади (українською та англійською мовами), підготовки монографічного дослідження, пропонуючи користувачам Бібліотеки ознайомитися з частиною літератури з теми, що зберігається у Відділі зарубіжної україніки Інституту книгознавства НБУВ.

Список використаної літератури

1. Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. URL : http://opentextnn.ru/old/man/index.html@id=5400
2. Карасев Л. В. Философия смеха. URL. : https://platona.net/load/knigi_po_filosofii/kulturologija/karasev_l_v_filosofija_smekha/16-1-0-2010
3. Левченко В. Смех как антропологическое измерение культуры // Докса : сб. науч. тр. по философии и филологии. Вып. 16 : Феномен смеха и смех в культуре. Одесса, 2011. С. 74–81.
4. Лихачев Д. С. Историческая поэтика русской литературы. Смех как мировоззрение и другие работы. Санкт-Петербург. Алетей. 2001. – 508 с.
5. Сычев А. А. Природа смеха, или Философия комического : URL. –https://platona.net/load/knigi_po_filosofii/kulturologija/sychev_a_a_priroda_smekha/16-1-0-1557
6.  Л. С., Фадеева К. А. Смеховая культура как способ производства, трансляции и потребления смешного. URL: elar.urfu.ru › bitstream › iurp-2015-144-18.
7. Ромах О., Редкозубова О. Смех и смеховая культура. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/smeh-i-smehovaya-kultura/viewer

                               с. н. с. ВЗУ Н. Солонська

                               м. н. с. ВЗУ Г. Борисович