Васи́ль Йо́сипович (Осипович) Ключе́вський (16 (28) січня 1841 р.  – 12 (25) травня 1911 р.).

Василь Йосипович Ключевський народився в селі Воскресєновка Пензенської губернії, у родині сільського священика Йосипа (Осипа) Васильовича Ключевського (1815–†1850). Походження – із мокшан. Після смерті батька сім'я переїхала до Пензи, де Василь навчався спочатку в парафіяльному, а потім у повітовому духовному училищі, після закінчення якого вступив до Пензенської духовної семінарії, проте навчання так і не закінчив. Під час навчання у Пензенському духовному училищі та Пензенській духовній семінарії Ключевський заробляв на життя репетиторством. Вже в бурсі Василь захопився історією, добре знав праці багатьох істориків та дивував викладачів та студентів своєю великою ерудицією. «Ключевський голова», «Ключевський з великими мізками» – такою похвалою наділяли його однокурсники. У 1861 р., в серпні, вступив на історико-філологічний факультет Московського університету. Закінчивши університет (1865 р.), за поданням С. М. Соловйова (1820–1879 р.р.) залишився при кафедрі російської історії для підготовки до професорського звання. Серед університетських професорів на Ключевського мали особливий вплив С. В. Єшевський (загальна історія), С. М. Соловйов (російська історія), Ф. І. Буслаєв (історія давньоруської словесності). Тема кандидатської дисертації Василя Йосиповича – «Сказание иностранцев о Московском государстве», магістерської – «Древнерусские жития святых как исторический источник», докторської – «Боярская дума Древней Руси». Ключевський В. Й. автор праць з історії боярської думи, походження кріпацтва, про подушну подать та скасування холопства, зокрема у багаторазово перевидавалися різними мовами праці «Курс русской истории» (ч. 1–5, К., 1938–1940).

Після смерті Соловйова С. М. Васи́ль Йо́сипович став читати курс російської історії у Московському університеті. Якщо порівнювати роботи цих істориків, Соловйова і Ключевського, можна побачити, наскільки легкий для сприйняття Ключевський. Будучи видатним ученим, він одночасно поєднував у собі талант історика-мислителя з неабияким письменницьким обдаруванням. Василь Йосипович залишив різноманітну творчу спадщину. Науковий і пізнавальний інтерес становить зібрання «Письма. Дневники. Афоризмы и мысли об истории» (Москва, 1968 р.). Ключевський В. Й. розглядав Україну в контексті історії Російської держави, Росії або руського народу, починаючи від Київського періоду як нібито початку російської державності. Ця тенденція простежується у дослідженні ним міграції слов'ян із Подунав'я та Прикарпаття, процесу створення Київської Русі, стверджуючи, що Велике Князівство Київське неначе було найдавнішою формою російської держави. Також досліджено соціальний і національно-визвольний рух на українських землях, акцентуючи увагу на релігійних суперечностях тощо. Новаторськими для свого часу стали підходи Ключевського В. Й. до висвітлення так званого малоросійського питання середини 17 ст., оцінка ним національно-визвольної війни цього часу і постаті Богдана Хмельницького, низки подальших подій та багатьох діячів. З порушених ним тем цікавими з огляду на історію України є нариси, присвячені «варязькому питанню» і Київській Русі, записи про істориків 18–19 ст., зокрема М. І. Костомарова. На думку Ключевського В. Й, історія була для М. І. Костомарова музеєм, наповненим колекцією рідкісних або звичайних предметів, і він байдуже проходив повз останні й зупинявся перед першими, створюючи живі образи. Повні яскравих та образних характеристик історичні персонажі та події щоразу змушують захоплюватися їх автором, якому з блиском вдавалося виділити у будь-якому епосі, будь-якому явищі чи біографії найважливіше, підкреслити його та викласти так, що прочитане потім запам'ятовувалося на все життя.

Ключевський В. Й. є автором циклу нарисів про письменників 19 ст. «Не только Андрей Боголюбский или Иван Грозный воскресают под его творческим прикосновением; оживает и безымянный,. почти безмолвный строитель своей истории – обыденный русский человек», – писав про В. Й. Ключевського князь Олександр Волконський. Ключевський був дивовижним прикладом поєднання неупередженої вченої і глибоко віруючої людини. Усім пам'ятні його проникливі слова, сказані про преподобного Сергія Радонезького і заснований ним Троїце-Сергієвий монастир, який великий історик назвав «духовным сердцем России». Видатний російський історик пішов із життя 12 (25) травня 1911 р. у Москві. Похований на Донському кладовищі. У 2008 р. у Пензі йому встановлено пам'ятник.

Електронна виставка  підготовлена за матеріалами відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій Інституту книгознавства НБУВ. До вашої уваги представлено праці В. Й. Ключевського, що видано при житті історика, а також посмертно. Однією з найголовніших праць Василя Йосиповича є «Курс русской истории» та праця 1882 р. «Боярская дума Древней Руси». Фундаментальна праця «Курс русской истории» складається з 5-ти томів. Кожен том поділено на лекції, усього 86. Перший том присвячено викладенням нової теорії на походження «Русской Правды», її історіографії, а також проведено детальне дослідження «Краткой Правды» та «Пространной Правды». Другий та третій том присвячено розвитку історичних подій виникнення Московської держави, її становлення, а також роки правління царя Івана Грозного. Останні два томи вміщають в себе погляди вченого на події, що розвивалися в Росії, а також в Європі, при царюванні Петра Великого, Катерині II, погляди та роздуми про специфіку запровадження кріпосного права. Загалом багатотомна праця В. Й. Ключевського «Курс русской истории» цікавить не тільки професіоналів, але й любителів історії, бо написана хорошою, живою мовою, особливий упор зроблено на психологію описуваних діячів.

Також на виставці представлені такі праці як: «Древнерусския жития святых» (1871 р.), «Опыты и изследования» (1912 р.), «История сословий в России» (1913 р.), «Очерки и речи» (1913 р.), «Отзывы и ответы» (1914 р.) та окремі нариси з історії, що вийшли друком в дореволюційних, періодичних виданнях. В Історичній праці «Древнерусския жития Святых» автор звертається до одного факту російської історії – участі монастирів у колонізації північно-східної Русі. Обставини і цілі, час появи житія, особистість біографа, його ставлення до святого, джерела, які він мав, приватні приводи, що викликали його працю, і літературні прийоми, якими він керувався, – ось головні питання, які ставив собі дослідник при розборі кожного житія. Видання вийшло друком у Москві в 1871 р.

Історичний збірник статей В. Й. Ключевського «Опыты и исследования» (Москва, 1912 р.) надруковано вже після його смерті, учнями професора. До збірника увійшли статті, у яких розглядаються економічні та соціальні питання історії Російської держави. У статтях «Происхождение крепостного права» та «Подушная подать и отмена холопства в России» автор звертається до однієї з ключових тем у своїй творчості – історії невільних категорій населення. Малодосліджені у російській історіографії 19 ст. питання господарського розвитку, розкриті у таких статтях як «Хозяйственная деятельность Соловецкого монастыря в Беломорском крае» та «Псковские споры». Також у статтях зачеплено тему міжконфесійних та внутрішніх богословських дискусій.

Праця історика «История сословий в России» (1913 р.), включає в себе 22 розділи, які розкривають такі питання як : що таке стан, права кожного стану населення, етнографічний та економічний склад суспільства у різні часи правління російської держави. Зв’язок економічних відмінностей з юридичною нерівністю, а також розвиток освіти у кожній верстві населення в Росії. Збірник лекцій надруковано посмертно московським міським Арнольдо-Третьяківським училищем глухонімих.

«Очерки и речи» – другий збірник праць Ключевського В. Й., що побачив світ у 1913 р. Відповідно до задуму історика до нього увійшли публіцистичні твори та промови, проголошені на різних урочистих зборах. Наприклад, на честь відкриття пам'ятника А. С. Пушкіну та засіданнях історичних та літературних товариств. До збірника також увійшли тексти публічних лекцій, прочитаних з метою збору коштів для благодійних проектів. Ряд робіт у виданні присвячений пам'яті видатних письменників та істориків – А. С. Пушкіна, М. Ю. Лермонтова, Н. І. Новікова, І. Н. Болтіна. Три статті різних років – це спогади Ключевського про свого вчителя С. М. Соловйова, в яких він постає перед читачем як вчений, викладач і видатна особистість, що вплинула на ціле покоління російських істориків. Крім цього, до збірника увійшли літературознавчі статті, в яких Ключевський аналізує художні твори як історик, – «Евгений Онегин и его предки» та «Недоук Фонвизина», і роботи, які присвячено Петру I, Катерині II та сюжетам з історії церкви. Видання вийшло друком у Москві в друкарня П. П. Рябушинського.

З періодичних видань до електронної виставки увійшли: «Журнал министерства народного просвещения» (1911 р.), який містить нарис С. Платонова «В. О. Ключевський»; «Русский Архив» (1913 р.), у якому надруковано лист професора В. Й. Ключевського до графа С. Д. Шереметьєва; «Чтения в обществе истории и древностей российских при Московском университете» (1913 р.), що включає замітку «О премии и стипендии имени В. О. Ключевского при Императорском Московском университете».

Виставку підговлено науковим співробітником

відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій НБУВ

Гуржій І. О.