Антонович Дмитро Володимирович (псевдоніми і криптоніми: А. Д., В. С., Д. А., П., С. В., Войнаровський, Войнилович, Войнилович С., Войнилович Северин, Войнович, Галин Тодор, Дядько Дмитро, Муха, Подорожний, Шельменко, Simplissimus, Skriptor; 02 (14). 11. 1877, Київ – 12. 10. 1945, Прага) – громадсько-політичний діяч, історик української культури, мистецтва і театру. Син засновника київської історичної школи Володимира Боніфатійовича Антоновича та його другої дружини археолога, бібліотекознавця Катерини Мельник-Антонович, отримав домашню початкову освіту, після якої продовжив навчання у 4-й київській гімназії, де зацікавився українським рухом. Далі навчався в Київському і Харківському університетах, які не закінчив через переслідування за участь у революційному русі. Основне коло наукових інтересів – історія мистецтва та театру. Першу друковану працю присвятив ювілеєві М. Кропивницького («Киев. старина», 1896, № 12).

Активний учасник студентського руху, зокрема у Харківському університеті створив таємну організацію «Українська студентська громада» та видавництво «Гурт». За активну громадську позицію був заарештований, і більш як півроку перебував у в'язниці. 29 січня 1900 р. у Харкові разом з М. Русовим, Б. Камінським, Ю. Коллардом, П. Андрієвським, Л. Мацієвичем та іншими заснував Революційну Українську Партію (РУП), а у 1901 р. – «Вільну Громаду» РУП у Києві. Дмитро Володимирович з часом став схилятися до ортодоксального марксизму, стояв біля витоків Української соціал-демократичної робітничої партії (1905). При цьому неухильно підтримував ідею незалежності України. Від 1906 р. настала семирічна перерва в його політичній та літературній діяльності, він перебував за кордоном, де займався науковими студіями. Перебуваючи за кордоном, вивчав західно-європейську культуру, писав наукові праці. Після повернення (1912) викладав історію у Київській мистецькій школі.

З початком революційних подій 1917 р. Д. Антонович повернувся до активного політичного життя, виступив одним із співзасновників Центральної ради, брав участь у її роботі як товариш голови, одночасно редагував «Робітничу газету», сподвижник М. Грушевського. Був одним із організаторів Всеукраїнського Національного Конгресу. Один із засновників Української академії мистецтв. Восени, під час поїздки до Одеси, Херсона і Миколаєва, вивчав питання про можливість українізації Чорноморського флоту. З січня 1918 р. – міністр морських справ УНР (в уряді В. Голубовича). За часів Директорії був міністром мистецтв (у кабінеті В. Чехівського), а потім – консул Української держави в Швеції і голова дипломатичної місії Української Народної Республіки в Італії. Дмитро Антонович займався і бібліотечною роботою, зокрема вчений брав активну участь в культурній Комісії при Українській мирній делегації, що була створена в 1918 р. з метою повернення до України архівних, музейних, художніх та інших речей з РРФСР.

Після поразки національно-визвольних змагань в Україні емігрував до Праги. Відійшов від політики, займався науковою та викладацькою роботою. Д. Антонович часто виступав на міжнародних наукових конгресах, був енергійним організатором культурного і наукового життя української еміграції. Він один із засновників Українського вільного університету (далі УСУ) у Відні і Празі. Упродовж багатьох років читав там лекції з історії українського мистецтва, у 1928–1930 рр. та 1937–1938 pp. був ректором цього першого з українських вищих навчальних закладів за кордоном. Директор Музею Визвольної боротьби України у Празі. Організатор і керівник Українського історико-філологічного товариства. У Празі написані та побачили світ і його основні наукові праці: монографії «Українське мистецтво: Конспектний історичний нарис» (Прага; Берлін, 1923) і «Триста років українського театру» (Прага, 1925), численні статті про український театр, біографічні нариси про видатних діячів української культури, альбоми «З історії церковного будівництва на Україні» (1925), «Група празької студії» (1925), «Українська графіка» (1933) тощо. Помер 12 жовтня 1945-го у Празі (Чехія).

Відомо, що батько Дмитра Володимировича – основоположник української історіографії Володимир Боніфатійович Антонович – володів на момент формування особистості сина чималою ґрунтовно підібраною українознавчою бібліотекою, де Дмитро мав чудову можливість поглиблювати свої знання. Саме приклад батька надихнув сина на збирання власної бібліотеки, його власна книгозбірня ледве вміщувалася в його невеликій оселі. У серпні 1918 р. Д. Антонович брав участь у створенні закону про формування фонду Національної бібліотеки, а також разом з такими вченими як В. І. Вернадський, А. Кримський, С. Єфремов подарував власні книги новоствореній бібліотеці, які потрапили до ІІ соціально-економічного Відділу академії (функціонував з 27 листопада 1918 р.).

Слід зазначити, що Дмитро Володимирович передав українським установам тільки частину книг, іншу – взяв у еміграцію в якості допомоги для читання лекцій, роботи над перекладами та написання наукових праць. Навіть зводячи кінці з кінцями за кордоном, вчений ніколи не продавав книжок зі своєї бібліотеки.

Зараз у відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій Інституту книгознавства НБУВ знаходяться 40 одиниць зберігання, а якщо враховувати алігати, то 125 документів. Бібліотека відкрита для поповнення. Книги з приватної бібліотеки Д. Антоновича мають такі зовнішні ознаки: шрифтовий екслібрис, штемпель, без рамки фіолетового кольору з текстом «Дмитро Антонович»; шрифтовий екслібрис, штемпель, без рамки фіолетового кольору з текстом «Д. Антонович»; штамп синього кольору «Антонович»; на корінцях деяких книг тиснення – літери «Д. А.» чи «D. A.». На деяких книгах овальна печатка «Всеукраїнська Академія наук. Бібліотека соціально-економічного відділу».

Електронна виставка представляє найбільш цікаві видання з приватної бібліотека, а також всі наявні на них власницькі знаки. Слід відзначити, що усі книги з особової бібліотеки Дмитра Антоновича, як окремі примірники, так і конволюти з їх складовими алігатами, введені до електронного каталогу НБУВ, створеному на платформі ІРБІС-64. Опис кожного алігата здійснено окремо.

Виставку підготувала с. н. с. відділу Т. Є. Мяскова.