Минає 150 років від дня народження Миколи Івановича Міхновського – громадського та політичного діяча, основоположника й одного з ідеологів українського націоналізму. Він народився 31 березня (19  березня за старим стилем) 1873 р. в селі Турівка Прилуцького повіту (нині село Згурівського р-ну Київської обл.) в родині, яка походила з давнього козацько-священицького роду. Його давній предок Левко Міхновський у 1649 р. служив у армії Б. Хмельницького.

    М. Міхновський навчався у Прилуцькій гімназії, а після її закінчення, у серпні 1891 року вступив на юридичний факультет Київського університету Святого Володимира. У студентські роки брав активну участь в українському русі: у 1891 році заснував першу українську націоналістичну організацію – Братство тарасівців. Про її створення було урочисто проголошено улітку 1891 р. студентами Харківського університету: М. Байздренком, М. Базькевичем та студентом Університету Святого Володимира м. Києва В. Боровиком на могилі Тараса Шевченка в Каневі. Окрім М. Міхновського, до неї увійшли: Є. Черняхівський, І. Липа, Б. Грінченко та М. Вороний. Пізніше ця студентська організація переросла в Революційну українську партію (РУП) – першу політичну організація Наддніпрянщини. Автором політичної програми РУП був саме М. Міхновський. Ще студентом університету, Міхновський переклав з російської мови на українську повість Тараса Шевченка «Музика». 1895 р. він закінчив навчання у виші. Після отримання вищої освіти, він почав працювати в одній з київських адвокатських контор. У 1896 р. Міхновський став членом товариства «Молода Україна», 1897 р. їздив до Львова для налагодження співпраці з українськими громадсько-політичними діячами. У 1899 р. переїхав з Києва до Харкова, де відкрив свою адвокатську канцелярію. Він був одним з організаторів виходу у світ «Хлібороба» – першої україномовної газети на Наддніпрянщині, редагував в Харкові відомі газети «Слобожанщина» і «Сніп».

        На Шевченківському святі у Харкові 26 лютого 1900 р. (за старим стилем), він виголошує основні цілі та шляхи української визвольної боротьби. Під назвою «Самостійна Україна» цю промову в повному обсязі було надруковано у Львові окремою брошурою в друкарні Уділовій. Потім її почали поширювати на Наддніпрянській Україні. Зміст тексту промови складається з двох частин: у першій, на підставі правових історичних доказів, доводиться історичне право України на державну незалежність, у другій розкриваються основна мета визвольної боротьби та шляхи її досягнення. Міхновський викриває твердження імперських істориків щодо бажання самого українського народу ввійти до складу Росії у XVII–XVIII ст. У відкритому листі до російського міністра внутрішніх справ Д. С. Сипягіна в 1900 р. він писав: «Українська нація мусить добути собі свободу, хоч би захиталась ціла Росія. Мусить добути собі визволення з рабства національного і політичного, хоч би пролилися ріки крові».

    У 1902 р. Міхновський заснував у Харкові Українську Народну Партію (УНП) – першу українську націоналістичну партію, яка продовжила справу «Тарасівців». Головне завдання, яке ставила собі УНП, полягало у виході України зі складу Російської імперії. Завершенням оформлення нової політичної ідеології було написання М. Міхновським «Десяти заповідей УНП» – брошури з радикально націоналістичними закликами. Втіленням на практиці цих заповідей було те, що він також керував  напіввійськовою організацією «Оборона України» при УНП, що здійснила низку терористичних актів, зокрема, підірвала пам’ятник О. Пушкіну в Харкові (1904) та планувала знищити пам’ятники російським імператорам у Києві та Одесі. Крім того, М. Міхновський пропагував національну ідею серед робітників та селян Слобожанщини та Донеччини.

     Як адвокат на судових процесах, Міхновський захищав борців із російським самодержавством: 1906–07 рр. був серед захисників у справі  «Лубенської республіки», що була проголошена у грудні 1905 р. на Полтавщині. Усього за цією справою було притягнуто до кримінальної відповідальності 38 осіб, зокрема, Андрія Лівицького – майбутнього президента УНР в екзилі, Анастасію Грінченко – доньку Б. Грінченка та її цивільного чоловіка Миколу Сахарова, Володимира та Миколу Шеметів. Під час слухання справи у суді М. Міхновський був адвокатом братів Шеметів: йому вдалось добитись виправдального вироку для своїх підзахисних. Причому, молодший серед братів Шеметів – Микола був навіть засуджений до вищої міри покарання, але касаційна скарга Міхновського до Лубенського суду вищої інстанції врятувала йому життя, оскільки, при перегляді справи в 1909 р., його було визнано невинним.

     Незадовго до початку Першої світової війни Міхновський вийшов з УНП через розбіжності в ідеології, тактиці та стратегії ведення революційно-визвольної боротьби. Коли почалась Перша світова війна, його спочатку відправили до Північної армії, а напередодні Лютневої революції 1917 р., призначили юристом до Київського Військового Суду. 19 березня 1917 р. Микола Міхновський скликав у Києві перше українське військове «Підготовче Віче», в якому взяло участь 211 українських військовослужбовців. На ньому він виступив з доповіддю про особливе значення національної армії для створення майбутньої незалежної держави. Як наслідок, «Підготовче Віче» прийняло резолюцію про кінцеву мету негайного створення української національної армії одноголосно. Через три дні після «Підготовчого Віча», 22 березня 1917 р. відбулись, організовані Міхновським «Збори українських офіцерів та солдатів київської залоги». На них було затверджено постанову «Підготовчого Віча» про негайну організацію української національної армії та ухвалено вважати її за Тимчасову Українську Військову Раду до того часу, поки не буде створено українську військову установу.

     Микола Міхновський зі своїми однодумцями вимагав від членів Центральної Ради при складанні тексту відозви «До Українського Народу», виданої 22 березня 1917 р., негайно розпочати організацію Української самостійної держави та повідомити про це український народ. У березні 1917 р. Міхновський заснував та очолив український військовий клуб імені гетьмана П. Полуботка, від якого у квітні того ж року на Всеукраїнському національному конгресі був обраний членом Української Центральної Ради. 29 березня 1917 р. за ініціативою М. Міхновського було скликано в Києві нараду українців-вояків київської залоги. На ній було одноголосно прийнято постанову відкрити в Києві «Український Військовий Клуб імені Гетьмана Павла Полуботка» як окрему, цілком самостійну українську організацію. Для втілення постанови на практиці було обрано бюро на чолі з М. Міхновським. Саме він ініціював скликання Українським Військовим Організаційним Комітетом Першого Всеукраїнського Військового З’їзду, який відбувся 18 травня 1917 р. в Києві. Членами президії З’їзду були обрані: Cимон Петлюра, Микола Міхновський, Володимир Винниченко та Юрій Капкан. У відповідь на твердження В. Винниченка, що війни залишились у минулому, а тому військо, як таке не потрібне, М. Міхновський виступив на з’їзді з промовою, в якій наголосив, що оскільки Україна «мусить воювати, то їй  потрібна армія!». Його підтримав С. Петлюра.

    Під час зборів численного об’єднаного засідання ради депутатів військ української воєнної округи й ради робітничих депутатів, що відбулися в Києві 3 травня 1917 р., М. Міхновський публічно заявив, що росіяни зобов’язані визнати право українського народу на самовизначення. Міхновський не поділяв cоціалістичних поглядів керівництва УЦР, яке намагалося обмежити діяльність самостійників в армії, на яких він мав вплив.

     Після 2-го військового з’їзду у червні 1917 р. Міхновський вийшов зі складу Українського генерального військового комітету (УГВК) та  того ж місяця став провідним діячем Української демократичної хліборобської партії (УДХП). У липні 1917 р. М. Міхновський ініціював повстання полуботківців, що мало на меті проголошення самостійності Української держави, однак цей план зазнав невдачі, бо його було передчасно викрито. Восени 1917 р. УДХП взяла участь у виборах до Всеросійських установчих зборів, а М. Міхновський  заочно погодився  на участь у виборчому списку цієї політичної сили, оскільки ще перебував на фронті. Як секретар київського губернського партійного осередку УДХП, він підтримував політику партії щодо жорсткої опозиції до уряду УНР і вимоги змінити соціально-економічний курс УЦР.

       Гетьман Павло Скоропадський, попри розбіжності в ідеологічних поглядах, запропонував М. Міхновському, який сповідував «вкрай націоналістичний український напрямок», посаду «бунчужного товариша» (свого особистого радника), але той відмовився. Міхновський разом з УДХП став опозиційно налаштованим до гетьманського режиму: критикував склад уряду П. Скоропадського та його політику. 26 жовтня 1918 р. він був одним з трьох головуючих (разом з С. Шеметом та В. Совачовим) на з’їзді хліборобів-демократів у Києві, де УДХП виступила за самостійну Українську державу з конституційним ладом, форми державного устрою якої «визначить сам народ, що вийде із загального, рівного, таємного і безпосереднього голосування»; проти федерації з Росією; за створення «могутньої української армії і флоту»; «за автокефалію і повну незалежність» Української Православної Церкви; за примусовий викуп поміщицьких земель, аби створити «численну, економічно сильну, дрібну та середню земельну власність». Хлібороби-демократи запропонували зберегти Гетьманат на основі формування компромісного національно-демократичного уряду.

     Під час антигетьманського повстання Міхновський мав намір переконати командування Запорозького корпусу не підтримувати заколотників на чолі з Директорією та агітував за примирення сторін (утворення коаліційного кабінету міністрів) для збереження держави у формі Гетьманату. В січні 1919 р. М. Міхновський, Д. Донцов, В. і С. Шемети розробили план встановлення в Україні за допомогою корпусу полковника П. Болбочана та корпусу УСС полковника Є. Коновальця – сильної національної влади у формі диктатури, але Є. Коновалець, дізнавшись про цю ініціативу, відмовився від її реалізації. На початку 1920 р. М. Міхновський виїхав до міста Новоросійська (нині Краснодарський край РФ), звідки марно намагався емігрувати за кордон. Деякий час він був директором Українського педагогічного технікуму в станиці Полтавська та вчителював у кооперативних установах на Кубані. Навесні 1924 р. повернувся до Києва та оселився в садибі В. Шемета. Його заарештували співробітники ГПУ та після кількаденного допиту, звільнили. Наступного дня його знайшли повішеним у садку, за не до кінця з’ясованих обставин. У 1998 р. Ждан, син В. Шемета, засвідчив, що його батько мав передсмертну записку М. Міхновського з текстом: «Волію вмерти власною смертю! І сюди круть, і туди верть, однаково в черепочку смерть, як каже приказка. Перекажіть моє вітання тим, хто мене пам’ятає. Ваш Микола». М. Міхновського поховали на Байковому кладовищі у Києві.

     На його могилі (2008) та у рідному селі (2013) встановлено пам’ятники. Також відкриті меморіальні дошки у Харкові, Львові, Полтаві, Кропивницькому, Прилуках. Його ім’ям названо вулиці, а також бульвар у Києві.

     Національну ідею М. Міхновського можна окреслити одним реченням: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі». Цю ідею він розвинув у творі під заголовком «Конфесіон де фуа» («Політичне вірую молодого українця»), опублікованому у 1893 році у львівській «Правді». Він вважав, що «кожна людина є складовою частиною своєї нації, тому й доля кожної людини залежить насамперед від долі її нації. Нація ж може розвиватися вільно з користю для її членів лише тоді, коли матиме власну самостійну державу». Міхновський відкидав точку зору (зокрема Драгоманова), який вважав, що якщо буде задоволено соціальну ситуацію для українського народу, то він може нормально жити та існувати у складі Російської імперії. М. Міхновський, вказував, що причиною нещасть української нації є брак націоналізму серед ширшого її загалу. За Міхновським, – націоналізм – це велетенська та непоборна сила, яка яскраво почала проявлятись в XIX столітті. Він вважав, що спершу треба досягти національного визволення революційним засобом і вже тоді можна буде провести соціальні реформи, потрібні для добробуту українського народу. Міхновський трактував націю, як природну та водночас добровільну політичну, морально-духовну спільноту індивідів, об’єднаних спільними потребами, цінностями та інтересами. Важливою характеристикою нації він вважав належність їй певної території, на якій вона, внаслідок тривалого історичного розвитку, становить абсолютну більшість населення. Він давав негативну оцінку українській інтелігенції за її роль у вітчизняній історії, через зраду та ігнорування національних інтересів свого народу, на прикладі Вишневецького, Безбородька, Прокоповича та Яворського.

    Натомість, ідея Міхновського щодо розриву українців з росіянами (Росією) не сприймалась усіма військовослужбовцями-українцями, які брали участь у Першій світовій війні. Оскільки, на їх думку, якщо вони гинули в окопах разом з росіянами від німецької зброї, то не можуть через те сприймати останніх, як своїх реальних ворогів. Міхновський характеризував Переяславську угоду 1654, як рівноправний союз двох держав, а не поглинання однією державою іншої. Він стверджував, що Україна стала складовою частиною Російської імперії, через порушення останньою Березневих статей 1654 року. На його думку, український народ перебував у складі імперії у становищі нації-раба. Міхновський виходив з нової дійсності XX ст., бачив потребу збройного повстання, щоб розв’язати проблему смертельного антагонізму між народами; вважав, що єдиною правильною розв’язкою проблеми поневолених народів є збройне повстання проти поневолювачів – «боротьба націй». Він сформулював мету національно-визвольного змагання у створенні незалежної країни. На його думку, тільки у своїй самостійній, незалежній державі може бути повний розквіт всіх сил нації та індивідуму.

    У фонді відділу зарубіжної україніки Інституту книгознавства (ВЗУ ІК) зберігаються книжки та журнали, в яких висвітлюються та розкриваються біографічні відомості про М. Міхновського, його громадсько-політичну діяльність та погляди. Серед книжок, наявних у відділі, особливе місце займає праця М. Міхновського «Самостійна Україна», в якій представлено його державно-націоналістичну позицію. У книзі Петра Мірчука «Микола Міхновський: апостол української державності» висвітлюються світогляд та політичні погляди М. Міхновського, подається детальний аналіз брошури «Самостійна Україна». Натомість, у книзі збірнику статей «Причинки до суспільного мислення» міститься скорочений текст брошури М. Міхновського «Самостійна Україна». В книзі Анатоля Гака «Від Гуляй-Поля до Нью-Йорка: cпогади» описується зустріч з Міхновським, розповідається про його погляди та заклик до категоричного розриву з росіянами.

    Серед переліку різної літератури, де міститься інформація про вищезгаданого українського політичного та громадського діяча, особливе місце займає часопис Спілки Української Молоді «Авангард: журнал української молоді». Зокрема, у скороченому варіанті праці П. Мірчука «Міхновський – апостол української державності» («Авангард», № 2/3, 1974 р.) містяться фрагменти тексту зі справи української інтелігенції в програмі Української Народної партії. Анатоль Бедрій у статті «Микола Міхновський – великий учень Тараса Шевченка» («Авангард», №2-3, 1979) характеризує його як послідовника світогляду Тараса Шевченка, зокрема, щодо поєднання боротьби проти російського імперіалізму та соціальної несправедливості. У статті «Бог і Україна!» («Авангард», № 2, 1957 р.) М. Міхновський представлений, як творець українського націоналізму, який закликав до політичного відокремлення України від Росії. У статті Аскольда Лозинського  («Авангард», № 5, 1985 р.) «На сторожі тяглости сумівської ідеї» наводиться уривок з праці М. Міхновського «Самостійна Україна».

     У статті Богдана Лівчака «Думки про Миколу Міхновського» («Вісник: Суспільно-політичний місячник», № 11, 1984 р.) міститься згадка про викладання ним права в Київському університеті під час його навчання в цьому виші.

   Отже, на нашу думку, Микола Міхновський, який був прихильником радикальних методів боротьби проти колоніальної політики імперії, відіграв визначальну роль у пробудженні національної свідомості частини українців на початку XX ст. Однак, у зв’язку з тим, що його ідеї та пропозиції щодо створення України як незалежної держави, шляхом розбудови боєздатного війська не були вчасно сприйняті Центральною Радою та тогочасним суспільством, національно-визвольна боротьба українського народу в 1917–1921 рр. зазнала невдачі.

 Матеріали до виставки підготували:

 Провідний бібліотекар ВЗУ ІК   Володимир Гальчинський

 М. н. с.  ВЗУ ІК Вікторія Антонова

Список використанної літератури:

1.Андрієвський В. З минулого. Т. 2: Від Гетьманата до Директорії. Ч. 2: Директорія. Г. 2: Моя подорож до Київа. Зустріч і розмови з М. Міхновським і братами Шеметами. Київські настрої і вражіння / В. Андрієвський. – Берлін : Укр. слово, 1923. – (Бібліотека "Українського слова" : ч. 42). – С. 49–92. Шифр: 6123 укр

2.Баран О. Самостійна Україна / О. Баран // Авангард. – Брюссель. – 1976. – Ч. 1 (126). –  С. 24–25. – [Про М. Міхновського та його твір "Самостійна Україна"].Шифр: Ж 8364

3.Батуринець В. Правда про самостійництво М. Міхновського / В. Батуринець // Вільна Україна. – 1967. – № 54. – С. 21–23. Шифр: ЖВЗУ

4.Бедрій А. Микола Міхновський – великий учень Тараса Шевченка / А. Бедрій  // Авангард. – 1979. – Ч. 2–3 (145–146). – С. 114–117 ; Ч. 4 (147). – С.194–197 ; Ч. 5 (148). – С. 283–286. Шифр: Ж8373

5.Бобин Б. М. Міхновський (1873–1924) і відродження національної ідеї : з матеріялів Зимового Табору СУМ 1974/75 на Франкополі / Б. Бобин  // Авангард: журнал української молоді. – Брюсель. – 1975. – Ч. 2 (121). – С. 104–106. Шифр: Ж6923

Автором наголошено, що «національну ідею М. Міхновського можна окреслити одним реченням: «Одна єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі». Цю ідею він розвинув у творі п. з. «Конфесіон де фуа» («Політичне вірую молодого українця»), опублікованому в 1893 р. у львівській «Правді».

6.Бог і Україна! : травневі дати // Авангард : Журнал для молоді (наука, знання, література, суспільно-політична думка). – 1957. – Ч. 2 (47). – С. 2–3. Шифр: Ж 8343

7.Бойко О. Д. Міхновський Микола Іванович / О. Д. Бойко // Енциклопедія історії України: Т. 6.: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; НАН України. Інститут історії України. – Київ: Наукова думка, 2009. – С. 766–767. Шифр: 648 п/ф

8.В. Ч-о. Національна позиція М. Коцюбинського / В. Ч-о // Україна: українознавство і французьке культурне життя. – 1949. – Ч. 2. – С. 75–78. Шифр: Ж 6783

9.Верига В. Українська національна революція / В. Верига // Вісті комбатанта : український військовий журнал. – 1977. – № 5/6 (91–92). – С. 57–64. Шифр: ЖВЗУ

10.Гай-Нижник П. П. Міхновський Микола Іванович / П. П. Гай-Нижник // Енциклопедія Сучасної України. Т. 21: Мікро–Моя / Гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2019. – С.      203–204. Шифр: 1225 п/ф

11.Гак А. (Мартин Задека) Від Гуляй-Поля до Нью-Йорка: cпогади / А. Гак (Мартин Задека). – Новий Ульм: [б. в.], 1973  (Друк. ,,Укр. вістей”). – 328 с. Шифр: 1984 укр.

На С. 33–42 у своїх споминах описує Міхновського: «Кремезний, трохи ніби сутулий, з міцним лобом, з розведеними на боки рудуватими вусами» на С. 33–42.

12.Геращенко Т. Микола Міхновський у спогадах і оцінках його сучасників / Т. Геращенко // Молода нація. – 2003. – № 2 (27). – С. 13–32.

Тетяна Геращенко – доцент Запорізького державного університету. Матеріали про Міхновського зберігаються в Інститут рукопису НБУВ (ІР НБУВ). – Ф. ІІІ. – Од. зб. 38743) – Лист М. Міхновського до Б. Грінченка про свої симпатії до консервативно настроєних кіл; брав активну участь у роботі Української демократично-хліборобської партії (УДХП)

13.До 60-ліття від загибелі сл. п. Миколи Міхновського // Авангард: журнал української молоді. – 1984. – Ч. 3/4 (174–175).  – С. 161–163 : іл. Шифр:   Ж79 СБУ; Ж 24752

14.Дорошенко Д. Історія України 1917-1923 рр. Т. 1. Доба Центральної Ради / Д. Дорошенко. 2-е вид. Фотодрук з 1-го вид. 1930 р. – Нью-Йорк: Булава, 1954. – 437, ХХІ с. Шифр: 1076 укр.

15.Дорошенко Д. Історія України 1917 – 1923. рр. Т. II. Українська Гетьманська Держава 1918 року / Д. Дорошенко. 2-е вид. Фотодрук з 1-го вид. 1930 р. – Нью-Йорк: Булава, 1954. – 424, LXXXVI с. Шифр: 1077 укр.

16.Жук А. Писання Миколи Міхновського / А. Жук // Молода нація. – 2003. – № 2 (27). – С. 40–44.

Андрій Жук – визначний український громадський і політичний діяч, кооператор, член РУП й УСДРП, співзасновник Союзу Визволення України (1914–1918).

17.Квіт С. Вільна, але не самостійна? / С. Квіт // Вісник: квартальник літератури, науки, мистецтва і суспільно-політичного життя. – 1999. – Ч. 4. –  С. 238–241. Шифр: Ж8752; Ж 15396

Автор підкреслює, що «самостійництво М. Міхновського має виразний загальнонаціональний характер. Він по суті нічого не вигадує, а просто є послідовним». Подає цікаві біографічні дані та характеристику ідей, закладених в «Самостійній Україні»

18.Лівчак Б. Думки про Миколу Міхновського / Б. Лівчак // Вісник : Суспільно-політичний місячник. – 1984. – № 11. – С.4 – 8.

19.Лівчак Б. Нікудишній і безрадний / Б. Лівчак // Вісник : Суспільно-політичний місячник. – 1982. – № 5. – С. 5–8.

20.Л-н В. Незабутні Крути / В. Л-н // Вісник : Суспільно-політичний місячник. – 1984. – № 1. – С. 9–10.

21.Лозинський А. На сторожі тяглости сумівської ідеї / А. Лозинський // Авангард. – 1985. – Ч. 5 (182). –  С. 267 – 272. Шифр: Ж 8379

22.Мазепа І. Підстави нашого відродження. Ч. 1. Причини нашої бездержавности / І. Мазепа; передм. авт. – [Б. м.]: Прометей, 1946. – 178 с. Шифр: 3149 укр, 10436 укр, 10867 укр.

Подаються суперечливі спомини Д. Антоновича про зустріч з провідником партіїї самостійників-соціалістів М. Міхновським на початку революції, коли була вже організована Українська Центральна Рада. Антонович вів розмову з Міхновським про тактику Центр. Ради в національній справі. В розмові з Антоновичем Міхновський наче б то сказав, що він «благає не підіймати» в цей час питання про самостійну Україну, інакше – казав він – московське громадянство нас знищить.

23.Микола Міхновський (1873–1924). Самостійна Україна // Вивід прав України : документи і матеріяли до історії української політичної думки / Упоряд., вступ. стаття, довідки Б. Кравцева. – Нью Йорк: Пролог, 1964. – С. 154–164. – (Суспільно-політична бібліотека; ч. XV). Шифр: 2907 укр.,     5062 укр.

Зі змісту: «Передрукований із виданої Революційною Українською Партією (РУП) 1900 р. у Львові брошури «Самостійна Україна» перший розділ є однією з перших у новітній історії способ аналізи Переяславської умови. Автором цієї брошури був відомий укр. політ. діяч поч. ХХ-ого сторіччя, пізніший організатор укр-го війська М. Міхновський, адвокат-правник за фахом, переслідуваний більшовицьким режимом наклав на себе руку 1924 року.(на с.154-164 – Микола Міхновськький (1873-1924). Самостійна Україна. Подано з фотогр. обкл. першого видання «С. У», надр. У 1900 р. у Львові)».

24.Мірчук П. Микола Міхновський: апостол української державности / П. Мірчук. – Філадельфія : Т-во укр. студіюючої молоді ім. М. Міхновського, 1960. – 136 с. : портр. Шифр:1065 укр., 4518 укр.

25.Мірчук П. У 50-річчя від смерти М. Міхновського / П. Мірчук // Авангард : журнал української молоді. –1974. – Ч. 2/3 (118–119). – С. 98–100 : фото. Шифр: Ж 8362

26.Міхновський М. Відкритий лист до російського міністра внутрішніх справ Сіпягіна: (“Молода Україна,” ч. 9–10, 1900, фрагмент) / М. Міхновський // Авангард : журнал української молоді. –1974. – Ч. 2–3 (118–119). – С. 145. Шифр: Ж 8362

Міхновський у листі писав «Українська нація мусить добути собі свободу, хоч би захиталася ціла Росія! Мусить добути своє визволення з рабства національного та політичного, хоч би пролилися ріки крови! А та кров, що поллється, впаде як народнє прокляття на Вашу голову, Пане Міністре, і на голови всіх гнобителів нашої нації!»

27.Міхновський М.  Самостійна Україна / М. Міхновський; передм. Ю. Колларда. – [Б. м.]: Укр. патріот, 1948. – 32 с. (Б-ка “Укр. патріота”; ч. 2). Шифр: 5260 укр., 6232 укр., 6462 укр., 6444 укр.

28.Міхновський М. Самостійна Україна / М. Міхновський // Причинки до суспільного мислення : зб. cт. / вст. сл. від видавців. – [Б. м.: б. в.], 1991. – С. 179–191. – авт. ст.: Є. Маланюк, М. Міхновський, П. Полтава, С.Бандера, Я. Стецько, Л. Лук’яненко. Шифр: 4471 укр.

29.Міхновський М. Самостійна Україна / М. Міхновський // Україна проти Москви: зб. ст. / передм. від вид-ва. – [Б. м.: б. в.], 1955. – С. 29–43. – (Б-ка укр. підпільника ; ч. 2).  Шифр: 4010 укр., 6085 укр.

30.Міхновський М. Самостійна Україна: програма Революційної Укр. Партії із 1900 року / М. Міхновський; вст. ст. Шаяна. – Лондон: Від Союзу укр. у Вел. Британії у Вольгерптоні, 1967. – 32 с. Шифр: 23 укр.

31.Міхновський М. Справа української інтеліґенції в програмі Української Народньої Партії (1904) : (Фрагменти) / М. Міхновський // Авангард: Журнал української молоді. – 1974. – Ч. 2–3 (118–119). – С. 100. Шифр: Ж 8362

М. Міхновський писав, що «Самий факт існування московських університетів і шкіл з московською викладовою мовою на території України – є глумом над свободою, є нехтуванням наших загально-людських прав, є ганьбою і зневажанням нашої нації, а надто освічених її членів – української інтеліґенції. Не за «академічні свободи» нам треба боротися, а за саму академію, за право мати її своєю національною власністю».

32.Підгайний С. Шануймо самих себе (Микола Міхновський і СВУ) / С. Підгайний // Молода нація. – 2003. – № 2 (27). – С. 33–39.

Семен Підгайний – український історик і громадський діяч на еміграції. Дослідник історії ХХ століття й російського імперіалізму. Автор відомої книжки «Українська інтелігенція на Соловках». Стаття надрукована за машинописною копією з архіву Андрія Жука. Вперше надруковано у газеті «Український Вістник» (орган Українського Національного Об’єднання, тижневик на правах рукопису, ч. 22–23, Берлін, 7 жовтня 1944. Голова редколегії Вол. Маруняк, відповідальний редактор полк. Т. Омельченко.

33.Рожка О. 60 років тому Москва знищила Миколу Міхновського / О. Рожка // Вісник: суспільно-політичний місячник. – 1984. – Ч. 5 (травень). –  С. 2–6. Шифр: Ж 829СБУ; Ж 15396

34.С. Р. В. Винниченко і М. Міхновський в обороні створення полку ім. Б. Хмельницького  / С. Р. // Вільна Україна: журнал української визвольної думки. – 1967. – Ч. 54 (березень–червень). – С. 24–25. Шифр: 8788; Ж22994

35.Стовба О. Матеріяли до історії роду Міхновських / О. Стовба // Український історик: журнал історії і українознавства. – 1983. – Ч. 2/4 (78–80). – С. 74–92. Шифр 2933 к/п

36.Томашівський С. Документи: «Молода Україна», часопис української молоді, Львів, 1900, ч. 6, с. 239–242. Рецензія: (М. Міхновський), Самостійна Україна, промова. Видання Р.У.П., Львів, 1900 / С. Томашівський // Вільна Україна: журнал ураїнської визвольної думки. – 1971–1972. – Ч. 65–66. – С. 74–77. Шифр: 6137

37.Травень – місяць героїв // Вісник : Суспільно-політичний місячник. – 1982. – Ч. 5. – С. 3.

38.Турченко Ф. Микола Міхновський: становлення світогляду / Ф. Турченко // Молода нація. – 2003. – № 2 (27). – С. 59–125.

Автор ст. Федір Турченко – д-р іст. наук, проф.. Запорізького університету, автор низки підручників з історії України XIX–XX ст. для середньої школи.

У статті вказано, що «УНП засновано 1902 року. Принаймні цим роком позначені перші друковані публікації партії. … Прим. Андрія Жука».

39.Феденко П. Український рух у ХХ столітті / П. Феденко. – Лондон: Наше слово, 1959. – 267 с. Шифр: 3917 укр.; 13886 укр.

40.Шемет С. Микола Міхновський: (Посмертна згадка) / С. Шемет // Хліборобська Україна. – 1924–1925. – Кн. 5-та. – С. 3–30 : портр. Шифр: Ж6320

Підписано: Берлін. Квітень 1925 року

41.Янів В. Міхновський Микола / В. Янів // Енциклопедія українознавства: Словникова частина. – Paris; New York: Молоде життя, 1966. – Т. 2/5. – С. 1616–1617. Шифр: 11773 укр

42.Яртись А. Основоположник демократичного націоналізму: до 110-річчя заснування Революційної української партії / А. Яртись // Альманах Українського Народного Союзу 2010. Річник 100-ий / Гадзевич Р. (гол. ред. "Свободи") ; Часто П. (гол. ред.); Слуцька Е., Слуцький С. (обкл.). – Parsippany ; New Jersey : Svoboda Press, 2009. – С. 101–108. Шифр: 14079 укр.

43.Яцун Б. Перший ідеолог українського націоналізму. До 140-річчя від народження Миколи Міхновського / Б. Яцун // Альманах Українського Народного Союзу 2013. Річник 101-ий / Гадзевич Р. (гол. ред. "Свободи") ; Часто П. (ред.); Слуцький С. (обкл.). – Parsippany ; New Jersey : Svoboda Press, 2012. – С. 201–205: іл. Шифр:14081 укр.

44.Державотворчі ідеї Миколи Міхновського. Запрошуємо на захід. – URL: https://lubnyrada.gov.ua/novyny/7147-derzhavotvorchi-ideji-mikoli-mikhnovskogo-zaproshuemo-na-zakhid

 45. Коваль Р. Миколі Міхновському 150 років!– URL:  https://nezboryma-naciya.org.ua/show_month.php?id=283