31 березня 2023 року виповнилося 150 років з дня народження лідера українського національного руху Миколи Міхновського (1873–1924). Згідно спогадів його близького товариша Сергія Шемета, Міхновський вивчав право у Київському університеті. Спочатку він займався працею на ниві культури. Йому допомагав Олександр Кониський. Але – «Швидко, одначе, Міхновський переріс свого наставника. Він хотів поглибити українську ідею, з літературної зробити її політичною, і од наукових студій перейти до реальної політичної акції. Він шукає нових шляхів, хоче українську політичну думку звільнити від чужих впливів і намагається самостійно знайти розв’язаня українського проблєму. Він обурюється вічним українським мавпуванням московських взірців, хоче найти рішення чергових завдань українського національного руху на підставі оцінки потреб і обставин самої України і силами самих Українців. Він хоче обняти цілий український проблєм, додумати його до кінця, піднятися до найвищого пункту національної свідомости. І він мав смілість, одинокий тоді, до того найвищого пункту піднятися, кінцеву мету — «Самостійну Україну» — побачити і про неї тодішньому українському свідомому громадянству сказати.

За ним пішла і його підтримала невелика ґрупка молоді, найблизчих його товаришів, що в «Братство Тарасовців» була зорґанізувалася. Їх було чоловік 6. Я знав чотирьох з них. Це була зав’язь українського самостійництва. Провідником був Микола Міхновський. Їх світогляд був такий. Своя самостійна Українська Держава. Без своєї національної держави ніяка нація не може жити й розвиватися. Настав час почати боротьбу за оцю свою національну державність. Не досить культурницької праці старших поколінь. Треба перейти до праці активної політичної. Треба готуватися до оружної боротьби. Ціль наша — визволення цілої нації з московської неволі, сотворення Самостійної Української Держави. Наші методи і засоби боротьби повинні відповідати поставленій цілі».

 Вважав, що слід створити свою українську національну ідеологію для боротьби за визволення нації та створення самостійної держави. Тому – ніякі московські проєкти для України не підходять.

Ці погляди Микола Міхновський обстоював все своє життя. Саме він написав програму Революційної Української партії – брошуру «Самостійна Україна» (1903). У ній вперше проголошено прагнення до незалежності України – «одна, єдина, вільна, самостійна Україна від гір карпатських аж по кавказькі».

Микола Міхновський був також видавцем українських газет у 1905–1912 рр. За твердженням Сергія Шемета, газета «Хлібороб» у Лубнах 1905 р. виходила «при діяльній співпраці Міхновського». Газету «Запоріжжє» (Катеринослав, 1906) також видавав Микола Міхновський. У публікації М. Чабана «Хрінников Володимир Миколайович» («Українська журналістика в іменах», вип. 10) наведено твердження М. Осадчого про те, що «Запоріжжє» «редагував Микола Міхновський з Макаренком» (Джерело: «Українська преса в Україні та світі XIX–XX ст. Історико-бібліографічне дослідження. Т. 3. 1906–1910». – Львів, 2011. – С. 88). Видання було припинене генерал-губернатором на першому ж його числі конкретно за публікацію забороненого вірша Тараса Шевченка «Розрита могила». У березні 1906 р. в Харкові виходить зразкове число газети «Слобожанщина». За твердженням Сергія Шемета, видання було припинено через фінансові труднощі. За іншими даними, видання було закрито владою як «націоналістичне». У 1912–1913 рр. Микола Міхновський видавав часопис «Сніп».

Під час Української національно-визвольної революції поручник Міхновський був одним з активних організаторів трьох військових з’їздів, проводив роботу з українізації армії. Але, як пише Сергій Шемет, з’їзди та різні комітети організовувалися поступово. А «Почин приходилось робити самому. І він цей почин робив. Ішов до казарм і там проповідував не бунт, не порушення дисципліни, не самовільство, а потребу творити дисципліновану військову силу тільки в новій, національній формі. Він кликав служити своїй національній державі, і служити краще, з більшим завзяттям, з більшою відданостю і при більш суворій дисципліні, якій, во імя свого національного і державного обовязку, кожен повинен добровільно себе підпорядкувати».

Проте Микола Міхновський не зійшовся у поглядах з соціалістами різних напрямків, що переважали тоді у Центральній Раді, щодо необхідності проголошення незалежності України. І, як пише Сергій Шемет, чим більшою ставала армія і чим більше до неї приєднувалося офіцерів, тим більша недовіра була до Міхновського з боку Центральної Ради.

За часів Гетьманату Павла Скоропадського була ідея призначити Міхновського міністром внутрішніх справ, але проти цього виступили як представники національно-свідомих українських кіл, які, за твердженням Сергія Шемета, говорили, що Міхновський «при своїй різкій вдачі розжене все міністерство», так і представники «Союзу землевласників», які звинувачували його в тому, що він знайомий з багатьма діячами українського революційного руху, тому він може не виявити до них достатньої суворості. Тоді гетьман запропонував Міхновському пост бунчужного товариша (особистого радника). Міхновський довго думав, але відмовився за порадою Сергія Шемета, який боявся, що Міхновський потрапить одночасно у конфлікти з міністрами та свідомим українством, яке робило б його відповідальним за всі помилки міністрів.

Досі нез’ясована історія смерті Миколи Міхновського. Сергій Шемет стверджує, що Микола Міхновський в січні 1924 р. повернувся до Києва з наміром виїхати на еміграцію. Він також пише у спогадах, що частково спричинився до смерті Міхновського тим, що подав дійсне становище еміграції, внаслідок чого позбавив Міхновського надії. Тому – він повісився під час гостювання у братів Шеметів. Хоча – не виключено, що ЧК йому допомогло це зробити.

Виставка буде корисна всім, хто цікавиться історією України, історією Української національно-визвольної революції та пресознавством.

Також вийшло друге видання книги Романа Коваля та Юрія Юзича «Микола Міхновський: спогади, свідчення, документи».

Виставку підготували головний бібліотекар Дмитро Захаров та провідний бібліотекар Станіслав Малюк.