Дитяча література призначена для дітей до 16 років, де мовою художніх образів здійснюється виховання і освіта дітей. Окрім цього, існує поняття «Дитяче читання», в сферу якого входять твори, спочатку призначені авторами для дорослих, зокрема, це всесвітньовідомі казки Шарля Перро, В. Гауфа, Х. К. Андерсена, братів Грімм, а також «Робінзон Крузо» Данієля Дефо, «Мандри Гуллівера» Джонатана Свіфта та багато інших. Для дітей текст таких творів адаптувався і спрощувався для переказу складного літературного змісту. У Європі ранні твори для дітей складалися з усних оповідань, пісень, віршів, що розповідалися з метою навчання, розваги і настанови. Лише у XVIII ст. з'явилося уявлення про інститут дитинства, що привело до виділення в літературі нового напряму для дітей зі своїми розділами і канонами. У минулому діти не розглядалися окремо від дорослих. До XVIII ст. не існувало спеціалізованої літератури для дітей окрім учбових і дидактичних текстів кліриків або праць Ельфрика Граматика і Біди Високоповажного. Дослідники відмічають існування літератури, призначеної для передачі культурних цінностей, поглядів й інформації дітям (наприклад, «Пещное действо» ХII століття). Першою ілюстрованою книгою для дітей може вважатися енциклопедична праця чеського священника і педагога Яна Амоса Коменського «Orbis Sensualium Pictus» («Світ чуттєвих речей в малюнках»), видана в 1658 р., що містила ілюстрації у вигляді гравюр на дереві на кожній сторінці. Вже в 1659 р. книга була перекладена з латини на англійську мову. Близькою за задумом була німецька популярна серія «Ілюстрована книга для дітей» («Bilderbuch für Kinder»). Усього нараховано 190 випусків, що виходили друком впродовж 1790-1822 рр., видавець Фрідріх Юстін Бертух.

Жанр дитячої літератури почав складатися в Європі XVIII ст. із зростанням середнього класу і популяризацією філософії Джона Локка (1632-1704 рр.). У 1744 р. Джон Ньюбері опублікував першу розважальну книгу для дітей «Маленька гарненька кишенькова книжечка» з малюнками, іграми і яскравою обкладинкою. Таку книгу підносили як подарунок, вона стала попередником іграшкових книг, популярних в XIX ст. Ньюбері вважав необхідним поширення дитячих книг і був основним їх видавцем свого часу. Він публікував як власні твори, так і інших авторів, наприклад, Семюеля Джонсона і Олівера Голдсміта. Іншим філософом, що вплинув на розвиток дитячої літератури, був Жан-Жак Руссо, який виразив ідею виховання згідно з природними інтересами дітей.

На початку XIX ст. датський письменник і поет Ганс Крістіан Андерсен вчинив подорож по Європі і зібрав колекцію відомих народних казок. Він брав за приклад братів Грімм, що зібрали німецькі народні казки. Вони були настільки популярні в Німеччині, що на тогочасну реалістичну дитячу літературу читачі дивилися зверхньо. У 1816 р. у збірці історій для дітей «Kinder-Märchen, з'явилася казка Гофмана «Лускунчик і Мишачий король», уперше наповнена химерними і гротескними елементами.

У XIX ст. з'являються захоплюючі, орієнтовані на дитячу уяву твори. Широке поширення книгодрукування і грамотності серед різних верств населення привели до попиту на дитячу літературу. Вихід в 1865 р. «Аліси в Дивокраї» Люїса Керролла сповістило про зміну стилю написання книг для дітей і появи фентезійного жанру в дитячій літературі. Золоте століття дитячої літератури з цієї миті в Європі тривало до 1900 р.

У 1883 р. Карло Коллоді написав першу італійську фантастичну книгу для дітей «Пригоди Піноккіо. Історія дерев'яної ляльки», перекладену на багато мов. У 1894 р. вийшла книга Редьярда Кіплінга «Книга джунглів», а у 1911 р. Джеймс Метью Баррі розповів історію Пітера Пена в творі «Пітер і Венді». Активно розвивається дитяча література в Скандинавії. Особливої популярності набирають твори Сельми Лагерлефа «Дивовижна подорож Нільса з дикими гусами» та Астрід Ліндгрен «Пеппі Довгапанчоха». Історія дитячої журналістики доби російської імперії веде відлік з дня виходу у світ 14 січня 1785 р. в Москві першого номера щотижневого «Дитячого читання для серця і розуму». До кінця XIX ст. число журналів досягло 61.

У 1913−1914 рр. була видана 10-томна дитяча енциклопедія. На початку XX ст. виходили два дитячі журнали з періодичністю один раз на два тижні: «Светлячок» (1902–1918 рр.) і «Путеводный огонек» (1904–1918 рр.). Їх редактором був А. А. Федоров-Давидов. Перший журнал був призначений для дітей 4–8 років і орієнтований на їхні розваги, надання життєвих уроків, прагнув познайомити з явищами природи і релігійними настановами. «Путеводный огонек» вирізнявся веселим та доброзичливим настроєм та мав три розділи: «З поточного життя», «З минулого» і «По чужих краях». Також неможливо оминути ще одне науково-популярне видання – журнал «Маяк» (1909–1918 рр.). Редактор журналу І.І. Горбунoв-Посадов прагнув захопити дітей середнього і старшого віку корисним і цікавим читанням і «сприяти розвитку в дітях самодіяльності, творчості, любові до розумової і фізичної праці, діяльної симпатії до усього живого». У журналі друкувалося значне число ребусів, шарад, головоломок і фокусів.

З періодичних видань для дітей, що зберігаються у фонді відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій Інституту книгознавства НБУВ, на електронній виставці репрезентовано титульні сторінки таких журналів: «Звездочка, журнал для детей, посвященный благородным воспитанницам институтов» (1842–1863), «Детское чтение» (1817–1880), «Детский Отдых. Ежемесячный иллюстрированный журнал для детей» (1881–1907), «Детский музеум» (1815–1948), «Детский мир» (1097–1915), «Золотое детство» (1907–1917), «Новости детской литературы» (1907-1917), ежемесячный журнал «Дитя» (1897–1917), «Игрушечка» (1880–1912) та багато інших.

Виставку підготувала наукова співробітниця відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій Інституту книгознавства НБУВ Іванна Гуржій.