Боротьба українців за свою незалежність і соборність яскраво простежується за біографіями її натхненників і очільників, серед яких особливо дієвою і жертовною є постать Августина Івановича Волошина (17.03. 1874–11.07. 1945) – великого сина українського народу, священика, просвітнього діяча, редактора ужгородської «Науки» (згодом «Свободи»), релігійного місячника «Благовістник», дитячих журналів «Наш Рідний Край», «Берегівський Пластун», газет «Русин», «Руська Нива», впорядника шкільних підручників, педагога, науковця, психолога, дипломата, громадського і політичного діяча, Президента Карпатської України. За його безпосередньої участі відбулася феноменальна подія – проголошення Карпатської України як самостійної української держави посеред недоброзичливих в той час европейських держав і за несприятливих зовнішньополітичних обставин.

Закарпатські українці протягом багатьох століть були відірвані від України, зазнавали тяжкого соціально і національно гноблення, відчували нещадну асиміляцію з боку панівних націй. Але їх прагнення до свободи і об’єднання з великим українським народом залишалися головною метою. У короткий історичний час українці Закарпаття успішно використали державотворчу можливість, що свідчить про їх зрілість у політичному і духовному розумінні. Августин Волошин серед безлічі своїх талантів у той відповідальний час вибрав талант вірного сина свого народу: «Наші національні вороги хай знають, що ми, український народ на Підкарпатті, є рідні сини великого українського народу, і своїй нації будемо завжди вірно служити, радіти її успіхами, здобутками і вболівати над кривдами, їй спричиненими» (Срібна Земля і її місія українства // Вісник : квартальник літератури, науки, мистецтва і суспільно-політичного життя. Видає Головна управа ООЧСУ. – 1999. – Ч. 1. – Рік 52. – С. 3–4.).

Народився Августин Волошин 17 березня 1874 р. в с. Келичин, Мармарощина (Хустський район, Закарпатська область) у родині греко-католицького священика. Закінчив з відзнакою Ужгородську гімназію в 1892 р., вивчав богослів’я у Теологічному ліцеї в Ужгороді і в Пожоні. У 1892–1896 рр. навчався в Будапештському університеті. 1897 р. одружився з Іриною Петрик, був висвячений на священика та отримав призначення в Ужгороді-Цегольні, де й служив до 1900 р. У той самий час навчався приватно у Високій педагогічній школі в Будапешті і здобув диплом професора міських шкіл з математики-фізики. 1900 р. призначений професором в Греко-католицькій учительській семінарії, а від 1917 р. – директором цієї ж гімназії. На цій посаді працював до жовтня 1938 р. Упродовж 1929–1935 рр. був послом від Християнсько-Народної Партії в парламенті Чехо-Словацької Республіки (ЧСР). Займав посаду державного секретаря здоров’я за першої влади Карпатської України до жовтня 1938 р. У 1938/39 роках А. Волошин – прем’єр-міністр Карпатської України. 12 лютого вибраний за посла до Сойму Карпатської України, а 15 березня 1939 р. – Президентом Карпато-Української Республіки. У 1939 р. Папа Пій ХІІ, для відзначення його праці і заслуг для Церкви і Народу, іменував Президента о. А. Волошина папським прелатом. 11 липня 1945 р. Президент А. Волошин помер у московській Лефортівській тюрмі.

Діяльність А. Волошина припала на буремні роки першої половини ХХ ст., коли руйнувалися імперії і на їх руїнах відроджувалися держави, а серед них і Україна боролася за свою незалежність і соборність. Отець Августин не міг стояти осторонь цієї боротьби. Усвідомлюючи важливість історичного моменту, необхідність спрямування у правильному напрямку пробудженої національної свідомості, почуття єдності українського народу Закарпаття, він очолив рух за відродження Карпатської України, яка століттями перебувала у неволі, а її народ свої погляди і надії спрямовував до Києва й прагнув об’єднання з Україною.

З наближенням кінця Першої світової війни і неминучого краху Австро-Угорської монархії і царської московської імперії, особливо з проголошенням УНР в Києві в 1917 р., провідна верства карпатських українців на чолі з тодішнім директором Учительської семінарії в Ужгороді о. Августином Волошином у жовтні 1917 р. делегувала до Відня довіреного заступника А. Волошина, молодого професора Августина Штефана з місією до Української Парламентарної Репрезентації, щоб отримати довірчі інформації, як діяти в національно-політичній ситуації карпатським українцям, що знаходились в угорській неволі сотні років. «Треба було поради і співдії, щоб не проґавити найменшої нагоди включення тодішньої «Угорської Русі» до Української Соборної Самостійної Держави. Та співпраця була дуже щирою, через усі роки національного і політичного відродження карпатських українців аж до створення в 1938 році Карпато-Української Держави в Сфедерованій Чехо-Словацькій Республіці, а відтак в 1939 році створення законодавчого Сойму Карпатської України, який затвердив Самостійність Карпато-Української Республіки 15 березня 1939 року» (Штефан А. Августин Волошин – президент Карпатської України : спомини / А. Штефан ; Карпатський дослідний центр. – Торонто : Накладом Укр., вид-ва «Пробоєм», 1977. – С. 8–9).

У 1938 р. почався наступ гітлерівської Німеччини на Чехословаччину. Мюнхенське рішення про передачу Судет Німеччині, закарпатські українці використали для того, щоб солідарно зі словаками висунути справедливі домагання щодо надання обом народам повної автономії. Чехи вперто відмовлялися визнати ті вимоги, і тільки після відставки Е. Бенеша з поста президента Чехословаччини було досягнуто певної домовленості. 11 жовтня 1938 р. прем’єр-генерал Сірови затвердив перший уряд автономії, зфедералізованої з Чехією і Словаччиною, Карпато-Руської Держави в складі: Андрій Бродій – прем’єр, Юліян Ревай, д-р Едмунд Бачинський і д-р Степан Фенгцик – заступники, о. д-р Августин Волошин і д-р Пєшак – державні секретарі. Проте вже 26 жовтня 1938 р. прем’єром автономії Карпатської України стає о. Августин Волошин – після усунення таємного агента Будапешту Бродія.

Угорщина висунула претензії на частину території Закарпаття, заручившись підтримкою італійського, а згодом і німецького урядів, які згідно з Віденським арбітражем з 2 листопада 1938 р. визнали за Угорщиною південну смугу Срібної Землі, до якої входили такі населені пункти, як Ужгород, Мукачеве і Берегове. Після цього, 10 листопада 1938 р., уряд Карпатської України переніс столицю з Ужгорода до Хусту. Український народ та його провідники діяли з глибокою вірою у справедливе вирішення українського питання. Карпатська Україна, її героїчна боротьба за свободу, суверенні рішення її офіційних представників на чолі з президентом о. д-ром Августином Волошином, за якими стояли провідники всеукраїнського визвольного руху того часу – єдиної тоді Організації Українських Націоналістів (ОУН). Участь і роль членів ОУН в обороні Карпатської України – це одна з найкращих сторінок історії Організації Українських Націоналістів.

А. Волошин багато встиг зробити для утвердження українства, для його господарського, морального оздоровлення. Таким же самовідданим і готовим на жертви заради рідного народу було все оточення А. Волошина, яке разом з ним стояло біля керма Карпато-Української держави. А. Волошин був ініціатором і творцем майже всіх суспільно-громадських, релігійно-національних чи соціально-господарських організацій, установ, фінансових закладів, банків і підприємств. Ніхто інший в Карпатській Україні не був настільки популярним і не мав такого колосального впливу на всі верстви карпатських українців, як саме Августин Волошин. У часі державного будівництва Карпатської України А. Волошин зі своїми соратниками створили Народну Раду, організували Українську Народну Оборону «Карпатську Січ», налагодили випуск щоденної газети «Нова Свобода», при якій видавали додаток «Наступ», як незалежний тижневик з офіційною сторінкою Організації Народної Оборони «Карпатська Січ».

Творення армії розпочалося ще 4 вересня 1938 р. В Ужгороді було скликано конгрес, де обговорено питання про створення власної української армії (500 тисяч січовиків). Було утворено Українську Національну Оборону (УНО) й обрано її центральний провід. 2 листопада 1938 р. група націоналістів оформилась як перша чота Української національної Оборони під командуванням полковника Михайла Колодзінського-Гузара.

У Хусті Українську Національну Оборону було реорганізовано на військовий лад: запропоновано обов’язкову уніформу та озброєння, військову структуру та дисципліну, змінено саму назву УНО на Організацію національної оборони «Карпатська Січ». 4 грудня 1938 р. в Хусті відбувся перший з’їзд з цієї нагоди. Перед урядом на чолі з А. Волошином та представником Проводу Українських Націоналістів (ПУН) генералом Курмановичем промарширувало десять тисяч січовиків та відділ січовичок під проводом Стефанії Тисовської. Ще у листопаді 1938 р. штаб Карпатської Січі під керівництвом полковника М. Колодзінського-Гузара розробив план розбудови військових сил Закарпаття власними засобами. А. Мельник – керівник Проводу українських націоналістів заборонив здійснювати цей план нібито з уваги на нову міжнародну ситуацію. Проте члени ОУН постійно тримали зв’язок з Закарпаттям і всіма силами допомагали протистояти ворогу (Венцель В. Срібна Земля та її доля / В. Венцель // Вісник : квартальник літератури, науки, мистецтва і суспільно-політичного життя. Видає Головна управа ООЧСУ. – 1999. – Ч. 1. – Рік 52. – С. 7–8).

З метою леґітимізації Карпатської України як окремої держави, на 12 лютого 1939 р. було призначено всенародні вибори до автономного Сойму «Підкарпатської Руси». Вони принесли величезну перемогу українському національному блокові, на чолі якого стояв А. Волошин. Цей захід з виборами надав леґітимності урядові проголошеної 15 березня 1939 року держави Карпатська Україна.

З 12 березня 1939 р. полковник М. Колодзінський-Гузар перебрав на себе бойове командування Січі і керував обороною Карпатської України. Фатальний день – 14 березня 1939 р., на думку В. Венцеля, історично виправдано було б вважати першим днем Другої світової війни. Після ультиматуму Гітлера від 13 березня 1939 р. Президент Чехословаччини Гаха капітулював перед нацистською Німеччиною, і вранці того дня почався заздалегідь підготовлений наступ 40-тисячної угорської армії проти Карпатської України. А. Волошин звернувся до чеських урядовців з проханням надати зброю, відділи Карпатської Січі її почали отримувати від чеської жандармерії, але чеський генерал Прхала наказав чеському війську роззброїти січовиків. Але січовики чинили опір, полковнику М. Колодзінському-Гузару вдалося відстояти свої позиції.

Наступний день, 15 березня, залишився в історії України визначною віхою змагань українського народу за свою незалежність. Після того, як днем раніше уряд автономної «Підкарпатської Руси» устами о. Августина Волошина проголосив повну незалежність краю, саме 15 березня Сойм Закарпаття, вибраний всенародним голосуванням 12 лютого 1939 р., одноголосно підтвердив рішення уряду про незалежність й оваціями схвалив закон новоствореної держави, перший пункт якого проголошував, що «Карпатська Україна є незалежна Держава». Після затвердження законопроекту першим Президентом Карпатської України було вибрано о. д-ра Августина Волошина, який відразу ж призначив уряд самостійної Карпатської України (прем’єр-міністром був призначений Юліан Ревай). Сойм визнав державною мовою українську, затвердив державний гімн й державний прапор із синього та жовтого кольорів. (Венцель В. Срібна Земля та її доля / В. Венцель // Вісник : квартальник літератури, науки, мистецтва і суспільно-політичного життя. Видає Головна управа ООЧСУ. – 1999. – Ч. 1. – Рік 52. – С. 5).

15 березня до Хусту прибув спеціальний посол угорського уряду до Президента А. Волошина з вимогою капітуляції, тобто віддання без бою Угорщині Карпатської України. Одночасно зі свого боку, німецький посол запросив до себе представників Головної Команди Карпатської Січі і висловив ту саму вимогу капітуляції. М. Колодзінський-Гузар відкинув цю пропозицію. Після двох днів боїв січовики відступили з Хуста, біля 5 тисяч синів і дочок Срібної Землі загинули. Також декілька сотень їхніх братів з другого боку Карпат також загинули, хоча «вождь» Сталін і заборонив їм йти на допомогу. Інші тисячі карпатських січовиків пішли в підпілля, а десятки тисяч – емігрували. 19 березня 1939 р. полковник М. Колодзінський-Гузар і чотовий Зенон Коссак-Тарнавський потрапили до рук угорських катів.

Великі криваві події, що супроводили майже п’ятимісячне державне життя українського Закарпаття, стрясли всім українським народом і стали для нього, завдяки героїчному спротиву Карпатської Січи, джерелом глибокої віри і почуття гордості. Учасники та творці тих подій, соратники А. Волошина Степан Росоха, Юліян Химинець, Олег Кандиба, Левко Кріс, Степан Сулятицький, Гриць Яворенко, Іван Рогач, Остап Волянський, Микола Чумалівський, Осип Свобода, Іван Чучка, Василь Поштак, Яків Голота, Іван Гуцул, Марія Самчукова, Микола Чирський, Олег Лащенко та інші у своїх статтях розкривають справжній зміст епопеї націоналістичного Закарпаття (Карпатська Україна в боротьбі : Збірник. – Відень : Вид. Укр. пресової служби, 1939. – 233 с.).

Задушення в крові Карпатської України не можна назвати поразкою. В духовно-національному сенсі то була велика перемога. Перемога тим значніша і знаменніша, що носієм української ідеї стала найменша гілочка української нації і в надзвичайно тяжкий історичний період. Карпатська Україна і «Карпатська Січ» – це яскраві вияви українського соборництва, адже поряд з закарпатськими українцями за українську ідею боролися і з честю вмирали діти багатьох інших українських земель. «Карпатська Україна – це не просто історично значна, віхова подія, це велика наука творення державної самостійности – творення не формального, не паперового, а глибоко відчутого людськими душами, ясно усвідомленого людськими умами, творення високоморального» (Срібна Земля і її місія українства // Вісник : квартальник літератури, науки, мистецтва і суспільно-політичного життя. Видає Головна управа ООЧСУ. – 1999. – Ч. 1. – Рік 52. – С. 3–4).

Трагедія березневих подій у Карпатській Україні полягала в тому, що зовнішній світ знову, як і під час Першої світової війни та по її завершенні, став на шлях ігнорування принципів моралі й справедливості в житті й співжитті людей і націй. Події в Карпатській Україні 1938–1939 років – це ще одна яскрава сторінка української визвольної боротьби. Її провідники і учасники впали від рук по зуби озброєних гортіївських, гітлерівських і московсько-більшовицьких катів України. Опір закарпатців був усвідомленим і правомірним.

Еміграційний період життя і діяльності А. Волошина (березень 1939–травень 1945) відбувався у Празі. Там він став професором педагогіки в Українському вільному університеті (УВУ). Співпрацював з видавництвом «Пробоєм», публікувався у місячнику «Пробоєм» і тижневику «Наступ». Тут був виданий молитовник о. д-ра А. Волошина під назвою «Святий Йосиф», як патрон-опікун втікачів і драму «Фабіоля». Але великі праці президента А. Волошина, як «Педагогіка», «Педагогічна Христоматія», «Методика» і переклад св. Августина, які планувалися до видання, на жаль, не були видані. У кінці січня 1944 р. гестапо закрило видавництво «Пробоєм», а його керівника Степана Росоху було ув’язнено в тюрмі на Панкраці в Празі, а згодом переведено до концтабору «Мала Певность» у Терезині (Венцель В. Срібна Земля та її доля / В. Венцель // Вісник : квартальник літератури, науки, мистецтва і суспільно-політичного життя. Видає Головна управа ООЧСУ. – 1999. – Ч. 1. – Рік 52. – с. 10). У оточенні о. Августина в еміграції були його вірні соратники і друзі, зокрема, міністр шкільництва і голова Сойму Карпатської України проф. Августин Штефан, який був директором Української Реальної Гімназії в Модржанах біля Праги, аж до січня 1944 р.

У 1945 році радянські війська вступили до Праги, ректор УВУ Андрій Яковлів з деякими науковцями університету переїхали до Німеччини. Ректорські повноваження перейняв на себе А. Волошин. Протягом березня-квітня 1945 р. колишні члени уряду Карпатської України А. Штефан і Ю. Ревай намагалися переконати А. Волошина виїхати на Захід. Але він не погодився, вважаючи, що йому немає чого боятися за своє життя. Перший раз радянські спецслужби арештували його 11 травня, привезли до УВУ, в присутності проф. І. Панькевича вислухали і забрали ключі та архів його ректорської канцелярії, проте відпустили. 21 травня 1945 р. А. Волошина було арештовано вдруге вдома офіцером «Смершу» Шибайло. Про це пише у своїй книзі «Смерш: год в стране врага» Іван Мондич, закарпатець, який від 21 січня по 6 серпня 1945 р. був перекладачем у контррозвідці Червоної Армії «Смерш» (псевдонім «Ніколай Синевирський»). А. Волошина ув’язнили у Лефортівській тюрмі в Москві. Тюремна особиста справа А. Волошина нараховує 111 сторінок. Перед ув’язненням він був здоровий, а на 52-й день ув’язнення, 11 липня 1945 р., життя вірного сина України обірвалося. Його кати вигадали версію про «параліч серця». У тій же Лефортівській тюрмі каралися й такі відомі його сподвижники, як Микола Долинай, Степан Клочурак і Юрій Перевузник. Після тривалого ув’язнення вони повернулися на попередні місця проживання. Поет Василь Гренджа-Донський мав усі підстави для того, щоб заявити: «Дійсно Боже Провидіння дало нам оцього нашого великана. Недаром дав йому наш народ почесне ім’я: Батько нашого національного відродження» (Дем’ян Г. Августин Волошин / Г. Дем’ян // Вісник : квартальник літератури, науки, мистецтва і суспільно-політичного життя. Видає Головна управа ООЧСУ. – 1999. – Ч. 1. – Рік 52. – С. 19).

Електронна виставка видань з фонду відділу зарубіжної україніки Інституту книгознавства НБУВ презентує енциклопедичні статті авторства М. Вегеша, С. Віднянського, В. Маркуся та інших науковців, присвячені Августину Волошину («Українська загальна енциклопедія», «Енциклопедія українознавства», «Енциклопедія сучасної України», «Енциклопедія історії України»), а також статті у довідниках. Також представлені журнальні статті, повідомлення, матеріали, присвячені А. Волошину та Карпатській Україні з таких видань, як «Дукля», «Вісті комбатанта», «Визвольний шлях», «Вісник», «Вістник» тощо. Спогади соратників А. Волошина і учасників тих подій В. Бірчака, А. Кущинського, А. Штефана, праця самого А. Волошина «Фабіоля», окремі видання про ті героїчні події, зокрема праця П. Стерчо «Карпато-Українська держава : до історії визвольної боротьби карпатських українців у 1919–1939 роках», Збірник праць «Карпатська Україна в боротьбі», навчальні видання, де знаходимо академічні виклади, присвячені боротьбі українців Закарпаття за свободу і соборність.

Видання розкривають багатогранну діяльність найбільшого сина Карпатської України, його чисте, гармонійне, жертвенне й нагороджене вінцем мученика за віру, за народ, за українську соборність  життя. Ознайомившись з ними, вдумливий читач прийде до висновку, що проголошення Карпато-Української Держави, хоч навіть у федерації з чехами і словаками, в загальному мало колосальне значення не тільки для карпатських українців на даному відтинку часу, але й вирішило раз на всі часи приналежність Закарпаття до України. Для загальної української справи ці події мали велику позитивну вагу, вони небувало актуалізували ідею української визвольної боротьби. Події в Карпатській України поставили українську проблему у даному відтинку часу в позицію найважливішої проблеми міжнародної політики багатьох держав. Суверенні рішення уряду Карпатської України, збройна оборона держави проти волі Гітлера один на один, вплинули позитивно на провідну думку світової преси, яка рясніла повідомленнями про героїчну боротьбу карпатських січовиків з загарбником, про український народ і його визвольну боротьбу за свою самостійну і соборну державу. Спроби гортіївців та гітлерівців нищити друковане українське слово й мордувати тисячі українських «волошинців», як і спроби сталінців знищити українську національну ідею та її провідників лише посилювали прагнення українства до свободи і соборності. І нинішні спроби путіністів зазнають цілковитого краху, бо недаремно жили і творили такі особистості, як Августин Іванович Волошин. Їхні чисті помисли і активні дії за визволення і демократичний поступ українського народу живуть в нашій пам’яті і надихають сучасників у боротьбі з російським агресором. Перемога в підсумку боротьби буде за тими, хто несе добро і світло. І в це ми щиро віримо.

Бібліографія видань, представлених на книжковій виставці

1. Артюшенко Ю. Закарпаття в день свойого національно-державного ставання / Ю. Артюшенко. – [Б. м.] : [б. в.], 1940. – 27 с. – На правах рукопису. – Машинопис. Два шестигранники. Шифр: 777 укр.

2. Баєр П. Діяльність Братства Карпатських Січовиків у Канаді / П. Баєр // Вісті комбатанта. – Торонто-Нью-Йорк. – 1999. – Ч. 2 (217). – С. 26–28. Шифр: Ж 15838

3. Беднаршова Т. Професор, доктор, отець Августин Волошин – останній ректор УВУ в Празі / Т. Беднаршова // Визвольний шлях. – 1997. – № 5. – C. 11–16.

4. Бірчак В. Карпатська Україна : спомини й переживання / В. Бірчак. – Прага : Нація в поході, 1939. – 91 с. Два шестигранники. Шифр: 776 укр.

5. Борисенко О. Січовиків перепоховали на Верецькому перевалі / О. Борисенко // Вісті комбатанта. – Торонто-Нью-Йорк. – 2009. – Ч. 4 (260). – С. 21. Шифр: Ж 12728 укр

6. Вегеш М. М. Волошин Августин Іванович / М. М. Вегеш // Енциклопедія сучасної України. Т. 5 : Вод – Гн. – Київ : Ін-т енцикл. досліджень Нац. акад. наук України, 2006. – С. 120. Шифр: 290 пф

7. Вегеш М. М., Віднянський С. В. Волошин Августин Іванович / М. М. Вегеш, С. В. Віднянський // Енциклопедія історії України. Т. 1 : А – В. – Київ : Наук. думка, 2003. – С. 626 – 627. Шифр: 153 пф

8. Венцель В. Срібна Земля та її доля / В. Венцель // Вісник : квартальник літератури, науки, мистецтва і суспільно-політичного життя. Видає Головна управа ООЧСУ. – 1999. - Ч. 1. - Рік 52. – С. 5–10. Шифр: Ж 15396

9. Віземан (Кардинал) Фабіоля : повість з часів переслїдування християн в роцї 302 : в скороченю / Віземан (Кардинал). – Жовква : [б. в.], 1903. – 318 с. – (Видавництво побожних книжок чина св. Василія В. ; кн. XVIII). Шифр: УНД №1011

10. Волошин Августин // Провідники духовності в Україні / за ред. І. Ф. Кураса. – Київ : Вища школа, 2003. – С. 25–26. Шифр: 63 пф

11. Волошин Августин // Українська загальна енцикльопедія : книга знання в 3-ох т. : багато ілюстрована, з кольоровими таблицями, мапами та образками / гол. ред. І. Раковський ; вст. сл. ред. кол. ; іл. табл. Ф. А. Брокгавз ; кол. мапи П. Найман. – Т. 1 : А – Ж. – Львів ; Станиславів ; Коломия : Рідна школа, [б. р.]. – ствп. 650–651 : іл. : табл. : к. Шифр: 4733 укр, УНД № 119/1

12. Волошин. А. Фабіола : історична драма в 4 діях, 6 картинах / А. Волошин ; за Виземаном. – Прага : Пробоєм, 1942. – 68 с. – (Релігійна б-ка ; ч. 2). Шифр: 12109 укр.

13. Д. Д. Березень 1939 / Д. Д. // Вістник. – Львів. – 1939. – Кн. 4. – С. 298–305. Шифр: Ж6985

14. Дем’ян Г. Августин Волошин / Г. Дем’ян // Вісник : квартальник літератури, науки, мистецтва і суспільно-політичного життя. Видає Головна управа ООЧСУ. – 1999. - Ч. 1. - Рік 52. – С. 11–19. Шифр: Ж 15396

15. Закон Карпатської України // Вісті комбатанта. – Торонто-Нью-Йорк. – 1999. – Ч. 2 (217). – С. 23. Шифр: Ж 15838

16. Звернення до Президента України Леоніда Кучми // Вісті комбатанта. – Торонто-Нью-Йорк. – 1999. – Ч. 2 (217). – С. 22. Шифр: Ж 15838

17. Зимомря М. Августин Волошин – видатний вчений-педагог України / М. Зимомря // Дукля. – 1995. – № 1. - Рік вид. 43. – С. 36–46. Шифр: Ж12022

18. Історичні роковини : 60-ліття проголошення Карпатської України // Вісті комбатанта. – Торонто-Нью-Йорк. – 1999. – Ч. 2 (217). – С. 22. Шифр: Ж 15838

19. Карпатська Україна в боротьбі : Збірник. – Відень : Вид. Укр. пресової служби, 1939. – 233 с. Шифр: 7976 укр.

20. Кущинський А. Закарпаття в боротьбі : спогад / А. Кущинський. – Буенос-Айрес : Вид-во Юліяна Середяка, 1981. – 224 с. Шифр: 3907 укр

21. Литвин В. Історія України : підручник. – 6-те доп. вид. / В. Литвин. – Київ : Наук. думка, 2011. – С. 544–547. Шифр: 885 пф

22. Маркусь В. Волошин Августин // Енциклопедія Українознавства : у 2-х т. : словникова частина. Т. 2, кн. 1 / Наук. Т-во ім. Шевченка ; гол. ред. В. Кубійович ; заст. гол. ред. М. Глобенко ; перед. сл. ред. – Paris ; New York : Вид-во «Молоде Життя», 1955. – С. 315 : іл. Шифр: 121 укр, 11769 укр, Рудницький Я. Б. № 4/1

23. О. В. Траґедія Срібної Землі / О. В. // Вістник. – Львів. – 1939. – Кн. 4. – С. 296–298. Шифр: Ж6985

24. Ожаровський Б. Шлях Карпатської України до волі / Б. Ожаровський // Вісник : квартальник літератури, науки, мистецтва і суспільно-політичного життя. Видає Головна управа ООЧСУ. – 1989. – Ч. 2. - Рік XLII. – C. 82–87. Один шестигранник. Шифр: 4137.

25. Політична історія України. ХХ ст. : у 6 т. / редкол. : І. Ф. Курас та ін. – Київ : Генеза, 2002–2003. – Т. 4 : Україна у Другій світовій війні, 1939–1945 / керівн. тому В. І. Кучер. – Київ, 2003. – С. 36–41. Шифр: 70 пф

26. Святкування на Закарпатті // Вісті комбатанта. – Торонто-Нью-Йорк. – 1999. – Ч. 2 (217). – С. 24–26. Шифр: Ж 15838

27. Срібна Земля і її місія українства // Вісник : квартальник літератури, науки, мистецтва і суспільно-політичного життя. Видає Головна управа ООЧСУ. – 1999. - Ч. 1. - Рік 52. – С. 3–4. Шифр: Ж 15396

28. Стерчо П. Карпато-Українська держава : до історії визвольної боротьби карпатських українців у 1919–1939 роках / П. Стерчо. – Торонто : Наук. Т-во ім. Шевченка, 1965. – 288 с. Шифр: 1693 укр

29. Худанич В. Національна академія наук України : Ужгородське відділення елементів і структур оптоінформатики інституту проблем реєстрації інформації : [Привітання Членів Братства «Карпатська Січ» з нагоди 60-річчя Карпатської України і Карпатської Січі та 125-річчя з дня народження Президента Карпатської України Августина Волошина] // Вісті комбатанта. – Торонто-Нью-Йорк. – 1999. – Ч. 2 (217). – С. 23–24. Шифр: Ж 15838

30. Штефан А. Августин Волошин – президент Карпатської України : спомини / А. Штефан ; Карпатський дослідний центр. – Торонто : Накладом Укр., вид-ва «Пробоєм», 1977. – 208 с. : портр. : іл. – (Б-ка «Пробоєм» ; ч. 15). Два шестигранники. Шифр: 663 укр.

31. Штефан А. Той незабутній березень, та вічна весна Карпатської України / А. Штефан // Вісник : квартальник літератури, науки, мистецтва і суспільно-політичного життя. Видає Головна управа ООЧСУ. – 1999. - Ч. 1. - Рік 52. – С. 20–25. Шифр: Ж 15396

32. Markus V. Voloshyn Avhustyn [Vološyn] / V. Markus // Encyclopedia of Ukraine. Vol. 5. St-Z / Univ. of Toronto Press Incorporated ; ed. V. Kubijovyč and D. Husar. – Toronto ; Buffalo ; London : Univ. of Toronto Press Incorporated, 1993. – pp. 646–647 : ill. Шифр: 5673 укр 12828 укр

33. Štépánek P. Podkarpatská Rus v letech 1919–1939 = Закарпаття у 1919 та 1939 роках / P. Štépánek. – Krakow : Konting, spol. s r.o., 2008. – 164 s. : іл. : мап. Шифр: 13263 укр.

       Провідний науковий співробітник Антонюк Т. Д.