Володимир Юхимович Січинський належить до числа тих непересічних учених України, які мали винятковий талант та, попри це, були замовчувані, або їх діяльність була сфальсифікована комуністичним режимом та змушено прожили більшу частину свого життя в еміграції. Тому, через зазначені обставини, він був майже невідомий в Україні до другої половини 80-х років XX ст., а якщо і згадувався, то виключно в негативному контексті, як «український буржуазний націоналіст». Проте, після появи  України, як незалежної держави у 1991 р., ім’я В. Січинського почали повноцінно та, відповідно, в позитивному руслі, згадувати на Батьківщині.

Володимир Січинський – відомий український архітектор, графік і мистецтвознавець народився 24 червня 1894 року в місті Кам’янці-Подільському в сім’ї краєзнавця протоієрея Юхима Січинського (Сіцінського). У 1905–1912 рр. він навчався у місцевому технічному середньому училищі, яке закінчив із золотою медаллю та одночасно відвідував курси місцевої художньо-промислової школи, де отримав знання з малювання та мистецтвознавства. У 1912 році В. Січинський вступив до Інституту цивільних інженерів у Санкт-Петербурзі. В інституті Січинський став ініціатором створення, секретарем, а потім головою гуртка по збиранню та вивченню української стародавньої архітектури. Разом із членами гуртка він працював над українським архітектурним стилем і збирав матеріали зі стародавньої архітектури, впорядкувавши два альбоми з фотографіями архітектурних пам’яток України. У 1914 р. проєкти Січинського, його плани і фотографії пам’яток церковної архітектури вперше демонструвалися на виставці Українського архітектурного товариства при Інституті цивільних інженерів, а у 1917 р. – на Архітектурній виставці у Харкові, де він був обраний членом Літературно-художнього товариства. Одночасно він брав участь в організації університетських курсів з українознавства, які діяли нелегально. Вже у період навчання в інституті з’являються його перші проєкти шкіл, шпиталів, а  потім народних будинків. Як архітектор-практикант він брав участь у будівництві залізниці Кам’янець–Подільський–Проскурів (нині м. Хмельницький, 1913), Кам’янецької повітової земської управи (1914), громадських споруд Петрограда (нині Санкт-Петербурга), будівель Вовчанського земства на Харківщині (1916). У 1916 році його було обрано головою Української студентської громади у Петрограді.

Після закінчення у 1917 р. ВУЗу із золотою медаллю та здобуття фаху архітектора, В. Січинський, поїхав до Києва та став працювати асистентом кафедри Архітектурного інституту, в заснуванні якого брав участь. Проте, наступного року через наступ  більшовицьких військ до Києва, він  повернувся до Кам’янця–Подільського. Там Січинський  стає вчителем малювання української університетської гімназії для дорослих у Кам’янці. Тоді уперше яскраво проявляється талант Січинського як графіка: він робить обкладинку до другого видання «Гайдамаків» Т. Шевченка. У 1918 р. вийшла друком його перша наукова праця «Громадські будинки» –тижневик «Село» (Кам’янець-Подільський), № 36–37. У 1918 р.  Січинського було обрано дійсним членом Історико–археологічного товариства у Кам’янці–Подільському. Восени 1918 р. В. Січинський заснував і став редактором тижневика "Життя Поділля", а в березні 1919 р. уступив цю посаду М. Грушевському.

Після встановлення на Поділлі радянської влади, не побачивши подальшої перспективи власної діяльності на Батьківщині, Січинський вирішив не повертатися до Кам’янця і від 1920 р. проживав у Львові, який тоді входив до складу Польщі.

Галицький і празький періоди у житті В. Січинського були надзвичайно плідними: у 1921 р. він разом з іншими митцями виступив ініціатором створення Гуртка діячів українського мистецтва у Львові (ГДУМ) і став його секретарем. Влітку 1922 р. Січинський дослідив, обміряв, замалював і сфотографував найстаріші пам’ятки української дерев’яної архітектури в околицях Львова. Все це дало підстави для обрання вченого членом історико-мистецької секції НТШ у Львові. На першій львівській виставці Гуртка діячів українського мистецтва у червні 1922 р. Січинський вперше виставив проєкти своїх  будівель. Відомі такі його споруди, як церква-пам’ятник Маркіянові Шашкевичу на Білій Горі в Підліссі та мурована однобанна церква фундації Михайла Терлецького. Але, найціннішим твором архітектора вважається п’ятибанна Монастирська церква Св. Духа у Михайлівцях на Пряшівщині (1933–1934 рр.). Цей шедевр української архітектури органічно поєднав у собі традиції княжої доби XI – XIII ст. та риси сучасності, неймовірну легкість форм і великий внутрішній об’єм (вміщує близько 2000 чоловік, тобто більше, ніж собор Св. Юра у Львові).

У жовтні 1922 р. кураторія Львівської шкільної округи призначила Січинського вчителем Державної академічної гімназії з українською мовою викладання у Львові. У 1923 р. В. Січинський почав працювати лектором в Українському високому педагогічному інституті (УВПІ). Він також викладав історію та мистецтвознавство в Академічній гімназії у Львові, однак, 2 вересня 1923 р. він був звільнений через відсутність польського громадянства.

Для здобуття відповідної кваліфікації, наукового ступеня і звання, Січинський у 1923–1926 рр. навчався в УВУ, де був слухачем на  курсах Д. Дорошенка, Д. Антоновича, В. Щербаківського. В. Січинський у 1923–1926 роках навчався в Українському вільному університеті столиці Чехословаччини, в якому 1927 р. захистив докторську дисертацію на тему «Архітектура Крехівського монастиря по девориту 1699 р».  Навесні 1926 р. він закінчив університет і склав іспити. А 26 травня 1927 р.   рада УВУ  надала йому вчене звання доктор філософії зі спеціальності історія мистецтва.

У 1930 році В. Січинський був одним з фундаторів Асоціації незалежних українських митців у Львові. У 1934 р. він став професором Українського технічно-господарського інституту в Подєбрадах (Чехословаччина), у 1940 р. доцентом, а від 1942 р. професором  Українського Вільного Університету. Січинський викладав в Українському технічному інституті, Українській студії пластичного мистецтва у Празі та в Українській реальній гімназії поблизу Праги. У Празі Січинський створює, зокрема, цінний альбом «Monumenta Architecturae Ukrainae» (Прага, 1940), що містив 300 ілюстрацій, виконаних автором, що вийшов німецькою та українською мовами і вперше представляв українську архітектуру від найдавніших до новітніх часів. Ця книга належить до числа найкращих видань з історії українського мистецтва.

Під час гітлерівської окупації Чехії він проводив антинацистську діяльність, за яку був заарештований празьким гестапо: у 1943-44 рр. сидів у в’язницях Праги та Берліна. Починаючи з 1945 р., після закінчення Другої світової війни Січинський переїхав спочатку до Західної Німеччини, де в Аугсбурзі продовжував викладацьку діяльність, як професор УВУ. Він був одним з ініціаторів відновлення УВУ в Мюнхені. Від 1948 р. Січинський мешкав у США: викладав в Українському технічному інституті у Нью-Йорку. Він був одним з організаторів 1-го Українського наукового з’їзду, який відбувся у цьому мегаполісі.

У країнах Північної та Південної Америки, знаний архітектор збільшив свої творчі здобутки в усіх напрямках свого таланту: ним була спроєктована п’ятибанна Кафедральна Українська православна церква у  Виппені біля Нью-Йорку в 1949 р. Січинський також спроєктував українську католицьку церкву у м. Прінс Альберт (Канада), а у м. Порту-Уніао (Бразилія)  дерев’яну греко-католицьку церкву в гуцульському стилі. У 1951 р. архітектор виконав проєкт внутрішнього оформлення католицького костелу Пресвятої Трійці у Нью-Йорку. Остання, із зазначених робіт, сприяла здобуттю архітектором світового ім’я одного з кращих знавців готичного стилю. А наприкінці 1950-х pp. XX cт. ним було спроєктовано  православний собор у Монреалі.

Володимир Січинський помер 25 червня 1962 р. у м. Патерсон  та був похований на цвинтарі святого Андрія у Саут-Баунд-Брук (шт. Нью-Джерсі, США).

В. Січинський був автором понад 600-т друкованих праць. Вони були присвячені діяльності відомих діячів української культури, мистецтва та політики: Т. Шевченка, В. Григоровича-Барського, Г. Левицького, Г. Нарбута, І. Левинського, І. Рєпіна, О. Тарасевича, В. Кричевського, О. Лятуринську, В. Боровиковського, І. Мартоса І. Мазепу та інших відомих особистостей. Низка статей стосувалася перлин української архітектури: «Десятинна церква в Києві», «Ротонда в Херсонесі з 600 р.», «Чернігівський Спас», «Соборна церква Київської Лаври», «Видубецький монастир», «Золота брама в Києві», «Кафедра у Володимирі», «Кафедра св. Софії в Києві», «Замкова церква у Львові», «Замки на Україні» та ін. Січинський видав альбом «Пам’ятки української архітектури» українською та англійською мовами, альбом «Українські вишивки» (трьома мовами), «Історію архітектури» та альбом «Українська культура» – справжню енциклопедію українського мистецтва.

Дослідження Січинського друкувалися англійською, німецькою, французькою, чеською, польською, іспанською, італійською мовами, завдяки чому він став знаним архітектором у світі.

У фонді відділу зарубіжної україніки (ВЗУ) Національної бібліотеки України імені Вернадського зберігаються праці, як авторства самого В. Січинського, так і література про нього. Книга В. Січинського «Чужинці про Україну» – є його найбільш відомою працею. Ця унікальна книга, яка вийшла друком у 1938 р. та витримала п’ять видань, була доповнена новим фактичним матеріалом: оздоблена численними гравюрами, малюнками, портретами, мапами. 1946-го р. в Аугсбурзі було опубліковано її 5-те видання. У 1954 р. ця перероблена і доповнена праця вийшла англійською мовою. У ній, зокрема, містяться уривки історіографічних описів Патріарха Фотія I та Лева Диякона про походи князів Аскольда та Святослава на Візантію у IX–X ст., відповідно.

Серед історичних праць В. Січинського, в останній період його життя, найважливішою є монографія  «Роксоляна», яка вийшла друком у Лондоні 1957 року. Вона  унікальна тим, що в ній він відтворив власне бачення етногенезу української нації та її державності. У цій праці В. Січинський розкриває власне уявлення витоків української державності від Роксоланії – території, на якій проживали нащадки сарматів – роксолани. В цій книзі Січинського також містяться короткі біографічні дані відомих істориків та географів Стародавньої Греції та Риму епохи античності: Геродота, Страбона, Плінія Другого та Тацита. Суттєвим внеском в українську історію та культуру є його книга «Іван Мазепа – людина і меценат». У ній В. Січинський зображує гетьмана України не лише, як розумного державного діяча, який намагався звільнити Батьківщину з-під влади Петра I, але й, як тонкого фахівця мистецтва, причетного до створення в Україні окремого архітектурного стилю, що увійшов у науку під назвою «Козацьке бароко». У ній розкривається суттєвий внесок Гетьмана України в розвиток вітчизняної меценатської справи. Автор оформив цю книгу чудовими малюнками церков у стилі «козацьке бароко».

У 1956 р. вийшли друком у Нью-Йорку два томи ґрунтовної праці В. Січинського  «Історія українського мистецтва: Архітектура». У першому томі міститься огляд української архітектури від найдавніших часів до Другої світової війни. Другий том являє собою ілюстративне доповнення до першого тому. У ньому є в наявності 64 таблиці з 300 малюнками, виконаними самим автором. Це перша консолідована праця про українську архітектуру, яка ґрунтується на серйозному та всебічному досліджені. У праці розглядаються не лише наявні, але й зруйновані архітектурні пам’ятки в регіонах України, починаючи з доби Русі. Крім того, у ній зображена архітектура українців за межами Батьківщини: у Чехії та Словаччині, Польщі, Румунії та Югославії, США, Канаді. Перші два томи цієї праці посіли особливе місце в класичній спадщині культури України, попри те, що автор так і не встиг її завершити.

У фонді ВЗУ зберігаються також такі праці В. Січинського: «Микола Бутович»,  «Юрій Нарбут» та інші. Коротка праця В. Січинського «Крим. Історичний нарис» розкриває історію Кримського півострова з найдавніших часів до середини XX століття. У книзі В. Січинського «Назва України» розповідається про антів, амадоків та аланів, або роксоланів: етносів, які жили у Північному Причорномор’ї, на території сучасної України з I по VIII століття нашої ери. У ній наявна інформація про теорію походження стародавніх назв території сучасної української держави: Роксоланії та Русі, міститься перелік історичних джерел про етноси, які на ній проживали. У праці р‎озповідається  про  походження сучасних назв  України та українців, пояснюється чому нашу країну за часи Російської імперії називали Малоросією.

У книзі «Юрій Нарбут, 1886–1920» містяться біографічні дані та особливості творчого здобутку відомого українського художника-графіка, ілюстратора Георгія (Юрія) Нарбута. Праця  «Тризуб і прапор України» висвітлює походження та історію державних українських символів. В дослідженні В. Січинського «Пам’ятки української архітектури» є історичні відомості про такі шедеври  будівництва та архітектури IV–XII століття , як Церква Івана Предтечі в Керчі, Десятинна церква, Успенський та Софіївський собори, а також Троїцька Надбрамна церква у Києві.

Постать Володимира Січинського викликає інтерес серед істориків української діаспори. Серед них особливе місце займає відомий вчений і діяч української громади Словаччини М. Мушинка. У 1995 році у м. Пряшеві вийшла друком його книга «В. Січинський і русини-українці Східної Словаччини». У ній містяться біографічні відомості про самого В. Січинського з унікальними фотографіями архітектора. У 1954 році у Канаді була опублікована книга І. Кейвана «Володимир Січинський – архітект, графік і дослідник». Реальна цінність цієї праці полягає у наявності в ній бібліографії друкованих праць В. Січинського, зразки його архітектурних проєктів та графічних творів.

Окрім книжок у фонді ВЗУ зберігаються журнали, в яких містяться статті В. Січинського. Серед них особливе місце займає журнал «Наша культура: науково-літературний місячник», що видавався у Варшаві. У його 5-му номері за 1935 р. міститься стаття В. Січинського «Література з українського пластичного мистецтва, 1932-1934», в якій наводиться перелік літератури про стан та розвиток українського мистецтва, архітектури, різьби, малярства, графіки та граверства, а також ювелірного мистецтва, ткацтва,  вишивки та кераміки. У статті В. Січинського «Григорій Левицький, український гравер XVIII ст.» («Наша культура: науково-літературний місячник», 1936 р, № 10) наводяться короткі біографічні відомості та розкриваються творчі здобутки відомого українського митця. В ще одній статті В. Січинського «Нові праці з української культури» («Нова Україна: місячник письменства, мистецтва, науки і громадського життя», Варшава за 1923 р., № 4) подається короткий аналіз статей історика українського мистецтва Федора Ернста. А у статті «Огляд серій публікацій про Підкарпатську Русь іноземними мовами»: рецензія («Нова Україна: місячник письменства, мистецтва, науки і громадського життя» за 1924, № 1/3) міститься бібліографічний огляд праць, в яких описується стародавня українська архітектура.

В. Січинський багато уваги приділяв історичному краєзнавству та регіональній історії та культурі. Ним було створено ряд історичних нарисів і путівників міст і сіл України та сусідніх країн Європи, які він власноручно проілюстрував: Зборова, Кам’янець-Подільського, Бардіїва, Пряшева,  Крехова, Перемишля, Холма, Хотина, Сутківців.

Як архітектор В. Січинський вирізнявся тим, що широко використовував традиції українського мистецтва, особливо часів Київської Русі та стилю козацького бароко. За його проєктом було споруджено кілька народних будинків, житлових будівель у Галичині, Закарпатській Україні, Чехії, українські культові споруди на Прящівщині, у США, Канаді та Бразилії. В. Січинський був автором численних проєктів приватних та громадських надгробних пам’ятників. Як графік він оформив понад 70-т власних та інших книжкових видань.

Отже, творчість, Володимира Січинського стала унікальним явищем української культури XX століття. Своїми архітектурними спорудами, проєктами і особливо фундаментальними мистецтвознавчими працями він показав світові велич української культури і мистецтва, високий рівень розвитку українського народу, його значний внесок у світову культуру. Усією своєю діяльністю він переконливо доводив справедливість власних слів: «Українська культура як вияв творчого духу, умілості та ментальності українського народу займає осібне місце в культурі Європи та своєю оригінальністю народного стилю вносить особливі цінності у вселюдську культурну скарбницю».

Бібліографічний список літератури до електронної виставки

Книжки та монографії В. Січинського:

1. Січинський В. Іван Мазепа: людина і меценат / В. Січинський.–Філадельфія, 1951. – 52, [4] c.: іл. Шифр: 4890 укр

2. Січинський В. Історія українського мистецтва. Т. 1: Архітектура / В. Січинський; рис. монограми і заг. П. Холодний; Наукове товариство ім. Шевченка в Америці, Вільна академія наук у США, Східно-Європейський фонд.  –  Нью-Йорк: Наук. т-во ім. Шевченка, 1956. – 180 с.: іл. Шифр: 14006 укр

3. Січинський В. Історія українського мистецтва. Т. II: Архітектура. Реєстр 64 табл., 300 рис. / В. Січинський; рис. монограми і заг. П. Холодний; Наукове товариство ім. Шевченка в Америці, Вільна академія наук у США, Східно-Європейський фонд. – Нью-Йорк: Наук. т-во ім. Шевченка, 1956. – 180 с.; іл. Шифр: 14007 укр

4. Січинський В. Конспект історії всесвітнього мистецтва. Ч. 1: До ренесанса / В. Січинський. 2-е випр. і доп. вид. – Прага: Cіяч, 1928. – 340 с. – (На правах рукопису). Шифр: 1363 укр

5. Січинський В. Крим: історичний нарис / В. Січинський. – Нью-Йорк: Організація Оборони Чотирьох Свобід України, 1954. – 31 с. Шифр: 14430 укр

6. Січинський В. Микола Бутович: Монографія:  Автобіографія М. Бутовича і стаття В. Січинського / В. Січинський. – Нью-Йорк: Видавництво     «Слово». 1956. –  [60] с.  Шифр: 2731 укр

7. Січинський В. Назва України / В. Січинський. – Авґсбург: Накладом гуртівні паперу, 1948. – 43 с.: іл.  Шифр 2817 укр

Книжка проілюстрована мапою Причорномор’я в І – VIII ст., мапою світу Беатуса Х–ХІ ст. з територією України, мапою заселення Балтійського Помор’я слов’янськими племенами у ІХ–Х ст., подана ілюстрація Київщини на мапі України Боплана, 1650 р.; деталь мапи Де Вітта з Україною, Амстердам 60–80 рр. XVII ст. та іншими фото з ілюстраціями на яких присутні частини територій України з написами та підтвердженнями дослідників, що це дійсно територія України.

8. Січинський В. Памятки української архітектури / В. Січинський. –Філадельфія, 1952. –Вип. 1. – 63, [1] с.: іл. Шифр 2232 укр

9. Січинський В. Роксоляна: джерела – назва – історія, територія – нарід, археологічні знахідки, культура, знакове письмо. – Лондон: Накладом Української видавничої спілки в Лондоні, 1957 – 66 с.: іл. Шифр 1848 укр, 2366 укр.

Подано мапу українського Причорномор’я в ІІ стол. до Хр. – ІІ по Хр., деталь мапи світу Беатуса, Х–ХІ ст. поміж Чорним морем, Дунаєм і Дніпром з написом «Alania», деталь Ебсторфської мапи світу, ХІІІ ст. На українській території напис «Rucia regio» з містом Kiwen, знаки алан-роксолан ІІІ–IV ст., бронзовий тризуб ІІІ–IV ст., мапу розселенняя роксолан.

10. Січинський В. Тризуб і прапор України / В. Січинський. – Львів: Місіонер, 1995. – 60 с.: іл. Шифр: 10193 укр

11. Січинський В. Чужинці про Україну = Foreign Voices on Ukraine: вибір з описів подорожів по Україні та інших писань чужинців про Україну за десять століть / В. Січинський. – 5-те вид. – Авґсбург: Видання Петра Павловича, 1946. – 118 с.: іл. Шифр: 3959 укр

Над першим виданням цієї книги В. Січинський працював понад десять років (видане у 1938 р. у Львові), пізніше доповнював монографію новими фактичними матеріалами та вдоскосконюлював текст практично до кінця свого життя. У книжці подані карти на яких присутні частини територій України з написами зарубіжних дослідників.

12. Січинський В. Чужинці про Україну / В. Січинський. – Київ: Ярославів Вал, 2011. – 254 с.: іл. Шифр: 883 п/ф

13. Січинський В. Юрій Нарбут, 1886–1920 / В. Січинський. – Краків; Львів: Укр. вид-во, 1943. – 62, [1] с. : іл.– (Українське мистецтво; вип. 2). Шифр: 676 укр

Статті В. Січинського у журналах та збірниках української діаспори:

14. Січинський В. Автентичний портрет гетьмана Мазепи / В. Січинський // Україна: українознавство і французьке культурне життя. – [Париж]. – 1950. – Ч. 3. – С. 192–194. – (Документи).

15. Січинський В. Гравюра Мазепи: гравюри на честь Мазепи і гравіровані портрети гетьмана / В. Січинський // Мазепа: збірник. Т. 1 – Варшава: [б. в.], 1938. – С. 134–161 : іл. – (Серія історична: праці / Український науковий інститут; кн. 5). Шифр 14554 укр

У статті поданий реєстр гравірованих портретів І. Мазепи

16. Січинський В. Григорій Левицький, український гравер середини XVIII ст. /  В. Січинський. // Наша культура: науково-літературний місячник. [Варшава]. – 1936. – Ч. 8/9. –  С. 600–610.

17. Січинський В. Григорій Левицький, український гравер  XVIII ст. [продовження] / В. Січинський. // Наша культура: науково-літературний місячник. – [Варшава]. – 1936. – Ч. 10. –  С. 695–699.

18. Січинський В. Із «Cпогадів 1900–1960 рр.» : (Публікується вперше) / В. Січинський // Дукля: літературно-мистецький та публіцистичний журнал. [Пряшів]. – 1994. – Ч. 3. – С. 49–53.

З архіву В. Січинського (за 1895 – 1962 рр.), що зберігався у його сина Ярослава Січинського в Кергонксоні (США). З 18-сторінкового рукопису під назвою: «Володимир Січинський: За українське мистецтво. Спогади 1900–1960».

19. Січинський В. Література з українського пластичного мистецтва за роки 1932–1934 / В. Січинський // Наша культура: науково-літературний місячник.  – [Варшава]. – 1935. – Ч. 5. – С. 284–295.

20. Січинський В. Нові праці з української архітектури (З приводу виходу Збірника секції мистецтв Українського Наукового товариства у Києві) / В. Січинський // Нова Україна: Місячник письменства, мистецтва, науки і громадського життя. [Варшава]. – 1923. – Ч. 4. – С. 107–112.

21. Січинський В. [Огляд серій публікацій про Підкарпатську Русь іноземними мовами] : рецензія / В. Січинський. // Нова Україна: Місячник письменства, мистецтва, науки і громадського життя. – [Варшава]. – 1924. – Ч. 1/3. – С. 243–248.

22. Січинський В. Стиль в українському мистецтві  / В. Січинський // Київ: журнал літератури і мистецтва. – [Філадельфія]. – 1950. – Ч. 2. – С. 100–104.

23. Січинський В. Українська мистецька Студія у Філядельфії // Київ: журнал літератури і мистецтва. –  [Філадельфія]. – 1957. – Ч. 6. – С. 267–268.

24. Січинський В. Українська фльота : роля української маринарки в посіданні Чорного моря  /  В. Січинський // Крила : журнал молодих. – [Нью-Йорк]. – 1953. – Ч. 4. – С. 6–8.

25. Січинський В. Український дереворит XVI–XVII століть // Арка: журнал літератури, мистецтва і критики. – [Мюнхен]. – 1948. – Ч. 3/4. – С. 15–20.: іл.

Література про В. Січинського:

26. Кейван І. Володимир Січинський : архітект, мистець-графік, мистецтвознавець, дослідник / І. Кейван. – Торонто: Вид-во «Євшан-зілля», 1957. –79 с.: іл. – (Майстри укр. мистецтва). Шифр: 7912 укр

27. Кейван І. Нариси з історії української культури. Кн. 3: Українське образотворче мистецтво / І. Кейван – Едмонтон: Об’єднання українських письменників в Екзилі «Слово», 1984. – 234 с. Шифр: 3040 укр

Текст паралельно укр. та англ. мовою

28. Кейван І. Українські мистці поза Батьківщиною / І. Кейван; вст. сл. М. Кейван . – Едмонтон; Монреаль: Clio editions, 1996. – 226 c. Шифр: 7738 укр

Матеріали по В. Січинському подані  на С. 11, 17, 18, 26, 33, 47, 108, 110, 133, 134, 160.

29. Логвина В. Володимир Січинський – історик, мистецтвознавець, архітектор (До 110-річчя від дня народження) / В. Логвина // II Міжнародний науковий конгрес українських істориків «Українська історична наука на сучасному етапі розвитку». Кам’янець-Подільський, 17–18 вересня 2003 р. Доповіді та повідомлення / ред.: Л. Винар, О. Завальнюк; Укр. іст. Т-во (США, Україна, Канада, Європа), Інститут історії України НАН України, Кам’янець-Поділ. держ. ун-т, Світова наук. Рада при Світовому Конгресі Українців. – Кам’янець-Подільський; Київ; Нью-Йорк; Острог : Вид-во НаУОА, 2005. –  Т. 1. – 480 с. – С. 313–318. Шифр: 13200 укр

У статті подано великий список використаних джерел та літератури (45 од.).

30. Мушинка М. Володимир Січинський і русини-українці Східної Словаччини / М. Мушинка. – Пряшів: Союз русинів-українців Словацької Республіки. – Пряшів, 1995. – 120 с.: іл. – Рез.  словацьк., англ., нім. : С. 111–118. Шифр: 10909 укр

31. Мушинка М. Місце Володимира Січинського в історії української науки та культури: (до 100-річчя від дня народження) // Науковий збірник державного музею українсько-руської культури у Свиднику 20. – Пряшів, 1995. – 744 с. Шифр: 10965 укр

32. Січинський Володимир Юхимович. Український історик-мистецтвознавець, архітектор //  Провідники духовності в Україні: довідник / редкол.: акад. НАН України І. Ф. Курас (голова) та ін. – Київ: Вища школа, 2003. – С. 747–748. Шифр: 63 пф

Про В. Січинського в енциклопедіях:

33. Гординський С. Січинський Володимир (1894–1962) / С. Гординський // Енциклопедія Українознавства: Словникова частина 8. / гол. ред. проф. д-р В. Кубійович; Наукове Товариство ім. Шевченка. – Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1976. – С. 2847–2848: фот. Шифр: 413 укр; 11776 укр

34. Пінчук Ю. А. Січинський Володимир Юхимович / Ю. А. Пінчук, О. В. Ясь // Енциклопедія історії України: Т. 9. Прил-С / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; НАН України; Інститут історії України. – Київ: вид-во «Наукова думка», 2012. – С. 588–589 с.: фот. Шифр: 856 п/ф

35. Січинський Володимир // Українська загальна енцикльопедія. Книга знання в 3 т.: багато ілюстрована, з кольоровими таблицями, мапами та образками / гол. ред. І. Раковський, [В. Дорошенко, М. Рудницький, В. Сімович]. – Львів; Станиславів; Коломия: Рідна школа, [1930]. Т. 3: С–Я. – [1935]. – 1422 стб.: дод., іл., табл., карт. – С. 104. Шифр: 4734 укр

36. Hordynsky S. Sichynsky Volodymyr / S. Hordynsky // Encyclopedia of Ukraine: Vol. IV: Ph-Sr. / ed. D. H. Struk; Canadian institute of Ukrainian studies; Shevchenko scientific society; Canadian foundation for Ukrainian studies. –Toponto; Buffalo; London: University of Toronto press, 1993. – 882 s. – S. 706: fot. Шифр: 12827 укр.

Матеріали до виставки підготували:

Володимир Гальчинський, пров. бібліотекар ВЗУ

Вікторія Антонова, мол. наук. співробітник ВЗУ