Український народний союз: найстарша організація у США (до 130-річчя з дня заснування)

У 1894 р. у містечку Шамокіні штату Пенсильванія з ініціативи редактора та видавця газети «Свобода» о. Григорія Грушки, о. Івана Костанкевича, о. Т. Обушкевича та о. Амрозія Полянського було засновано Український народний союз (до 1914 р. Руський народний союз). Це була перша світська українська організація в США і, як показали роки праці, найбільша. Діяльність союзу керувалась демократичними принципами і була спрямована на підтримку українського народу на Батьківщині і в еміграції. На початках в його основі було 13 релігійних братств, що складали кістяк організації. Його очільником стає Іван Глова, а друкованим органом – газета «Свобода». Першочерговими завданнями організації були турбота про зростання чисельності, здійснення страхових виплат своїм членам у випадку смерті та захворювань, опіка над українськими робітниками (за аналогією до діяльності профспілок), а також культурно-освітня праця, а саме закладання церков і народних домів. З роками напрями її діяльності розширюються, відкриваються відділи в Канаді.

У різний час головами союзу були: Теодосій Талпаш, Іван Глова, Юрій Хиляк, о. Антін Бончевський, о. Микола Стефанович, Костянтин Кирчів, Дмитро Капітула, Семен Ядловський, Теодор Грицей, Микола Мурашко, Дмитро Галичин, Йосип Лисогір, Іван Флис, Уляна Дячук, Стефан Качарай, Роман Гірняк.

Вже на переломі ХІХ–ХХ ст. УНСоюз окреслював проєкт (проекцію) української держави, як соборної та демократичної країни і ставив перед собою завдання сприяти реалізації цієї ідеї.

Усі важливі питання члени союзу вирішували на своїх конвенціях. Так, на десятій конвенції у липні 1908 р. було ухвалено допомогти фінансово Івану Франкові, як видатному українському діячу. УНС починає цікавитись справами суспільно-політичними і зв’язками з політичними організаціями в Україні, поданням новин в американську пресу про Україну, її народ та його історію, створенням підґрунтя для політичного впливу української діаспори в США, наданням юридичної допомоги українським переселенцям і відкриттям «еміграційних домів» в головних портах країни.

У вересні 1910 р. організація змінила назву на Греко-католицький руський союз, що було зумовлено впливом на її діяльність нового члена –  першого українського єпископа в Америці Сотера Ортинського. Також це потягнуло за собою нову умову для вступу в союз – бути греко-католиком – і, як результат,  спричинило антагонізм між світськими та релігійними силами в об’єднанні. Щоправда, змінена назва довго не проіснувала.

Завершення боротьби з москвофільськими віяннями серед кола прихильників союзу було ознаменовано його перейменуванням у вересні 1914 р. на Український народний союз.

Союз почав проводити політичні акції проти польського гніту в Західній Україні, проти заборони відзначення 100-річчя з дня народження Тараса Шевченка в Наддніпрянській Україні. Задля цього його члени надіслали свій протест до президента США Вудро Вільсона у березні 1914 р. з проханням передати його зміст представникам Російської імперії в Білому домі. У свою чергу в Америці було проведено ряд заходів для святкування ювілейної дати. У вересні 1914 р. було засновано Українську народну раду, що складалась із членів союзу та інших діаспорних організацій і мала займатись суспільно-політичними питаннями, у першу чергу підтримкою українців на батьківщині. Поштовх до цього дали події Першої світової війни. Вона організовувала різноманітні політичні акції, допомагала українським полоненим та послала українську делегацію на мирну конференцію в Париж.

У 1917 р. було надіслано Українській Центральній Раді 100 000 карбованців на українську визвольну боротьбу, передавались кошти і січовим стрільцям. Також УНСоюз просив підтримки у Вудро Вільсона для справедливого вирішення українського питання на мирній конференції. Після Першої світової війни члени союзу зібрали солідну суму на допомогу українцям – жертвам війни.

УНСоюз тяжів до єднання з іншими діаспорними організаціями і у травні 1922 р. став членом Об`єднання українських організацій в Америці, що діяло майже два десятиліття й захищало інтереси українців в Америці перед урядом.

Його члени різко негативно прореагували на розподіл земель Західної України між сусідніми державами. Організовували акції проти польської пацифікації 1930-х років, голодомору 1932–1933 рр., збирали кошти на допомогу Карпатській Україні. Задля підтримки останньої представник Об’єднання українських організацій в Америці та УНСоюзу, редактор «Свободи» Л. Мишуга провів ряд конференцій у Лондоні, Парижі та Відні у 1938 р. Коли А. Гітлер дозволив союзній Угорщині окупувати Карпатську Україну, УНСоюз надіслав до урядів США, Великобританії, Франції, Німеччини та Італії телеграму з нотою протесту.

З розгортанням подій Другої світової війни УНСоюз стає частиною Українського конгресового комітету Америки (далі – УККА) (окрім УНС, входили Український робітничий союз, Провидіння, Народна поміч) з Миколою Мишугою на чолі. У травні 1940 р. було проведено Перший конгрес американських українців у Вашингтоні. Унаслідок його роботи надіслано меморіал до американського уряду, що наголошував на важливості визволення України як соборної та вільної держави, без чого не можливе встановлення миру у світі. На Другому конгресі  у 1944 р. у Філадельфії вже були відсутні ліво-соціалістичні сили. Члени УНСоюзу воювали у Другій світовій війні під американським прапором, 150 з них загинули.

На Другому конгресі УККА було закладено Злучений українсько-американський допомоговий комітет (далі – ЗУАДК) на чолі з членом союзу В. Галаганом, що опікувався «переміщеними особами» (українські вимушені переселенці, які після Другої світової війни перебували у спеціальних таборах Австрії та Німеччини) в США.

У 1960 р. було засновано Фонд наглої потреби, через який союзівці складали пожертви українським дисидентам та їхнім родинам. Щоб спростовувати фальсифікації комуністів та поширювати правдиву інформацію про українське питання у світі, УНСоюзом було створено Фонд оборони української спадщини, на який також робили внески. З відновленням незалежності України союзівці створили Фонд відродження України, у якому найбільше уваги було присвячено освіті та науці.

Одним із важливих напрямів роботу союзу була книговидавнича праця. Легендарним його виданням є газета «Свобода». З 1933 р. він став публікувати додаток до «Свободи» «The Ukrainian Weekly» для англомовного читача, а з 1954 р. – журнал «Веселка» для дітей. Щорічно видавав календарі-альманахи УНСоюзу, що представлені на нашій виставці.

Великого значення для інформування громадськості США про українське питання у світі набуло перевидання англійською мовою українознавчої літератури. Для прикладу, це «Історія України» Михайла Грушевського (1939). Стараннями і коштом Українського народного союзу було видано 2-томну англомовну «Енциклопедію українознавства» («Ukraine: a concise encyclopedia». Торонто, 1963–1971) під редакцією В. Кубійовича (з нею також можна ознайомитись на виставці). Видано англомовні книги Кларенса А. Менінга «Україна ХХ сторіччя», «Україна під совітами», роман В. Барки «Рай» українською тощо.

У культурній сфері УНСоюз став ініціатором встановлення пам`ятника Т. Шевченку у Вашингтоні (червень 1964 р.), робив щедрі пожертви на «рідну школу», брав участь в організації Українського наукового інституту Гарвардського університету, проводив курси українознавства, підтримував молодь стипендіями на навчання (з 1964 р.). Ще у 1912–1917 роках існувала «Просвітня комісія» при УНС, що займалась освітніми питаннями, закладанням читалень «Просвіта» та українських народних клубів «Січ» для молоді, а також видавала щомісячний журнал для дітей «Цвітка».

При відділах УНСоюзу діяли бібліотеки, також ним було відкрито Центральну українську бібліотеку та Український архів в Америці.

Український народний союз продовжує підтримувати Україну в трагічні роки повномасштабної війни. Його члени перераховують кошти, надсилають спорядження українським військовим, активно висвітлюють події війни в Україні на сторінках «Свободи», проводять акції проти війни в складі УККА.

Ґрунтовне дослідження з історії діяльності союзу було проведене редактором «Свободи» А. Драганом («Український народний союз (1894–1964)». Нью-Йорк, 1964) у 70-річчя його діяльності. Видання експонується на книжковій виставці.

Історія функціонування 221-го відділу УНСоюзу в Чикаго викладена на основі протоколів його засідань у книзі Т. Курпіти «Протокол говорить» (Чикаго, 1969).

Особливий інтерес становлять так звані пропам`ятні книги та ювілейні випуски альманахів УНС, що містять багатий матеріал з його історії. На виставці представлені ювілейні видання до 40-річчя, 50-річчя, 60-річчя, 70-річчя, 75-річчя та 100-річчя союзу.

Для полегшення пошуку статей у календарях та альманах Українського народного союзу стануть в нагоді бібліографічні покажчики змісту Богдана Ясінського (Вашингтон, 1998 та 2002) за 1897–1997 і 1897–2002 роки, що також включають статті зі «Свободи», а останній містить і систематичний допоміжний покажчик.

Керівним органом УНС були його конвенції. Матеріали деяких з них представлені на виставці.

Джерельну цінність мають протоколи вищезгаданих конвенцій, що в деталях передають основні види робіт союзу за певний проміжок часу.

На виставці також розміщені окремі випуски журналів «Вісник: суспільно-політичний місячник», «Місія України» з оцінкою діяльності УНСоюзу, щоправда зчаста перебільшено критичною.

Запрошуємо всіх бажаючих ознайомлюватись з виданнями з фонду відділу зарубіжної україніки НБУВ, що інформують про багаторічну працю поважної української громадської організації в США – Український народний союз.

Олеся Дзира,

завідувач відділу зарубіжної україніки