Історичні твори Генрика Сенкевича, що виходили у численних перекладах різними мовами протягом багатьох десятиліть, є важливою частиною духовної історії республіки Польщі.

В різний час творчість письменника привертала пильну увагу колег-письменників, літературознавців, істориків. У книжковому пам’яткознавстві твори польського прозаїка також стали джерелом дослідження.

Генрик Сенкевич (польськ. Henryk Sienkiewicz, повне ім'я Генрик Адам Александер Піус Сенкевич, польськ. Henryk Adam Aleksander Pius Sienkiewicz) народився 5 травня 1846 р., у селі Воля Окжейска, в Царстві Польському, яке на той час входило до складу Російської імперії. Генрик Йосифович походив із збіднілої родини шляхтичів. Батько письменника - Юзеф (1813–1896) був родом із татар-липків, які поселилися на території Великого князівства Литовського під час правління Вітовта. Предки письменника тільки у XVIII ст. перейшли з ісламу в християнство. Мати майбутнього письменника Стефанія (1820–1873) належала до білоруської шляхетської родини Цецішовських. Сім’я Сенкевичів мала право використовувати власний польський герб Ошик. Окрім Генрика, в родині було ще п’ятеро дітей, старший брат Казімеж та сестри: Олена, Зофія, Анела та Марія. Все своє дитинство Генрик провів у родинних маєтках Грабовце-Гурне, Венжичине, а також Буржеце. У 1858 р. родина остаточно оселилася у Варшаві, де майбутній прозаїк закінчив середню загальноосвітню школу. Навчання давалося Генрику непросто, окрім таких наук, як філологія й історія. Через тяжке матеріальне становище в родині йому довелося поступити в служіння до можновладців Вейхерів, у Полонську. Саме там Генрик написав свій перший роман «Ofiara» («Жертвоприношення»), який так і не було оприлюднено. У 1866–1870 рр. він навчався на медичному й історико-філологічному факультетах Варшавського університету. У пресі дебютував ще студентом, друкуючи студії у журналі «Щоденний огляд» (Przegląd Tygodniowy, 1869). У 1874 р. обійняв посаду завідувача літературним відділом тижневика «Нива» («Niwa»), а з 1882 р. став редактором консервативної газети «Слово» («Słowo»). Першою дружиною письменника була Марія Шеткевич, з якою Г. Сенкевич одружився у 1881 р. У шлюбі народилося двоє дітей, але Марія померла від туберкульозу в 1885 р. Через три роки, після смерті Марії, анонімний шанувальник дав йому 15 тис. руб., на які Сенкевич створив фонд імені своєї покійної дружини, щоб виплачувати стипендії хворим на туберкульоз діячам культури. Другий шлюб із юною Марією Володкович уродженою з Одеси (1893) завершився розривом вже під час весільної подорожі до Італії. У 1895 р. подружжя офіційно розлучилося. У 1904 р. одружився зі своєю племінницею Марією Бабською.

Впродовж 1876–1879 рр. Генрик Йосифович мандрував США, після чого опублікував «Листи з подорожі» (1876–1878). Американські враження знайшли відображення в його промовистих оповіданнях «Орсо», «Сахем», «За хлібом». Після повернення до Європи він деякий час жив у Парижі, у 1879 р. відвідав Львів, потім побував у Венеції та Римі. Загалом часто подорожував, багаторазово змінював місце проживання (Австрія, Англія, Італія, Литва, Франція, Швейцарія, Румунія, Болгарія, Туреччина, Греція, Єгипет і Занзібар).

Із початком Першої світової війни виїхав до Швейцарії, де очолив Комітет допомоги жертвам війни в Польщі. Після смерті 1916 р. Сенкевича у Швейцарії, його поховали при місцевому католицькому храмі, а 1924 р. прах перевезли до Варшави, де поховали у крипті кафедрального собору Св. Іоанна Хрестителя.

Протягом свого життя Г. Сенкевич мав тісні зв’язки з різними представниками тогочасної інтелігенції, зокрема з видатними письменниками, поетами, мистецтвознавцями, різними діячами культури. Наприклад, товаришував і часто листувався з істориком та етнографом О. В. Яблоновським (Aleksander Walerian Jabłonowski 1829–1913) та редактором популярної газети «Nova reforma», що виходила у Кракові, М. Конопінським. Одним із палких прихильників творчості Г. Сенкевича став польський барон Владислав-Казимір Бістрам (1839–1918).

У своїх фундаментальних працях автор піднімає гострі суспільно-політичні питання національно-визвольної боротьби поляків за свою гідність і свободу, а також розкриває причини занепаду Речі Посполитої, зрадницьку діяльність магнатів, свавілля та егоїзм шляхти. Не обійшлося у романах й без суперечливих поглядів Сенкевича щодо історії Польщі.

Перша повість молодого письменника «Даремно», що вийшла в світ у 1875 р., відобразила буремні настрої, поширені серед молодої польської інтелігенції після трагічної поразки повстання 1863 р. Ліберально-позитивістський напрям ранньої творчості Сенкевича ілюструють, зокрема, оповідання «Гуморески з портфеля Воршілли», опубліковані у 1872 р. Помітну публічну популярність молодому автору принесли такі оповідання як «Старий слуга» 1875 р, «Ганя» 1876 р., «Нариси вугіллям» 1877 р., Ангел» 1878 р., «Янко-музикант» 1879 р. Проте найвизначнішими та показовими працями Г. Сенкевича в світовій літературі вважаються романи «Вогнем і мечем» (1883), «Потоп» (1886) та «Пан Володийовський» (1888).

Найвідоміші твори Сенкевича - його історична трилогія про Польщу XVII ст., роман «Quo vadis» про ранніх християн і роман «Хрестоносці» про Грюнвальдську битву. Ці книги були із захопленням прийняті польською громадськістю, стали частиною національної класики та формували національну свідомість поляків навіть за межами батьківщині. У Польщі потужній творчий потенціал Генрика Сенкевича проявився на початку ХХ ст.

Творчість Генрика Сенкевича викликає неабияку зацікавленість і пильну увагу багатьох дослідників сьогодення. Творчість Сенкевича стала об’єктом детального дослідження таких літературознавців, як О. Суслов, Д. Благой, Е. Колодинська, Д. Урнов, В. Борщуков, В. Гомбрович, М. Бахтін та ін. У багатьох творах письменника часто-густо проглядається його поклик до патріотизму, далекоглядні заклики для майбутніх поколінь. Відомий польський письменник В. Гомбрович, писав: «Могутній геній! – і ніколи, мабуть, не було такого першорозрядного-другорядного письменника. Це Гомер другої категорії, це Дюма-батько першого класу. Їй-богу, важко знайти в історії літератури інший приклад подібної чарівності, більш могутньої дії для уяви загалу… Якби історія літератури прийняла в якості критерію вплив мистецтва на людей, Сенкевич (цей демон, ця катастрофа нашого розуму, цей шкідник) мав би зайняти в ній в п’ять разів більше місця, ніж Міцкевич». На думку Д. Урнова «Шотландський бард», як він назвав Сенкевича, першим звернувся до проблеми «осмислення специфіки жанру історичного роману у світовій літературі. Засвоївши і відкривши розповідний спосіб створення атмосфери і оточення окремих епох, він вдало і віртуозно об’єднав „мистецтво з життям” в рамках історії». Радянський історик В. Борщуков у своїй праці «Поле битви ідей» наголосив на тому, що справді визначний історичний роман тоді, коли містить «масштабність і значущість зображувальних в ньому подій». На думку вченого, історичний твір має бути дзеркальним відображенням стрімких історичних подій, зламів, злетів і падінь значущих історичних персон, зображення життя вагомих для історії країни або ж країн персонажів.

Про популярність творів Сенкевича серед польськомовних українців та поляків у Києві та на Правобережній Україні свідчить польськомовний фонд Всенародної бібліотеки України (1918 р.), сформований з конфіскованих бібліотек шляхти, інтелігенції та навчальних закладів, який нараховує 73 483 одиниці зберігання. Завдяки великій кількості таких бібліотек у відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій НБУВ, було сформовано іноземний сектор де зберігається порівняно велика кількість видань Генрика Сенкевича (бл. 240 примірників), частина з яких має певні ознаки належності до особових бібліотек відомих у минулому постатей. Здебільшого примірники позначені екслібрисами або дарчими написами. У фонді іноземної літератури є видання Г. Сенкевича з штемпелями з особових бібліотек, такими як: «Z księgozbioru Jana Wiszniewskiego», «Własność czytelni Leona Idzikowskiego», «Кsięgozbiór DZIAŁ № 1387 Adama Domaradzkego», «Z księgozbioru Gabryeli Terleckiej Prywitówka», «Zygmunt Slawoszewski», «Wincenty Karpiński», «Kazimierz Mośtowski» та ін. На деяких з них присутні печатки різних наукових установ, наприклад: «Bibliotheca Scholae Petrinae Petropoli», «Instytut Polskiej Kultury Proletarjackiej Bibljotek». Велика кількість видань Г. Сенкевича є в історичному зібранні бібліотеки університету св. Володимира та інших навчальних закладах.

Електронна виставка підготовлена за матеріалами відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій Інституту книгознавства НБУВ.

Виставку підготувала
науковий співробітник
Гуржій І. О.