Голландський юрист Гуґо Ґроцій (1583–1645) в 15-річному віці одержав ступінь доктора права в Орлеанському університеті, після чого працював адвокатом в Гаазі. Але перервавши успішну кар'єру, рано став державним діячем. За спробу організувати компроміс між кальвіністською анти іспанською партією та більш поміркованою партією ремонстрантів, яка виступала за самоврядування голландських держав Ґроцій був засуджений 1619 р. до довічного ув'язнення у фортеці Лувестейн у Голландії. Через два роки він зміг втекти з в’язниці (його дружина таємно вивезла у скрині з книгами), до Парижа, де влада призначила йому щорічну королівську пенсію. Ґроцій жив у Франції майже безперервно з 1621 по 1644 рік. У Франції в 1625 р. Ґроцій опублікував свою найвідомішу книгу "De jure belli ac pacis"  («Про право війни і миру»).

Він написав цей трактат під час Тридцятилітньої війни  (1618–1648), релігійних і політичних протистоянь, які супроводжувалися надзвичайним насильством у всій Європі. Ґроцій прагнув створити раціональний правовий порядок, який обмежить свавілля війни та зменшить кровопролиття.

До Ґроція право було суто справою окремих держав. Закони однієї держави не мали впливу на закони іншої. Але подібно до того, як окремі люди природним чином об’єднуються в нації і таким чином беруть участь у суспільному договорі, щоб обмежити себе природними (але розумними) законами, так само окремі нації об’єднуються в цивілізації. Тобто нації не більше, ніж окремі люди, можуть жити ізольовано; вони повинні об'єднуватися, і, об'єднуючись, повинні поступитися частиною свого суверенітету. З цієї причини цілком природно, що система законів повинна виникнути і між державами. Отже, є право націй, якого слід дотримуватися з такою ж твердістю, як громадяни дотримуються внутрішніх законів своєї держави.

Погляди Ґроція про право під час війни і миру були орієнтовані на формування нового типу суспільства, заснованого на раціонально-правових принципах рівності, співробітництва і взаємності у відносинах між усіма людьми, народами й державами, на ідеї єдиного міжнародного правопорядку, який добровільно встановлюють і якого дотримуються суверенні держави.

Наприклад, Ґроцій вважає виправданими воєнні дії, вжиті народом з метою самооборони і захисту свого надбання. З його погляд, такі війни не суперечать природному праву, не суперечать природі суспільства. До несправедливих війн Ґроцій відносить насамперед війни загарбницькі. Він вважає неправомірними напади, що здійснюються одними державами проти інших із егоїстичних міркувань власної користі, заради оволодіння чужими родючими землями та іншими багатствами, з метою підкорення і обертання на рабів інших народів всупереч їхній волі. Не можна вважати правомірними військові дії коли їх починає держава через непевне побоювання зростаючої могутності своїх сусідів, котрі нічим не виказують агресивних намірів.

Розглянувши питання про ті обставини, за яких держава веде справедливу війну, Ґроцій зупиняється на припустимих способах ведення такої війни, наводить свої думки з приводу того, що дозволено застосовувати до супротивника. Ґроцій намагаєвся пом'якшити жорстокість війни, радив уникати вбивств, коли для цього є принаймні найменша можливість, пропонував виявляти милосердя до тих, хто виступив на боці ворога випадково або примусово. Що стосується людей, не винних ні в чому, то їх Ґроцій радить не тільки не вбивати, але й всіляко запобігати створенню таких умов, за яких їхнє життя було б в небезпеці. Під час війни треба щадити дітей, жінок та старих, а також релігійних служителів, науковців, мирних землеробів, торговців та ін. Слід гуманно ставитися до полонених, вбивство яких є ганебною справою. Також Ґроцій висловлювався за встановлення цілої низки обмежень щодо знищення і загарбання.

Роздуми Гуґо Ґроція про те, що дозволено і чого не слід робити під час війни, поєднані із зауваженнями про позицію, якої слід дотримуватися нейтральним країнам. Їх обов'язок полягає в утриманні від сприяння тому, хто веде несправедливу війну.

Ґроцій також утвердив положення, що були в основі багатьох аргументів обвинувачення на Нюрнберзькому процесі про військові злочини після Другої світової війни: «Якщо влада видає будь-який наказ, який суперечить законам природи чи заповідям Бога, його не слід виконувати».

Трактат «Про право війни і миру» мав величезний успіх і до 1775 р. витримав 77 видань латиною, а також нідерландською, французькою, німецькою, англійською та іспанською мовами.

Вперше «De Jure Belli ac Pacis» було надруковане в Парижі Ніколасом Буоном навесні 1625 р. Це перше видання невдовзі вичерпалося, і Ґроцій взявся за підготовку другого видання. Планувалося, що воно буде надруковане також Буоном, але Буон помер 22 квітня 1628 р., ймовірно, коли було зроблено десь половину друку. У листі до свого брата Вільгельма 27 липня 1628 р. Ґроцій писав: «Мої книги з права війни та миру були переглянуті мною в багатьох місцях. Буон помер. Його спадкоємці постійно сперечаються. Тим часом я обмірковую, чи варто мені надсилати ці книги до Лейдена». Наприкінці 1628 р. він написав братові: «Я надсилаю вам книги з права війни та миру з немалими доповненнями. Я доручаю піклування про них вам і вашим друзям, оскільки, якщо я правильно суджу, це найважливіша з моїх праць».

Погані стосунки з Рішельє стали причиною припинення пенсії Ґроцію в 1631 р. За порадою деяких своїх друзів Ґроцій вирішив повернутися до Голландії, і в жовтні 1631 р. поїхав до Амстердама, де перебував до квітня 1632 р. Незабаром після прибуття в Амстердам Генеральні штати видали ордонанс на його арешт, а в березні наступного року навіть оголосили винагороду в 2000 флоринів за арешт Ґроція. Тому він виїхав з Амстердама до Гамбурга, де й залишався майже два роки, до часу коли прийняв запрошення бути послом Швеції у Парижі. За кілька місяців після від’їзду Ґроція з Амстердама, там вийшло друком «De Jure Belli ac Pacis» з друкарні Вільгельма Блау.

Блау перебував у Парижі взимку 1629–1630 рр. Тоді ж Ґроцій уклав з ним угоду про нове видання, яке було найкрасивішим з усіх видань «De Jure Belli ac Pacis». На його титульній сторінці вказано друге видання, виправлене та доповнене. Загалом воно повторює перше, але додані численні доповнення, які автор хотів додати в 1628 р. у своєму листі до брата. На той час закінчилася шестирічна ліцензія, видана Буону Людовиком XIII.

Ліцензія, датована 1631 р. від імператора Фердинанда II у Відні Вільгельму та Джону Блау строком на шість років, і була продовжена.

Таким чином прижиттєвими виданнями «De Jure Belli ac Pacis» є : Buon, 1625, та Blaeu, 1631, 1632, 1642, 1646, які можна назвати авторськими виданнями, тому що текст був несуттєво змінений порівняно з 1625 р. самим автором. Видання 1646 р. майже ідентичне 1642 р., за винятком виправлення деяких помилок, але основна частина приміток залишилася незмінною.

Зі смертю Ґроція в 1645 р. починається другий період в історії твору. Права на його твори перейшли до сина П'єра, який жив у Голландії. З пізніших видань видавництва Блау видно, що П'єр Ґроцій отримав виключну ліцензію на всі твори батька латиною або в перекладі протягом п'ятнадцяти років від імператора, короля Франції та від Генеральних штатів Голландії. П’єр Ґроцій всі свої права на ці привілеї передав Джону Блау. Видавництво Блау повторювало це видання 1650, 1651, 1660, 1663, 1667 та 1670 рр.

Друкарня Джона Блау згоріла 23 лютого 1672 р. Сам Джон Блау помер 1673 р. У липні 1674 р. його вдова та спадкоємці передали всі свої права на твір Ґроція Джону Янссону ван Васберге та його синам, книготорговцям в Амстердамі та Аарнуту Леерсу, книготорговцю в Гаазі. Саме за цими правами вийшли два видання 1680 р. Вони практично ідентичні, і почали довгу серію видань з примітками, яка досягла максимуму у чотири та п'ятитомниках, виданих у Лозанні в 1751 р.

Першим коментатором праці після смерті Ґроція був професор грецької мови в Лейдені Гроновій (1611–1671). Він читав лекції з роботи Ґроція в університеті. На цей час «De Jure Belli ac Pacis» широко використовувалася як підручник. Ймовірно, що нотатки Гроновіуса були складені з його лекцій. Таким чином передруковувалися тексти Ґроція багато, з різними анотаціями, як посібники для студентів у формі конспектів, реферати та «вікторини».

У 1661 р. Шарль Людовик, курфюрст Пфальця, спеціально для Пуфендорфа створив кафедру в Гейдельберзькому університеті, яку той обіймав до 1668 р. Його «Право природи та націй» також стало популярним. Загалом академічне викладання в німецьких землях було засноване на Ґроції.

За винятком важливого тритомного видання, опублікованого в Утрехті, 1696–1703, з коментарями Вільяма Ван дер Мейлена, більшість видань з примітками «variorum» з'явилися в Німеччині, найдокладнішим з яких було видання Генрі Кокцея 1744 р. «Grotius Illustratus». Хоча автор відтворив текст Ґроція, його власні нотатки набагато більші за розміром, ніж Ґроцієве видання.

Барберака можна назвати популяризатором Ґроція, бо він зробив французький переклад у 1724 р., який витримав кілька видань, і був найпопулярнішим текстом Ґроція протягом XVIII ст.

Після 5-томного лозаннського видання 1751 р. латиною з примітками та його перевидання, одне в Гронінгені в 1771 р. та два в Утрехті в 1773 та 1783 рр. друкувати Ґроція практично перестали.

Поява праці Еммеріха де Ваттеля «Право народів, або принципи природного права, які застосовуються у поведінці та справах нації та суверенів» надрукованої у Нефшателі в 1758 р. дала новий напрямок та інтерес до міжнародного права. Праці Ваттеля одразу ж стали популярними. Вплив праці Ґроція знизився.

Видання, опубліковане в 1913 р. Фондом Карнегі в серії «Класика міжнародного права», є фотофаксиміле амстердамського видання 1646 р. Останнє латинське видання вийшло в 1919 р. в Лейдені.

Отже, в історії латинського тексту Ґроція є чотири періоди.

Перший завершився виданням 1646 р.

Другий тривав більше 100 років, коли твір широко використовувався як підручник, закінчився приблизно 1750-х рр.

Третій – це період занепаду з 1750-х по початок ХХ ст.

Четвертий пов'язаний з появою Лейденського видання 1919 р. до трисотріччя першого призвели до переосмислення Ґроція, визнання що він продовжує залишатися основою сучасного міжнародного права.

Ідеї Ґроція мали вплив на пізніших юридичних філософів, таких як Самуель Пуфендорфб Емер де Ваттель, які заклали основи, що пізніше були закріплені в Женевських конвенціях, Статуті Організації Об’єднаних Націй.

ПЕРЕКЛАДИ

Використання латини у XVII–XVIII ст. та повсюдне її поширення, поряд з місцевими мовами і законами, які засновані на римському праві, були проявами єдності європейського християнського світу. Але було також багато перекладів Ґроція на голландську, французьку, англійську та німецьку мови. Цілком природно, що перший переклад твору Ґроція був зроблений голландською мовою ще в 1626 р. в Амстердамі, а в 1635 р. в Гарлемі.

Російською мовою твір вперше виданий у 1902 р у вільному переказі Аркадія Пресса у видавництвіП. Сойкина, а в повний текст у 1956 р. під редакцією С.Б. Крилова

Анонсований англійський переклад, який у 2025 р. опубліковано частково і незабаром з'явиться під егідою Фонду Карнегі в серії «За міжнародний мир» та опублікованій видавництвом Оксфордського університету, таким чином стане сімдесят шостим виданням праці Гроція, двадцять дев'ятим у перекладі та сьомим незалежним англійським перекладом.

Українською мовою повного перекладу досі немає.

Серія конференцій, які присвячені першому виходу твору Ґроція «De Jure Belli ac Pacis», пройдуть в європейських університетах у 2025 р. на тлі російсько-української війни та інших протистоянь говорить про актуальність твору незважаючи на 400-річчя з дня виходу.

Перше видання 1625 р. є рідкісним.

Наразі в Інтернеті згадується всього 7 примірників першого видання:

1) Найбільшою колекцією Ґротіани володіє Бібліотека Палацу миру, яка розташована в Гаазі. Ця бібліотека є допоміжною у функціонуванні міжнародних судових органів. Основним завданням бібліотеки є обслуговування Постійної палати третейського суду, Міжнародного суду в Гаазі та Гаазької академії міжнародного права. Бібліотека Палацу миру є частиною Фонду Карнегі. У 1914 р. гаазький видавець Мартінус Нейхофф подарував тоді нещодавно створеній бібліотеці Палацу миру колекцію, яка складається з 55 видань «De Jure Belli ac Pacis». Колекція Nijhoff включала видання латинською, голландською, французькою, англійською, німецькою мовами. Час видання від 1625 до 1901 р. Серед них унікальний друк першого видання. Книгу закінчили дуже поспішно щоб встигнути до Франкфуртського книжкового ярмарку. Тому не було часу щоб виправити нумерацію сторінок, відсутні індекси і зміст. Для спеціалістів найцікавіше порівняти це видання із пізнішими виправленими версіями. Перше видання 1625 р. складалося з трьох груп примірників, які відрізняються за змінами, внесеними під час друку. Бібліотека Палацу миру в 2010 р. придбала примірник, який є одним з перших відбитків. Це дуже рідкісний екземпляр, оскільки серед книг, ідентифікованих як видання 1625 р., лише такий, який раніше належав англійському вченому Джону Селдену (1584–1654), щ наразі зберігається в Бодліанській бібліотеці в Оксфорді, та ще один екземпляр в університетській бібліотеці Зальцбурга є примірниками з цього набору.

4) 1 екземпляр на сайті Gallica з печаткою «Bibliotheca de la ville de Lion».

5) 1 екземпляр третього стану на сайті російської вікіпедії – з екслібрисом «Don fait a la Bibliotheque cantonale universitaire par seu mr. le professeur Rivier, consul general a Bruxelle 1898» (Пожертва, зроблена Кантональній університетській бібліотеці його власним паном професором Рів'є, Генеральним консулом у Брюсселі, 1898 р.).

6) 1 екземпляр третього стану, який належав бібліотеці монастиря Фейан у Парижі (про це свідчить печатка) продався у 2021 р. на аукціоні Christies https://www.christies.com.cn/en/lot/lot-6345400

7) 1 екзепляр наразі продається на Antiquariat in libri Gilhofer Nfg.Gmbt. https://inlibris.com/item/bn62741/?srsltid=AfmBOopwEV5XVTeXyuIETMWWsUEXd3qnL42T6s2IoNU4ceYO56jCYuP7

У відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського є перше видання Hugo Grotius «De jure belli ac pacis» (Paris: Nicholas Buon, 1625), яке представляє третє видання зі змістом. Цей екземпляр походить з монастирської бібліотеки Києво-Печерської лаври, і є дефектним, довго не був атрибутованим, тому що немає перших шести сторінок, але в іншому відповідає першим відбиткам видання.

Наразі в книжкових магазинах України продаються книги Гуґо Ґроція лише російською мовою. А недотримання правил війни, неможливості реалізації міжнародного права в Україні наразі стоїть так само гостро як і в XVII cт., тому є потреба і в перекладі з мови оригіналу, і пропагування змісту всіма засобами поширення інформації як в нашій країні, так і в інформаційному середовищі агресора.

Також у відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій є інші видання Гуґо Ґроція «De Jure Belli ac Pacis», які походять з бібліотеки останнього польського короля Станіслава Августа Понятовського «Regia», з бібліотеки Київської духовної академії, книгозбірні Софійського кафедрального собору, Києво-Печерської лаври, Бердичівського монастиря босих кармелітів.

Використана літeратура:

Jeese S. Reeves. Grotius, de Jure Belli ac Pacis: A Bibliographical Accounts // American Journal of Іnternational Law. Vol. 19. Issue 2. April 2025. 251–262 p. DOI: https://doi.org/10.2307/2189252

List of 70 editions and translations «De lure belli ac pacis» // Ter Meulen Jacob, Diermanse P. J. J. Bibliographie des écrits imprimés de Hugo Grotius. La Haye: Martinus Nijhoff, 1950. 708 p. Р. 9–10.

Заєць А.П. Ідеї природного права з творчості Гуго Гроція // Наукові записки НаУКМА. 2017. Том 200. С. 16 – 22.

Виставку підготувала  Заєць О.В.