Давид Лазарович Фердман – видатний біохімік, доктор біологічних наук (1935), член-кореспондент АН УРСР (1939), член-кореспондент АН СРСР (1946).

Народився в м. Тересполь Сідлецької губернії (нині – Польща). Після закінчення біологічного факультету Харківського інституту народної освіти (1925) (нині – Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна) навчався в аспірантурі (1925–1928), працював науковим співробітником (1928–1932) Українського біохімічного інституту Народного Комісаріату освіти УРСР (нині – Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України), виконуючим обов’язки завідувача (1932–1938) та завідувачем кафедри біохімії (1938–1943) Харківського медичного інституту (нині – Харківський національний медичний університет), завідувачем лабораторії з виготовлення лікарських і вітамінних препаратів в Оренбурзі (1941–1943), завідувачем відділу біохімії м’язів (1943–1970), заступником директора з наукової роботи (1943–1957) Інституту біохімії АН УРСР. Одночасно працював професором (1944–1954), завідувачем (1954–1960) та викладачем (1960–1970) кафедри біохімії в Київському державному університеті (нині – Київський національний університет ім. Тараса Шевченка).

Науковий доробок вченого складає понад 150 наукових праць, в тому числі монографій: «Біохімія фосфорних сполук» (1935), «Обмін фосфорних сполук» (1940), «Біохімія захворювань м’язів» (1952). Праці вченого присвячені вивченню біохімії м’язів, обміну фосфорних сполук, їх ролі у хімізмі м’язової діяльності, метаболізму азотистих речовин і аміаку в м’язах тварин, дослідженню процесів обміну речовин у скелетних і серцевих м’язах при різних функціональних станах та при порушеннях функції м’язів. Д. Л. Фердман одним із перших розпочав використовувати радіоактивні ізотопи для дослідження процесів обміну речовин, виявив глутамін у тканинах тварин (1942), а не лише в їх крові та визначив його роль у обміні. Розробив методику отримання монокальцієвої солі аденозитрифосфорної кислоти (АТФ), дослідив її лікувальну дію при дистрофії та різних формах атрофії м’язів та запатентував свій винахід (1954).

Д. Л. Фердман був заступником головного редактора «Українського біохімічного журналу» (1944–1970), членом президії Центральної ради Українського біохімічного товариства, заступником голови Наукової ради АН СРСР з проблеми «Біохімія тварин і людини».

Нагороджений орденом Леніна та медалями.