23 серпня 2026 р. відзначається 125 років від часу заснування Педагогічного музею при Управлінні Київського навчального округу (КНО). У документі «Положеніе о педагогическомъ музеѣ имени Его Императорскаго Высочества Наслѣдника Цесаревича Алексѣя Николаевича въ городѣ Кіевѣ» визначалося, що: При Управлінні Київського навчального округу засновується Педагогічний музей з метою надання службовцям навчальних закладів округу, а також стороннім особам наочно, на прикладах або шляхом знайомства з найкращим впорядкуванням навчально-виховної справи, а також з розвитком і сучасним станом шкільної справи у нас та за кордоном.

Музей складається: а) з колекції наочних посібників, які використовують у нижніх, середніх і промислових учбових закладах і предметів, які стосуються шкільної архітектури та гігієни і фізичного виховання; б) із зібрання навчальних керівництв та посібників російською та іноземними мовами; в) зі спеціальної педагогічної бібліотеки тими самими мовами. Відкрили Музей вже за півроку, тобто на початку 1902 р. і тимчасово розмістили в приміщенні Печерської гімназії. Невдовзі його перемістили в більше приміщення за адресою вулиця Фундуклеївська № 51. Зрештою ця адреса, також не стала постійним місцем «прописки» Музею допоки для нього у 1910–1911 рр. не збудували власне приміщення. Урочисте відкриття відбулося у присутності численних представників педагогічної громадськості 5 жовтня 1912 р., а 8 жовтня до закладу вже завітали перші відвідувачі. Організацією Музею завідував особливий організаційний комітет під головуванням тодішнього попечителя округу Володимира Івановича Бєляєва (очолював округ з червня 1902 р. по жовтень 1905 р.). До складу комітету входили місцеві діячі народної освіти. Кожен член комітету завідував певним відділом (за своєю спеціальністю) і піклувався про поповнення свого відділу як книгами, так і посібниками. Від початку свого існування, навіть у перший 10-річний період існування, і очікування будівництва власного приміщення (в серпні 1911 р. відбулося освячення, а в жовтні 1912 р. – урочисте відкриття), Педагогічний музей постійно розширював свої колекційні та бібліотечні фонди. Зокрема весь 1902 р. був присвячений організації педагогічної бібліотеки Музею (іл. 1) аби мати змогу задовольнити попит учнів Київського навчального округу: за уставом музею учні як середніх, так і нижчих класів навчальних закладів Київського навчального округу мали право виписувати для прочитання книги навчально-педагогічного змісту. В 1903 р. у бібліотечному фонді Музею вже було понад 2 тис. назв книг і близько 3 тис. томів, не рахуючи книг довідкового характеру, якими користувалися лише в читальні музею, додому ці книги не видавали. Серед книг педагогічного відділу були капітальні твори латинською, німецькою, французькою та іншими іноземними мовами.

Автори нових навчальних книг та педагогічних творів залюбки надсилали до Музею свої праці. Так у «Циркуляръ по Кіевскому учебному округу» № 7, 8 за 1906 р. вміщено список з 55 книг пожертвуваних Педагогічному музею у період з 1 січня по 1 липня (а саме, з 11 січня по 15 червня) 1906 р. від П. Зілова, К. Тихомирова, І. Сікорського, В. Добровлянського, В. Юскевича-Красковського, П. Адріанова, І. Кеніга, Боришкевича. З цього списку стає зрозуміло, що до складу фонду бібліотеки потрапляли видання не лише авторів, а й з приватних колекцій. Зазвичай це були книги, що дарувалися особами, котрі так чи інакше були дотичними до сфери діяльності Київського навчального округу.

Наразі у відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій зберігається невелика частина колишньої бібліотеки Педагогічного музею Київського навчального округу, а саме 388 кн. од. На кожному зі збережених примірників проставлено один з варіантів печатки:  печатка овальної форми синього кольору «Библіотека Педагогическаго Музея Кіевскаго Учебнаго Округа»; велика печатка прямокутної форми фіолетового кольору «Кіевскій Педагогическій Окружной Музей [дата]»; велика печатка овальної форми чорного кольору «Книгозбірня Педагогичного Музею. Библіотека Педагогич Музея».

Такі печатки з вписаними у них номерами шифрів зберігання дають змогу орієнтовно визначити час надходжень видань до бібліотечного фонду. Окрім того у частині з них виявлено рукописні провенієнції, більшість з яких сприяла атрибуції попередніх власників видань із цієї колекції.

Так, напевно, одним з перших, хто колись відреагував на потребу допомогти в комплектуванні бібліотеки Музею став музичний педагог, мовознавець, автор популярних на той час підручників і хрестоматій латинської мови – Олексій Йосипович Поспішиль (1851–1929), який більшу частину свого життя пропрацював викладачем історії слов’янської літератури на історико-філологічному факультеті Київського Імператорського університету Святого Володимира (з 1887 р. був штатним приват-доцентом), вчителем стародавніх грецької та латинської мов у 1-й Київській чоловічій гімназії. Окрім цих навчальних закладів О. Й. Поспішиль у різний період життя працював в інших установах, наприклад: вчителем латинської мови у приватній жіночій гімназії А. О. Бейтель (в 1900–1904 рр.); вчителем латинської мови в чоловічій приватній гімназії В. І. Петра (в 1907–1908 рр.). У цій же гімназії трохи пізніше навчався Серж Лифар. О.Й. Поспішиль спочатку був директором, потім головою педагогічної ради й вчителем латинської мови у жіночій гімназії А. Жекуліної (в 1909–1914 рр.); викладачем латинської мови на юридичному факультеті Вищих жіночих курсів (у 1913–1914 рр.) та на інших курсах. У 1888–1892 рр. Поспішиль був членом випробувального комітету по давнім мовам при управлінні Київського навчального округу. Наразі в колекції колишньої бібліотеки Педагогічного музею виявлено 1 книгу, що раніше належала Поспішилю. В книзі «Mluvnice latinská pro všecky třídy gymnasialní» (Praha, 1873) [«Латинський розмовник для всіх класів середньої школи» укладений Вацлавом Воячеком і виданий у Празі] з шифром зберігання «1196» (іл. 2) на другій сторінці верхнього форзацу є напис олівцем «Поспишилъ 1874». Ймовірно, що Олексій Йосипович придбав чесько-латинський словник наступного року після його друку, а згодом (орієнтовно в кінці 1902 р.) подарував бібліотеці Педагогічного музею.

2 книги з шифрами «3381» та «3387» раніше належали дійсному статському раднику Миколі Степановичу Преліну (18??–1905), відомості про якого виявлено серед різноманітних документів кількох губерній, зокрема М. С. Прелін був штатним викладачем математики і природознавства Житомирського єврейського учительського інституту (дані за 1885 р.), директором народних училищ Полтавської єпархіальної училищної ради (дані за 1895–1896 рр.), окружним інспектором і помічником попечителя Київського навчального округу (дані за 1901–1905 рр.), головою Випробувального комітету (дані за 1901–1905 рр.). Зокрема, у виданнях A. Bossu «Nouveau dictionnaire d'histoire naturelle et des phénomènes de la nature» t. 3 «N–Z» (Paris, 1859) [«Новий словник природничої історії та природних явищ» Антоніна Боссу том 3 виданий в Парижі] під шифром «3381» (іл. 3) та A. Ganot «Traité élémentaire de physique expérimentale et appliquée et de météorologie» (Paris, 1857) [«Елементарний трактат з експериментальної та прикладної фізики та метеорології» Адольфа Ганота виданий у Парижі] під шифром «3387» (іл. 4) на великій печатці прямокутної форми фіолетового кольору вже зазначено дати реєстрації цих книг – «Кіевскій Педагогическій Окружной Музей 8 май 1905». На форзацах обох книг є написи олівцем «Изъ книгъ Н. Прелина». Зважаючи на дату вказану на печатці, можна припустити, що книги передали до Музею невдовзі після смерті їх попереднього власника.

Найбільше в колекції бібліотеки Педагогічного музею виявлено книг, які попередньо були у власності статського радника Миколи Трохимовича Черкунова (1844–1905). По завершенню навчання у Київській 1-й чоловічій гімназії (в 1861 р.) він повернувся до рідної Alma Mater і викладав там географію до кінця свого життя (з 1870 по 1905 рр.). Окрім викладання в гімназії відданий фанат своєї справи читав лекції в Київському інституті шляхетних панянок та певний час завідував Педагогічним музеєм. Саме  колекційне зібрання книг з географії по смерті науковця стало основою експозиції Музею.

Серед 7 видань з бібліотеки М. Т. Черкунова ймовірно першою надійшла до фонду бібліотеки Педагогічного музею книга з шифром «4799» (іл. 5) – G. Bellinger «Elementi di geografia» (Vienna, 1862) [німецька версія 3-го видання «Елементи географії» Джованні Беллінгера надрукована у Відні], яка має напис олівцем «Нікола Черкунов 1863 VIII/22». Наступна книга, з шифром «4819» (іл. 6) – H. R. Schaum «Catalogus сoleopterorum Europae» (Berolini, 1862) [2-ге видання Германа Рудольфа Шаума «Каталог твердокрилих Європи» надрукована в Берліні] – вже має напис олівцем «Нікола Черкунов Іюня 5-го 1863». Далі книга з шифром «4840» (іл. 7) – «A handy book to the Animal Kingdom» (London, [betweenn 1854 and 1861]) [«Зручна книжка про царство тварин» зі ста п’ятдесятьма ілюстраціями Вільяма Харвея та Т. Д. Скотта і гравюрами Джорджа й Едварда Далзіелів видана у Лондоні орієнтовно між 1854 і 1861 рр.] – містить напис «Нікола Черкунов. 1863 X/28». Книга з шифром «4856» (іл. 8) – A. Clementini «Manuale di aritmetica teorico-pratica elementare e commerciale» (Trieste, 1862) [5-е видання Антоніо Клементіні «Посібник елементарної та комерційної теоретико-практичної арифметики» видане в Трієсті] – містить напис «1863 Августа [імовірно число «5» – рукописну цифру перекрито штемпелем «4856»] Н. Черкунов». У власницькому конволюті Черкунова з бібліотечним шифром Педагогічного музею «5029» прошито 4 випуски журналу «Bibliotheca geographico-statistica et oeconomico-politica oder systematisch geordnete Uebersicht der in Deutschland und dem Auslande auf dem Gebiete der gesammten Geographie, Statistik und der Staatswissenschaften neu erschienenen Bücher» [«Географічно-статистична та економіко-політична бібліотека або систематизований огляд книг, щойно опубліковані в Німеччині та за кордоном у галузі географії, статистики та політології»], який з 1862 по 1869 рр. випускав Фрідріх Август Вільгельм Мюльденер. На кожному з 4 номерів Микола Трохимович власноруч зробив окремі записи: 10-й рік випуск 1 (січень – червень 1862 р.) – «Ніколå Черкунов 1863 Іюня 7» (іл. 9); 10-й рік випуск 2 (липень – грудень 1862 р.) – «Ніколå Черкунов 1863 Іюня 7» (іл. 10); 11-й рік випуск 1 (січень – червень 1863 р.) – «18 ХІ/16 63» (іл. 11); 13-й рік випуск 2 (липень – грудень 1865 р.) – «Ніколай Черкунов 16 Іюля 1866 года» (іл. 12). У 2 інших книгах, які надійшли до Музею від Черкунова, почерк і стилістика власницьких провенієнцій тотожна попереднім записам і має такий вигляд: книга з шифром «5094» (іл. 13) – 2-ге видання «Латинско-русский словарь» (Москва, 1849) містить напис «Н. Черкунов 1864.І/12», а в книзі з шифром «5114» (іл. 14) – L. Gaultier «Leçons de chronologie et d'histoire» T. 3 «Histoire du Moyen-âge et des temps modernes» (Paris, 1833) [том 3 «Історія середніх віків і нового часу» узагальненої праці Луї Готьє «Уроки хронології та історії» повністю переробленої та значно розширеної де Бліньєром, Демуаенкуром, Дюкро (де Сікстом) і Ле Клерком, його учнями] – «Нікола Черкуновъ 1863.X/12».

Судячи з шифру зберігання «4890» (іл. 15), приблизно в той самий період, що і видання Черкунова, до бібліотеки Музею надійшла книга, яка колись належала Олександру Івановичу Надєждіну (1858–1886). По закінченню навчання у 1-й Київській чоловічій гімназії в 1877 р. він вступив на фізико-математичний факультет Київського Імператорського університету Святого Володимира, проте через рік поїхав за кордон. У 1880 р. О. І. Надєждін повернувся до Києва та поновився в навчанні в Університеті, після чого 8 квітня 1886 р. з успіхом захистив дисертацію «Этюды по сравнитѣльной фізике». Власне провенієнція «А. Надеждинъ. 30/18 І 1880» на обкладинці книги Charles Limouzin & Gaston de Paris «L'hiver 1876 à Nice et à Monaco, Cannes et Menton» (Nice, 1876) [«Зима 1876 року в Ніцці та Монако, Каннах і Ментоні» Шарля Лімузена та Гастона де Парі видана в Ніці] засвідчує можливість придбання ним книги за кордоном. Натомість провенієнція на авантитулі «1285 18.XII.80.» ймовірно означає придбання цієї книги власником 18 грудня 1880 р. під номером «1285» але вже у Києві.Хоч зазначена книга за тематикою не належить до розділу знань «Фізика», однак її перший власник вважається визнаним дослідником у цій галузі, оскільки його роботи пов’язані з вивченням теплоємності рідин, у т. ч. температур абсолютного кипіння рідин, критичної температури ізомерів і гемологічних рядів. О. І. Надєждіна визнано автором створення методу визначення критичної температури в непрозорих трубках, зокрема для азотної кислоти, брому, йоду та води (1885 р.). Працюючи в Київському університеті під керівництвом М. П. Авенаріуса, юнак вже був дійсним членом Київського товариства природовипробувачів та оголосив ряд вагомих доповідей з фізики. У 1880 р. вперше в практиці Київського університету деякі зі студентів, у т. ч. й О. І. Надєждін, були удостоєні золотих і срібних медалей за видатні праці з фізики. Можливо дослідник зробив би ще чимало відкриттів у своєму житті але постійна й абсолютна присвята себе науковим дослідженням без перепочинку негативно вплинула на стан здоров’я Надєждіна і він помер у досить молодому віці, не доживши лише 2 тижнів до 28 років.

Одним з видань, які орієнтовно надійшли до бібліотечного фонду Музею в 1906 р., є книга з шифром «5041» (іл. 16). У ній виявлено печатку овальної форми чорного кольору «книжный магазинъ Степана Иванова Литова въ КІЕВѢ съ 1830 г.» та записи, які свідчать про 2 попередніх власників: Антона Федоровича Турчановича – на титульній сторінці підпис «А. Турчанович»; Федора Юлійовича Мацона – в лівому верхньому куті 1-ої сторінки верхнього форзацу «Ѳеодоръ Мацонъ». Це видання C. Julii Caesaris «Commentarii de bello Gallico : съ примѣчаніями и словаремъ, для употребленія въ гимназіяхъ» (Mosquae, 1867) [«Коментарі до Галльської війни» Г. Ю. Цезаря укладені викладачем російської та французької мов і словесності І. Є. Соснецьким та видані в Москві у друкарні Т. Рис]. Хоч книгу й було видано в Москві, втім продали її в Києві у першому київському великому книжковому магазині заснованому в 1830 р. за адресою вул. Хрещатик, 33. Невдовзі ця книгарня стала «візитівкою» фірми Степана Литова. Книгарню було обладнано великими скляними вітринами, що додавало світла, а для зручності пошуку необхідної літератури всю її було розсортовано за жанрами та темами. Сукупно книжковий магазин налічував близько 200 тисяч примірників видань. Вершиною сервісу Литова була можливість замовити потрібну книгу, якщо такої не було в наявності. Після смерті Степана Литова магазин став власністю Миколи Оглобліна.

Щодо черговості володіння цією книгою, то можна припустити, що першим власником був Антон Федорович Турчанович (1854–1943) – офіцер Російської імператорської армії родом з України (за одними даними з Вінниччини, за іншими з Чернігівщини), який пройшов шлях від рядового солдата до полковника. Втім його найбільше досягнення полягає не в чесному та сумлінному виконанні військової служби, а у винаході одного з варіантів солдатської польової кухні.

До розроблення кухні на колесах Турчановича спонукав оголошений у 1903 р. Військовим міністерством конкурс, технічні умови якого вимагали побудувати похідні кухні 2 типів – піхотно-артилерійську (на 4 колесах) і кавалерійську (на 2 колесах). До того часу за військом на звичайних селянських підводах возили мідні казани. 1908 – патентне відомство Російської імперії видало мешканцю містечка Жмеринка А. Турчановичу «Патент на привілей 12 256». Документ свідчив, що «військово-похідна кухня-самовар», або «універсальна переносна піч», описана Турчановичем у «проханні на винахід» від 8 березня 1904 р., є винаходом і не має аналогів.

Турчанович сам займався пропагуванням свого винаходу – розсилав проспекти й описи польової кухні в різні гарнізони, в газеті «Русскій инвалидъ» надрукував оголошення, а всім, від кого залежала поява кухні у війську, роздавав креслення. Винахід помітили й оцінили у військовому міністерстві лише після втручання головного інтенданта генерал-лейтенанта Фелікса Ростковського. Пересувну кухню відправили на випробування.

У 1909 р. кілька кухонь Турчановича і технічну документацію подарували французькій армії. У той період розроблялися й інші кухні, але саме винахід нашого земляка залишався головним. Він швидко здобував популярність, і вже до початку першої світової такими кухнями була оснащена вся російська армія, а також армії інших країн – учасників війни. До Другої світової війни польова кухня Турчановича залишалася практично без змін.

Припущення про першість володіння книгою під шифром «5041» саме А. Турчановичем ґрунтується на тому, що змістове наповнення суголосне з тематикою навчання в Київському піхотному юнкерському училищі, в якому здібний до військових наук юнак навчався з 1878 по 1881 рр. Надалі він служив у 9-му стрілковому батальйоні, який базувався в місті Тульчин Подільської губернії (нині Тульчин належить до території Вінницької області). Після відставки у 1915 р. і до кінця своїх днів військовий винахідник проживав на Вінниччині. Тож Антон Федорович Турчанович мешкав у Києві лише впродовж 3 років під час навчання в училищі.

Наразі не знайдено жодних відомостей, які могли б хоч якось прояснити умови та час зміни власників означеної книги, проте запис «Ѳеодоръ Мацонъ» чітко вказує на старшого сина засновника та завідувача кафедри патологічної анатомії Юлія-Фердинанда Івановича Мацона (одного з перших докторів медицини, що захистив дисертацію в Університеті Св. Володимира) – Федора Юлійовича (Фрідріха-Оскара) Мацона (1853–1912). Після закінчення Київської першої чоловічої гімназію із золотою медаллю молодий Мацон навчався в Київському Імператорському університеті Святого Володимира, який закінчив у 1875 р. та захистив дисертацію з фізики і був удостоєний ступеня магістра. Із 1875 по 1877 рр. слухав лекції з математики й фізики в Берлінському університеті. У 1885–1904 рр. Федір Юлійович очолював Київське технічне залізничне училище, мав учений ступінь з електротехніки. Він був одружений на Софії Емілівні Страус (іноді в текстах хибно вказано Штраус), яка доводилася рідною сестрою 2 видатним науковцям: інженеру-винахіднику Антону Емільовичу Страусу, автору інноваційної та ефективної для свого часу технології пристрою набивних бетонних та залізобетонних паль для підсилення фундаментів будівель і споруд, яка широко використовувалася в Україні й за кордоном при будівництві мостів, тунелів, шляхопроводів, будинків, портів і за яку інженер отримав 18 травня 1909 р. американський патент на свій винахід за номером 922,207. Зокрема А. Страус на прохання свого багаторічного друга та бізнес-партнера Владислава Городецького спорудив для будівництва «будинка з химерами» спеціальну систему з майже 50 бетонних набивних паль, заглиблених у землю на 5 метрів, на які наклали бетонні «подушки»; фізику-електротехніку Оскару Емільовичу Страусу, який у 1880–1881 рр. разом з О. І . Надєждіним входив до наукової школи М. П. Авенаріуса та займався фундаментальною наукою, зокрема дослідженням визначення критичних величин для води. Втім вже у 1890 р. він разом із М. М. Савицьким заснував та очолив технічну контору «Савицький і Страус», з якою 23 травня того ж року міська управа підписала контракт на 12 років щодо створення та функціонування міської електричної мережі. Консалтингові послуги ТК надавали місцеві київські фахівці – професор Київського університету М. М. Шиллер і, на той час, начальник Київського залізничного училища Ф. Ю. Мацон. Надані Федором Юлійовичем консультації О. Страусу щодо першого в історії Києва проекту електрифікації були дуже важливими.

Загалом Ф. Ю. Мацон у різні роки проживання в Києві був не лише начальником Київського технічного залізничного училища, а й успішним керуючим Київського товариства взаємного кредиту, членом Київського педагогічного товариства, членом правління Товариства фотографів любителів «Даггеръ» і гласним Київської міської думи від Старокиївської дільниці.

Приблизно в той самий період, що і книга під шифром «5041», до бібліотечного фонду Педагогічного музею надійшли видання з шифрам «5024» і «5072». Ці 2 книги мають відмітки про приналежність сім’ї Бунге. Підставою для такого судження стали цікаві провенієнції, які містяться в цих книгах.

У першій з них (іл. 17) – G. W. Septimus Piesse «The laboratory of chemical wonders: a scientific mélange intended for the instruction and entertainment of young people» (London, 1860) [Д. В. С. Піссе «Лабораторія хімічних чудес : наукова суміш призначена для навчання та розваг молоді» була видана у лондонському видавництві «Longman» заснованому ще в 1724 р. (сучасна назва видавничої компанії «Pearson Longman»)] – на другій сторінці верхнього форзацу міститься ледь розбірливий запис «Hen. Bunge jün.», тобто скорочення імені Henri Bunge jünger, що перекладається як Андрій Бунге молодший.

Ще більшим підтвердженням приналежності книг до сім’ї Бунге, зокрема Андрію та Миколі Бунге, є записи в другій книзі (іл. 18) – A. Gerlach «Petit dictionnaire de poche francais-allemand. Westen-Taschenwörterbuch der französischen und deutschen Sprache» (Leipzig, 1850) [2-ге видання Альберта Ґерлаха «Малий французько-німецький кишеньковий словник. Західний кишеньковий словник французької та німецької мов» видрукований у Лейпцизі] – на другій сторінці верхнього форзацу написано «Андрей и Николай Бунге у. ІІІ класса пансіона г. Эдуарда Гольца» та записи імен на авантитулі «Henri Bunge / Nicolas Bunge».

На перший погляд складається враження, що книги належали інженеру шляхів сполучення Андрію Християновичу (1811–1885) й економісту і державному діячу Миколі Християновичу (1823–1895). Однак хронологічний період випуску книг не співпадає з періодом основного навчання братів. Скоріше за все книги були у власності наступного покоління великої родини – дітей Андрія Християновича Бунге: Миколи Андрійовича (1842–1914) та Андрія Андрійовича (1845–1912). Про молодшого брата окрім років життя не виявлено ніякої інформації, проте з біографічної інформації про старшого брата вдалося з’ясувати, що з 1854 по 1856 рр. він навчався у Вищому чоловічому пансіоні Едуарда Гольца у Варшаві. Зважаючи на невелику вікову різницю між братами, вони справді могли вчитися разом в одному класі. Правдивість такого висновку підтверджує запис в книзі з шифром «5072» – «Андрей и Николай Бунге у[ченики] ІІІ класса пансіона г[осподина] Эдуарда Гольца».

Наступним виданням з означеного списку є книга з шифром «5086» (іл. 19) – J. E. Schlossberger «Lehrbuch der organischen Chemie : mit besonderer Rücksicht auf Physiologie und Pathologie, auf Pharmacie, Technik und Landwirthschaft» (Stuttgart, 1852) [2-ге розширене видання Юліуса Євгена Шлоссбергера «Підручник з органічної хімії: з особливим акцентом на фізіологію та патологію, фармацію, технології та сільське господарство» виданий в Штутгарті в 1852 р.]. Дарчий напис на авантитулі книги інформує про зміну власника – «И. С. Коперницкому въ знакопамяти отъ И. Романовскаго 1854.VII/29. [підпис Романовського]».

З огляду на наявність ініціалів та прізвища отримувача дарунку певно йдеться про Ізидора (Сидора, Ісидора) Станіславовича Коперницького (1825–1891) – ученого-антрополога, лікаря, педагога та політичного діяча, який народився в с. Чижівка Звенигородського повіту Київської губернії (нині село Звенигородського р-ну Черкаської обл.). Юний Ізидор здобував початкову освіту в різних навчальних закладах: від 1835 р. – у Златопільському училищі, від 1838 р. – у 2-й Київській гімназії, від 1839 – у Вінницькій гімназії. В 1844 р. юнак став студентом медичного факультету Київського Імператорського університету Святого Володимира. Здобувши у 1849 р. вищу освіту, Коперницький служив за фахом у чині титулярного радника по військових лазаретах у різних регіонах України.

Під час Кримської війни 1853–1856 рр. героїчно воював, зокрема брав участь в обороні Севастополя 1854–1855 рр., за що був удостоєний орденів Святої Анни 3-го ступеня (1855), Святого Станіслава 2-го ступеня (1856), срібної та бронзової медалей на Георгіївській стрічці. В 1856 р. Коперницького підвищнлий до колезького асесора (на становищі штабс-лікаря), проте в 1857 р. Ізидор Станіславович взяв відставку й став прозектором анатомії в Київському університеті. Вже в 1861 р. на шпальтах часопису «Университетскія извѣстія» він опублікував попередні результати своїх антропологічних розвідок і заклав у Києві основу колекції черепів анатомічного музею. В 1876 р. Коперницький отримав ступінь доктора медицини Ягеллонського університету, наступного року заснував науковий збірник «Zbiόr Wiadomości do Antropologii Krajowej [Збірник новин для національної антропології]» (видав 14 томів). У 1879 р. висунув ідею скласти етнографічну карту Галичини і в 1880 р. оприлюднив відповідний проєкт.

Загалом І. С. Коперницький є автором понад 100 наукових праць, у т. ч. монографії «O gόralaсh Ruskich w Galicji [Про руських горців у Галичині]», підготовленої за матеріалами, зібраними ним в експедиції 1888 р. і названої І. Франком «першим систематичним дослідженням українців Карпат», а також статті «Odrzwia ozdobne w chatach gόrali ruskich [Оздоблені одвірки в хатах руських горців]» – за підсумками подорожі 1889 р.

Власне непересічна постать отримувача книжкового подарунка сприяла ідентифікації дарувальника, оскільки професійна діяльність і місця служби першого були майже тотожні з аналогічними сферами та локаціями другого. Отже, «И. Романовскій» це ніхто інший як Іван Васильович Романовський (1834–1893) – лікар, доктор медицини. Як син наставника Володимирської духовної семінарії, Іван Романовський отримав базову освіту вдома та закінчив курс середнього навчального закладу в статусі одного з кращих учнів. Ґрунтовна початкова освіта дозволила юнаку вступити в 1850 р. казенним студентом на медичний факультет Імператорського Московського університету і в 1855 р. закінчити курс зі ступенем лікаря. 8 травня 1855 р. Романовського перевели лікарем до Білозерського піхотного полку, який на той час був задіяний у Кримській війні, а 24 серпня 1861 р. військового медика нагородили срібною медаллю «За захист Севастополя» і бронзовою медаллю «У пам'ять війни 1853–1856» на Андріївській стрічці за Кримську кампанію. На жаль про життя І. В. Романовського у період Кримської війни 1853–1856 рр. знайдено дуже мало інформації але те, що він міг у 1854 р. перетнутися зі своїм колегою І. С. Коперницьким або на медичному факультеті Московського університету, або на Кримській кампанії [такий варіант вбачається малоймовірним] засвідчує дарчий напис «И. С. Коперницкому въ знакопамяти отъ И. Романовскаго 1854.VII/29.».

Зрештою аналітичний огляд видань з колекції колишньої бібліотеки Педагогічного музею Київського навчального округу надав підставу стверджувати, що в книзі з шифром «5086» запис про зміну права власності від Романовського до Коперницького є найстарішим власницьким записом серед усіх ідентифікованих.

Останнім з ідентифікованих попередніх власників видань із колекції колишньої бібліотеки Педагогічного музею Київського навчального округу є російський фізик Петро Олексійович Зілов (1850–1921). Серед наукової спільноти він здебільшого відомий за значний внесок у розвиток експериментальної фізики: займався дослідженнями та вимірами для підтвердження теоретичних співвідношень фізичних величин (зокрема, теорії Максвелла), у 1877 р. першим виміряв діелектричну проникність деяких рідких діелектриків, визначив залежність проникності рідин від напруги магнітного поля. Втім нас П. О. Зілов більше цікавить за іншим професійним спрямуванням – попечитель Київського навчального округу протягом 1905–1912 рр. Саме за клопотанням Зілова до голови Київського біржового комітету Семена Семеновича Могилевцева 1 червня 1909 р. з письмовим проханням допомогти народній освіті Києва побудувати спеціальне приміщення для Педагогічного музею. Тож при ньому не лише почалося і завершилося будівництво окремого спеціалізованого приміщення для Педагогічного музею (велика простора 3-поверхова будівля за нинішньою адресою: вул. Володимирська, 57).

Серед видань з колекції бібліотеки Педагогічного музею виявлено 2 книги, які раніше належали Зілову. Під шифром «5821» (іл. 20) у 2-му виданні І. Шиповича «Рожецкій или Микулинскій монастырь» (Каменецъ-Подольскъ, 1891) [«Рожецький або Микулинський монастир» видано у друкарні Подільського губернського правління] на 1-й сторінці тексту в правому верхньому куті аркуша міститься запис «Его Превосходительству Господину Попечителю Кіевскаго учебнаго округа Петру Алексѣевичу Зилову. Авторъ с[...] І. Шиповичъ 1909 года 1 іюля».

Іван Омелянович Шипович (1857–1936) – священнослужитель, краєзнавець, дослідник історії Поділля, педагог і громадський діяч родом з с. Бронниця Могилівського повіту Подільської губернії (нині Могилів-Подільський р-н Вінницької обл.). Після здобуття домашньої освіти, він навчався у Шаргородському духовному училищі, випускниками якого були відомі українські письменники Степан Руданський та Михайло Коцюбинський (з останнім Шипович був знайомий особисто). З 1873 по 1879 рр. молодий Шипович навчався у Подільській духовній семінарії в Кам’янці, далі вступив до Київської духовної академії, а в 1882 р. закінчив її академічний курс зі ступенем «кандидат богослов’я». У жовтні 1882 р. Шиповича призначили на посаду помічника інспектора Подільської духовної семінарії, а згодом, 23 жовтня 1883 р. – викладачем Закону Божого в Приворотському духовному училищі (нині с. Подільське Кам’янець-Подільського району Хмельницької області). Саме в цей період він стає активним членом Подільського церковного історико-археологічного товариства: в «Подільських єпархіальних відомостях» він публікує свої численні історичні розвідки серед яких і «Рожецький або Микулинський монастир».

Від середини 1893 р. і майже до самої смерті в 1936 р. Шипович постійно проживав у Вінниці (перебував на засланні в 1933–1936 рр.). Протягом цього часу Шипович серйозно займався археологією Поділля. У 1893 р. передав знайдені ним старожитності в колекцію Кам’янець-Подільського давньосховища. Протягом багатьох років отець Іван очолював археологічну комісію при Вінницькій міській управі. В 1910 р. комісія під його керівництвом провела грандіозне перейменування вулиць Вінниці, взявши за основу імена видатних постатей та події міської історії.

Загалом І. О. Шипович був автором багатьох праць про дослідження Поділля та відомих людей, що вплинули на історію життя краю й активним членом різних наукових товариств та установ:

Подільського історико-археологічного товариства;

Церковно-археологічного та Історичного товариств при Київській духовній академії;

Історичного товариства Нестора-літописця;

Московського археологічного товариства;

Київського товариства старожитностей і мистецтва;

Київського відділу Імператорського російського військово-історичного товариства.

В іншій книзі Зілова під шифром бібліотеки Музею «10139» (іл. 21) W. E. Ayrton «Practical electricity: a laboratory and lecture-course, for first year students of electrical engineering, based on the practical definitions of the electrical units» (London ; Paris ; New York ; Melbourne : Cassel & company, 1887) [«Практична електрика: лабораторна робота та лекційний курс для студентів першого курсу електротехніки, заснований на практичних визначеннях електричних одиниць» Уільяма Едварда Айртона видана у великому британському книжковому видавництві «Кассель та компанія»] на 2-й сторінці верхнього форзацу проставлено власницький штамп «Петръ Алексѣевичъ ЗИЛОВЪ». Окрім такого штампу більше не виявлено беззаперечних поміток попечителя КНО. Є припущення, що рукописний запис «1052» може означати реєстраційний номер персональної бібліотеки О. П. Зілова.

Отже, наразі є 20 примірників видань, чиїх попередніх власників ідентифіковано, а саме: О. Й. Поспішиль (1 примірник), М. С. Прелін (2 примірника), М. Т. Черкунов (10 примірників), О. І. Надєждін (1 примірник), А. Ф. Турчанович і Ф. Ю. Мацон (1 примірник), М. А. Бунге й А. А. Бунге (2 примірника), І. В. Романовський та І. С. Коперницький (1 примірник), І. О. Шипович та О. П. Зілов (1+1 примірника).

Зважаючи на укладений перелік, можна зробити висновок, що особи-дарувальники були переважно з педагогічної сфери і дотичні до діяльності КНО.

Список основних використаних джерел:

Весь Киев на 1899 г. : адрес. и справоч. кн. / сост. Д. Я.Давидов ; изд. М. Л. Радоминского, А. А. Рогозинский. Киев : Тип. П. Барского, 1899. [390] с.

Весь Киев на 1900 г. : адрес. и справоч. кн. / сост. И. Д. Петров ; изд. М. Л. Радоминского. Киев : Тип. П. Барского, 1900. [356] с.

Весь Киев на 1901 г. : адрес. и справоч. кн. / сост. И. Д. Петров ; изд. М. Л. Радоминского. Киев : Тип. П. Барского, 1901. [426] с.

Весь Киев на 1902 г. : адрес. и справоч. кн. / изд. М. Л. Радоминского, А. А. Рогозинского. Киев : Тип. Р. К. Лубковского, 1902. [450] с.

Весь Киев на 1903 г. : адрес. и справоч. кн. / под. ред. К. Бугаева ; изд. К. Я. Шампаньера. Киев : Тип. М. М. Фиха, 1903. [434] с.

Весь Киев на 1904 г. : адрес. и справоч. кн. / изд. Д. Н. Трахтенберга. Киев : Тип. Д. Н. Трахтенберга, 1903. [404] с.

Весь Киев на 1905 г. : адрес. и справоч. кн. / изд. С. М. Богуславского. Киев : Тип. «Печатное дело в Киеве», 1905. [570] с.

Весь Киев на 1906 г. : адрес. и справоч. кн. / изд. С. М. Богуславского. Киев : Тип. 1-й Киевской артели Печатного дела, 1906. [614] с.

Весь Киев на 1907 г. : адрес. и справоч. кн. / изд. С. М. Богуславского. Киев : Тип. 1-й Киевской артели Печатного дела, 1907. [662] с.

Весь Киев на 1908 г. : адрес. и справоч. кн. / изд. С. М. Богуславского. Киев : Тип. 1-й Киевской артели Печатного дела, 1908. [507] с.

Весь Киев на 1909 г. : адрес. и справоч. кн. / изд. С. М. Богуславского. Киев : Тип. 1-й Киевской артели Печатного дела, 1909. [776] с.

Весь Киев на 1910 г. : адрес. и справоч. кн. / изд. С. М. Богуславского. Киев : Тип. 1-й Киевской артели Печатного дела, 1910. [775] с.

Весь Киев на 1911 г. : адрес. и справоч. кн. / изд. С. М. Богуславского. Киев : Тип. 1-й Киевской артели Печатного дела, 1911. [936] с.

Весь Киев на 1912 г. : адрес. и справоч. кн. / изд. С. М. Богуславского. Киев : Тип. 1-й Киевской артели Печатного дела, 1912. [926] с.

Весь Киев на 1913 г. : адрес. и справоч. кн. / изд. С. М. Богуславского. Киев : Тип. 1-й Киевской артели Печатного дела, 1913. [1004] с.

Весь Киев на 1914 г. : адрес. и справоч. кн. / изд. С. М. Богуславского. Киев : Тип. 1-й Киевской артели Печатного дела, 1914. [872] с.

Весь Киев на 1915 г. : адрес. и справоч. кн. / изд. С. М. Богуславского. Киев : Тип. 1-й Киевской артели Печатного дела, 1915. [756] с.

Педагогический музей Киевского учебного округа / Л. Г. Циркуляр по управлению народными училищами : приложение к «Циркуляру по управлению Киевским Учебным Округом». 1903. № 1. С. 17–18. (Отдел неофициальный).

Положение о Педагогическом музее при Управлении Киевского учебного округа (утверждено г. товарищ. мин. нар. пр. 23 августа 1901 г.). Циркуляр по Киевскому учебному округу. 1901. № 10. С. 406–408.

Тригубенко В. В. Скарбниця реліквій, джерело досвіду вітчизняної освіти. Педагогіка толерантності. 2000. № 2. С. 33–48.

Підготувала матеріал канд. іст. наук Оксана Петренко-Момотенко.