Пантелеймон Костянтинович Скорделі (1846–1918?) — юрист, державний діяч, науковець у галузі цивільного права та цивільного судочинства, професор Ніжинського юридичного ліцею князя Безбородька, а також учасник діяльності київських юридичних, фінансових і підприємницьких установ. Він є автором праць із цивільного права, судочинства, історії російського права та кримінального процесу.

П. К. Скорделі народився 7 квітня 1846 р. у селі Слобода Мана Оргеєвського повіту Бессарабської губернії, у дворянській грецькій родині. За родинними переказами, походження роду Скорделі пов’язували з православними греками, переселенцями з острова Крит. Його батько, Костянтин Пантелеймонович Скорделі, відставний прапорщик, володів землею в Мані та займався виноградарством і виноробством. Мати — Марія Василівна, уроджена Кирика (Chirica). У подружжя народилося одинадцятеро дітей, лише семеро з яких досягли повноліття. Пантелеймон був наймолодшою дитиною в родині.

Дитячі роки майбутнього юриста минули в батьківському маєтку в Бессарабії, де він здобув початкову освіту. У 1856 р., у віці десяти років, Скорделі вступив до Київської міської гімназії, яку закінчив 1863 р. Після завершення гімназійного навчання певний час перебував у Кишиневі, де проживав у викладача німецької мови пана Генського та готувався до вступу в університет.

Згодом Скорделі став студентом юридичного факультету Київського університету Святого Володимира. Особливий інтерес у нього викликали лекції професора Василя Григоровича Демченка з цивільного та сімейного права, а також цивільного судочинства. У 1869 р. він закінчив навчання в університеті й отримав ступінь кандидата права. Того ж року юридичний факультет зарахував його до числа стипендіатів, призначених для підготовки до професорського звання з цивільного права та цивільного судочинства під керівництвом В. Демченка.

У 1871 р. П. Скорделі запросили до Ніжинського юридичного ліцею князя Безбородька, де він обійняв посаду професора кафедри кримінальних і поліцейських законів. У період роботи в ліцеї він займався підготовкою власних навчальних курсів, застосовував історико-порівняльний метод у викладанні, залучав студентів до самостійної дослідницької роботи та працював над магістерською дисертацією. Водночас з викладацькими обов’язками Скорделі виконував обов’язки члена Ради ліцею та її секретаря, а також почесного мирового судді.

У 1874 р. він склав іспит на здобуття ступеня магістра цивільного права й порушив клопотання про надання йому відпустки для підготовки дисертації, плануючи працювати в Києві, Одесі чи Кишиневі. Однак того самого року Ніжинський юридичний ліцей було закрито, унаслідок чого його кар’єра зазнала змін. Після повернення до Києва Скорделі обійняв посаду секретаря Київської контори Державного банку, а згодом заснував власну нотаріальну установу на Хрещатику. Надалі його професійна діяльність була пов’язана переважно з юридичною практикою, громадською роботою й участю у фінансових установах.

У 1877 р. Скорделі став постійним членом і секретарем Юридичного товариства, котре діяло при Київському університеті. Його професійне та наукове оточення включало київських професорів-правознавців і представників інтелектуального середовища. Зокрема, він підтримував зв’язки з В. Демченком та О. Кістяківським. Листування, обмін науковою літературою та зацікавленість новими виданнями стали складовими цього професійного спілкування. Серед інших провідних діячів науки й культури, з якими Скорделі підтримував контакти, згадуються Є. Ківлицький, В. Вернадський, М. Василенко, В. Корд і Г. Житецький.

Важливим аспектом у біографії Скорделі стала його діяльність у фінансових та громадських установах. Він був колезьким асесором, членом правління Київського земельного банку та товариства Київського цукрорафінадного заводу, членом Юридичного товариства міста Києва, а також членом Ради Міжнародного комерційного банку в Санкт-Петербурзі. У 1896–1902 рр. Скорделі обіймав посаду почесного члена Бессарабського губернського попечительства дитячих притулків і почесного мирового судді Оргеєвського повітового з’їзду мирових суддів. Отже, його діяльність охоплювала юридичну практику, громадську службу та участь у фінансово-економічному житті.

Відомості про родину Скорделі збереглися також у пам’яті мешканців села Мана. Зокрема, його батькові Костянтину Скорделі приписують спорудження кам’яної церкви Святого Миколая в 1845 р. Пізніше Пантелеймон Скорделі та його брат Федір встановили біля родинного поховання мармуровий хрест. Дружина Пантелеймона Костянтиновича — Марія Олександрівна Скорделі — згадується в пам’ятних книгах Київської губернії за окремі роки кінця ХІХ — початку ХХ ст. Вона брала участь у благодійній діяльності, працювала у фонді Червоного Хреста та завідувала Сулимівською їдальнею, розташованою на Липках у Києві. Її громадська активність і підтримка чоловіка доповнюють уявлення про соціальне та культурне середовище родини Скорделі.

Важливі відомості щодо ставлення Пантелеймона Скорделі до книжкової справи наводить дослідниця Альона Бровко. За її даними, під час роботи в Ніжині він стежив за новими надходженнями до київських книжкових магазинів і купував літературу для підвищення рівня знань своїх вихованців. Цей факт засвідчує його зацікавленість сучасними науковими виданнями та прагнення забезпечити студентів необхідними навчальними матеріалами вже в 1870-х роках. П. Скорделі належав до освіченого інтелектуального середовища Києва, адже поєднував юридичну практику з науковими та культурними інтересами. Його бібліотека, за свідченнями сучасників, включала переважно літературу юридичного спрямування, а також праці з історії, філософії, філології та інших галузей знань. Про склад і характер цього зібрання згадував, наприклад, Є. Ківлицький у листі до професора В. Вернадського від 27 липня 1919 р. Дослідник зазначив, що бібліотека Скорделі, котра була придбана Всенародною бібліотекою України, відрізнялася різноманітністю та переважно юридичним змістом, проте до того часу вже не зберігалася в цілісності як колекція.

Обставини надходження та подальшого зберігання бібліотеки Скорделі вартує розглядати в контексті організаційних труднощів, з якими зіткнулася Всенародна бібліотека України в перші роки свого функціонування. У 1919 р. бібліотека не мала власного приміщення, тому придбані та націоналізовані книжкові зібрання розміщувалися в різних будівлях Києва. Спочатку для потреб бібліотеки використовували три кімнати в Педагогічному музеї, а восени того самого року — додаткове приміщення в цьому ж закладі та кімнату в будинку Міністерства народної освіти на вул. Терещенківській, 2.

У березні 1920 р. відповідно до рішення голови ЦВК УСРР В. П. Затонського книжкові фонди розмістили в головному корпусі Колегії Павла Галагана. Наприкінці 1920 р. бібліотеку перемістили до меншого корпусу цього закладу, розташованого на розі вулиць Фундуклеївської та Пушкінської, де їй спеціально виділили чотири кімнати. Окремі приміщення використовувалися також в установах Академії наук, у будинку пансіону Левашової, за адресою бульвар Шевченка, 36, в Олександрівській гімназії на бульварі Шевченка, 14, а також у приватних квартирах. Канцелярія бібліотеки в різні роки переміщувалася з Педагогічного музею до Ольгинської гімназії, а згодом — до приміщень Академії наук.

Тривала відсутність єдиного облаштованого приміщення та неодноразове переміщення фондів могли ускладнювати систематизацію, облік і збереження окремих книжкових комплексів. Це дає підстави враховувати можливість подальшого розпорошення бібліотеки Скорделі, однак конкретні втрати та зміни її складу потребують підтвердження на основі архівних і бібліографічних джерел. Проблему розміщення бібліотечних фондів було в основному вирішено лише в 1930 р.

У контексті дослідження історії книжкових колекцій НБУВ особливого значення набуває виявлення та атрибуція видань, що походять із бібліотеки Пантелеймона Скорделі. Їхнє вивчення передбачає встановлення походження книг, аналіз маргіналій і печаток, визначення тематичного складу та з’ясування шляхів надходження до фондів НБУВ. Спосіб її надходження, зокрема можливість передачі родиною Скорделі або придбання через відповідні установи, також потребує подальшого з’ясування.

Станом на жовтень 2026 р. у відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій НБУВ опрацьовано окремі видання з особової книжкової колекції П. К. Скорделі. Загалом у фондах Відділу зберігається 52 одиниці видань із його бібліотеки. За тематичним складом серед них переважає юридична література, що відповідає професійним зацікавленням власника книгозбірні.

За мовною ознакою найбільшу групу становлять видання румунською мовою — 18 одиниць. Російськомовні видання представлені 16 одиницями, франкомовні — 14 одиниць, німецькомовні — двома. Окремі позиції становлять друковане видання Нового Завіту латинською мовою та рукописний збірник лекцій російською мовою.

Хронологічно виявлені видання охоплюють період від середини XVIII до кінця XIX ст. Найдавнішим із опрацьованих видань є «Code Napoléon», надрукований у Парижі 1807 р. Це пам’ятка французького цивільного права — Цивільний кодекс Франції, прийнятий 1804 р. під назвою «Цивільний кодекс французів». Згодом він отримав назву «Code Napoléon» на честь імператора Наполеона. Кодекс був підготовлений комісією відомих французьких правників, серед яких Ж. Е. М. Порталіс, Ф. Д. Тронше та ін.

Найпізнішим з опрацьованих видань із бібліотеки П. К. Скорделі є праця російського правознавця М. М. Коркунова (1853–1904) «Сравнительный очерк государственного права иностранных держав. Часть первая: Государство и его элементы» (Санкт-Петербург, 1890). У ній розглянуто сутність держави, її основні ознаки — державну владу, територію та народ, а також принципи організації державного устрою. Автор розглядає державу як психологічне об’єднання людей.

Юридичний профіль книгозбірні П. К. Скорделі репрезентують, зокрема, «Указатель алфавитный к Своду законов Российской империи» (Санкт-Петербург, 1834), «Собрание гражданских законов губерний Царства Польского» (Санкт-Петербург, 1870), «Курс гражданского права» (Санкт-Петербург, 1875), К. П. Победоносцева (1827–1907) «Решения гражданского кассационного департамента Правительствующего сената» (Санкт-Петербург, 1875), а також «Руководство для мировых судей. Устав уголовного судопроизводства» (Санкт-Петербург, 1872) за редакцією Н. А. Неклюдова (1840–1896). Останнє видання являє собою практичний посібник, призначений для мирових суддів, які розглядали справи відповідної юрисдикції.

Також у бібліотеці Скорделі були в наявності правові видання на історичну тематику: «Исторический очерк конкурсного процесса» (1871 р.) історика і юриста К. І. Малишева (1841–1907), а також «О некоторых средневековых обвинениях против евреев» (1880 р.), історичне дослідження за джерелами Л. Хвольсона (1819–1911).

Таким чином, склад виявленої частини бібліотеки П. К. Скорделі засвідчує її виразну юридичну спрямованість, водночас мовне та хронологічне розмаїття видань дає змогу простежити широту читацьких і професійних інтересів її власника.

Серед видань румунською мовою з бібліотеки П. К. Скорделі особливу увагу привертає праця трансильванського юриста, історика та мовознавця А. Папіу-Іларіана (1827–1877) «Vieti'a operele si ideele lui Georgiu Sincai din Sinc'a: discursulu de receptiune», видана в Бухаресті 1869 р. Книга присвячена життю, творчості та ідеям Георге Шінкая із Шінки й містить 14 додатків та факсимільні матеріали. На титульній сторінці примірника виявлено печатку Скорделі, а на шмуцтитулі — два рукописні написи чорнилом румунською мовою: «Dedicatu D-lui Ioanu Vasianu. Galatz, 15 Juliu 1870» та «Aduti aminte de Al. Papiu Llarianu. Galatz, Juliu 1870». Перший напис можна перекласти як «Присвячено панові Іоану Васіану. Галац, 15 липня 1870 р.», другий — як «На згадку від А. Папіу-Іларіана. Галац, липень 1870 р.». Ці записи засвідчують наявність у примірнику присвятного та пам’ятного написів, пов’язаних з ім’ям автора. Водночас для остаточного підтвердження авторства рукописних записів необхідне додаткове дослідження. За умови підтвердження їхнього походження цей примірник становитиме особливий інтерес як джерело з історії побутування книги та її попередніх власників. Печатку «Киевский нотариус П. К. Скордели» виявлено також на низці інших румуномовних видань. Серед них — «Istoria romănă – pentru scólele primare de ambe-sexe» (Бухарест, 1887) історика й археолога Г. Г. Толіческу (1850–1909), «Introducere in istoria limbei si literaturei romine» (Ясси, 1888) румунського мовознавця та філолога Александру І. Філіппіда (1859–1933), а також «Istoria Limbei Și Literaturei Române» (Ясси, 1886) історика І. Надежде (1854–1923). Наявність однакової власницької печатки на цих примірниках є важливою ознакою їхнього зв’язку з бібліотекою П. К. Скорделі.

Окрему групу становлять румунські видання, на титульних сторінках яких, крім печатки Скорделі, проставлено круглу гербову печатку з написом «Minist. Eriulu dreptatei Directia Arhivelor», що ідентифікується як печатка Архівного управління Міністерства юстиції Румунії. Вона наявна, зокрема, на виданнях «Lege rurală cu proclamațiunea Măriei Sale Domnitorului a Principatelor-Unite-Române» (Бухарест, 1864) та «Colecția de toate instrucțiunile și decretele ce s’au dat în aplicarea nouei legi rurale» (Бухарест, 1864). Останнє містить нормативні матеріали, циркуляри, правила й адміністративні інструкції, пов’язані із запровадженням нового аграрного законодавства. Поєднання печаток Скорделі та румунської архівної установи дає підстави припускати, що ці примірники побували в інституційному середовищі, пов’язаному з архівною справою та правовим діловодством. Водночас самі лише печатки не дають змоги встановити точну послідовність їхнього надходження до приватної бібліотеки.

До складу румуномовної частини колекції входить також видання «Arhiva Românească» (Ясси, 1860), пов’язане з діяльністю Міхаїла Когелнічану — видатного румунського історика, письменника та публіциста. Праця становить значний інтерес для дослідження історії Румунії та Молдови, а також історичних зв’язків із українськими етнічними землями Буковини й Бессарабії. Її наявність у бібліотеці П. К. Скорделі розширює тематичний спектр румуномовних матеріалів колекції та засвідчує значення історичної літератури в її складі.

Франкомовна частина бібліотеки П. К. Скорделі представлена, зокрема, юридичними, історичними та історико-філософськими працями. Серед них — «Textes choisis des pandectes» (Париж, 1859) французького юриста Ш. А. Пелла (1793–1871). На титульному аркуші примірника проставлено дві печатки: «Скордели» та «Киевский нотариус П. К. Скордели».

Загальноісторичну тематику представляє також багатотомна праця «Études sur l'histoire de l'humanité» (Брюссель, 1865) історика й юриста Ф. Лорана. Важливе місце серед юридичної літератури посідає видання «Le droit des obligations: partie du droit romain actuel» (Париж, 1873), автором якого є німецький правознавець та історик права Ф. К. фон Савіньї (1779–1861), один із провідних представників історичної школи права. До цієї ж тематичної групи належить багатотомне видання «Le droit civil français» (Париж, 1857) К. С. Захаріаса фон Лінгенталя (1769–1843) — юриста й дослідника греко-візантійського права. Праця присвячена французькому цивільному законодавству XIX ст. та становить інтерес для вивчення тогочасної правової думки, систематизації цивільно-правових норм і розвитку порівняльно-правових досліджень.

Окрім фахової юридичної літератури, у колекції представлено видання античної спадщини — «Vies des Romains illustres» (Париж, 1868), що містить біографії видатних римських політичних і військових діячів, написані давньогрецьким істориком і філософом Плутархом (бл. 46 — після 120 рр. н. е.). Паризьке видання 1868 р. підготував французький перекладач Е. Тальбо за редакцією А. Феє. Наявність цієї праці свідчить про тематичне розмаїття франкомовної частини бібліотеки, яка не обмежувалася виданнями юридичного спрямування.

Німецькомовна частина книжкової колекції П. К. Скорделі представлена двома виданнями, що належать до правничої та історичної тематики. Перше з них — праця німецького правознавця Рудольфа фон Єрінга (1818–1892), «Geist des römischen Rechts auf den verschiedenen Stufen seiner Entwicklung» (Лейпциг, 1852), присвячена розвитку римського права на різних етапах його становлення. Друге видання — «Geschichte des dreißigjährigen Kriegs» (Штутгарт, 1845), автором якого є німецький поет і драматург Ф. Шиллер (1759–1805). Ця історична праця, опублікована в 1791–1792 рр., належить до найвизначніших історичних творів письменника та присвячена подіям Тридцятирічної війни (1618–1648).

Латиномовну частину колекції репрезентує видання Нового Завіту — «Jesu Christi Novum Testamentum Latine» (Берлін, 1865). Укладачем і перекладачем видання зазначено французького богослова Теодора Безу (1519–1605), відомого своєю діяльністю в галузі біблійної текстології та підготовкою латинських редакцій Нового Завіту.

Представлення бібліотеки провідного практичного юридичного діяча кінця ХІХ – поч. ХХ ст. в електронному середовищі дає змогу побачити, на яких матеріалах формувалася законодавча думка в Україні того часу.

Список використаних джерел та літератури:

1. ІР НБУВ. Ф. І. Од. зб. 26940. Лист Є. О. Кивлицкий – В. І. Вернадский. 27 липня 1919. Київ. Арк. 1–3 зв.
2. ІР НБУВ. Ф. 147. Справа 47. Университет св. Владимира – Скордели П. К. О зачислении Скордели П. К. в стипендиаты. 14 июня 1869 г. Арк. 1–2.
3. ІР НБУВ. Ф. 147. Справа 48. Письмо Скордели П. К. к Слепушкину А. И. Арк. 2.
4. ІР НБУВ. Ф. 147. Справа 50. Письмо Скордели П. К. – Михаилу Ивановичу. Бессарабская губернія. (кон. ХІХ ст.). Арк. 1–4.
5. ІР НБУВ. Фонд 147. Справа 16а. [Скордели П. К.] Лекция о гражданском праве, читанная в [Нежинском лицее кн. Безбородко] 1894 г. 353 арк.
6. ІР НБУВ. Фонд ІІІ. Справа 69493. Письмо Скордели П. К. – Алекса́ндр Фёдорович Кистяко́вский. Арк. 1.
7. Фонд 147. Справа 51. Письмо Забугин И. П. – Скордели П. К. Арк. 1–2.
8. ДАК. Фонд 28. Справа 68. Актовая книга Киевского нотаріуса П. К. Скордели для актов на недвижимое имущество. 1891 г. Ч. 1.
9. ДАК. Фонд 28. Справа 73. Алфавитный указатель конторы киевского нотариуса П. К. Скордели. 1891.
10. Памятная книжка Киевской губернии за 1893 г. К. : Киевский губернский статистический комитет. С. 27.
11. Памятная книжка Киевской губернии за 1894 г. К. : типографія Петра Барського. С. 36.
12. Памятная книжка Киевской губернии за 1896 г. К. : губернская типография. С. 64.
13. Володимир Іванович Вернадський. Листування з українськими вченими / НАН України, Коміс. з наук. спадщини акад. В. І. Вернадського [та ін.]. Київ : [б. в.], (Вибрані наукові праці академіка В. І. Вернадського ; т. 2). 2011. Книга 1: Листування. С. 217–235.
14. Гнатенко Л. А., Кучинський М. В. Євген Кивлицький – перший директор Всенародної Бібліотеки України // Бібліотечний вісник. 1996. № 1. С. 8–10.
15. Дубровіна Л. А., Онищенко О. С. Історія Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського: 1918–1941. 80-річчю Національної академії наук України та Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського присвячується / НАН України. Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського. К. : НБУВ, 1998. Кн. 1. С. 624–625.
16. Берзін П. С. Пантелеймон Костянтинович Скорделі: Дакор, 2013. — С. 411–441.
17. Берзін П. С. Цивіліст, який прямував дорогою кримінального права (Пантелеймон Костянтинович Скорделі) // Юридична Україна. 2016. № 9–10. С. 96–109.
18. Весь Киев: адресная и справочная книга / издатель: С. М. Богуславский. К. : Типография 1-й Киевской артели Печатного дела, 1906–1911.
19. Викладацька діяльність Пантелеймона Костянтиновича Скорделі в Ніжинському ліцеї кн. Безбородька / А. Г. Бровко // Сумські історико-краєзнавчі студії. Збірник матеріалів ІV Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції (Суми, 31 жовтня 2024 р.) / Редкол.: Д. В. Кудінов (голова), О. В. Жуков, В. О. Оліцький. – Суми: ФОП Цьома С., 2024. – С. 23–28.
20. Іванова О. А. Опис особового фонду Скорделі. Ф. 147. ІР НБУВ. С. 493.

Виставку підготувала Іванна Гуржій