Володимир Андрійович Ройтер – видатний вчений у галузі фізики та хімії, професор та дійсний член Інституту фізичної хімії (1934), доктор хімічних наук (1948), академік АН УРСР (1961), заслужений діяч науки України (1964).

Народився 26 липня 1903 р. в с. Нижньодніпровськ (біля м. Дніпропетровськ). Після закінчення Дніпропетровського інституту народної освіти (1926) отримав кваліфікацію викладача дисциплін хімічного циклу в установах професійної освіти. Навчався в аспірантурі (1926–1929) Інституту фізичної хімії (нині – Інститут фізичної хімії ім. Л. В. Писаржевського НАН України), де пізніше працював: науковим співробітником (1929–1937), завідувачем відділу каталізу (1934–1941, 1945–1955), заступником директора з наукової роботи (1937–1938, 1955–1965), завідувачем лабораторії гетерогенного каталізу (1965–1973).

Водночас у 1929–1931 рр. працював за сумісництвом завідувачем кафедри загальної хімії в Дніпропетровському металургійному інституті (нині – Національна металургійна академія України) та кафедри фізичної хімії в Дніпропетровському державному університеті (нині – Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара). Працював завідувачем кафедри загальної хімії (1931–1941) в Дніпропетровському інституті інженерного транспорту (нині – Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту), завідувачем кафедри неорганічної хімії (1944–1950) в Дніпропетровському хіміко-технологічному інституті (нині – Український державний хіміко-технологічний університет), де в 1941–1943 рр. виготовляв різні хімічні розчини (хлористий кальцій, соду, ртутні препарати, розчини для наркозу, перев’язочний клей) та медикаменти. У 1944 р. перебував у колгоспі «Ранній ранок» с. Чайковка Криворізького району.

В. А. Ройтер був членом ради і заступником голови Всесоюзного хімічного товариства ім. Д. І. Менделєєва та Республіканського бюро хімічної секції Товариства з розповсюдження політичних і наукових знань.

В. А. Ройтер автор близько 80 наукових праць, що присвячені гетерогенному каталізу. Займався дослідженням механізмів процесів аміаку, конверсії оксиду вуглецю, сірководню та ацетилену. Запропонував каталітичний метод очистки повітря від вибухонебезпечних домішок ацетилену. Вчений є одним із засновників нової галузі фізичної хімії макрокінетики. Для якісного обліку мікро- та макрокінетичних факторів в гетерогенному каталізі запропонував метод діафрагм. Розроблений В. А. Ройтером спільно з М. Я. Рубаником та Ю. А. Снігуровською окисно-марганцевий каталізатор, широко застосовується в промислових установках розподілу повітря.

За наукові досягнення відзначений орденом «Трудового Червоного Прапора» (1967), премією ім. Л. В. Писаржевського АН УРСР (1968), ювілейною медаллю «За сумлінну працю у зв’язку зі 100-річчям з дня народження В. І. Леніна» (1970) та іншими нагородами.