Борис Савелійович Лисін – видатний хімік, доктор технічних наук (1936), професор (1936), академік АН УРСР (1939), дійсний член Академії архітектури УРСР (1950).

Народився 4 серпня 1883 р. у м. Звягель Волинської губернії (нині – Житомирська область). Після закінчення в 1909 р. хімічного факультету Київського політехнічного інституту (КПІ) (нині – Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут») отримав звання інженера-технолога. Працював у цьому ж інституті лаборантом та асистентом професора К. Г. Дементьєва (1909–1913), викладачем технології будівельних матеріалів (1909–1957), секретарем інженерного факультету (1914–1915), директором київських піротехнічних майстерень при КПІ (1916–1917), завідувачем кафедри технології силікатів (1921–1956), штатним професором (1921–1950), деканом хімічного факультету (1922–1928).

Водночас працював інженером-консультантом Баранівського та Токаревського фарфорового заводів (1910–1914), директором Київського ракетного заводу (1917–1918), завідувачем Лабораторії будівельних матеріалів АН УРСР (1918–1925), консультантом тресту «Фарфор-фаянс скло» (1922–1925), директором: Українського науково-дослідного інституту силікатної промисловості (1927–1930), Інституту мінеральної сировини (1940–1941) та Інституту будівельних матеріалів Академії архітектури УРСР (1945–1946).

Б. С. Лисін був редактором і членом редколегії науково-технічних журналів: «Вестник инженеров», «Керамика и стекло», «Стройматериалы», «Вестник химической технологии», головою Комісії з вивчення сировини УРСР та Комісії з вивчення районів для будівництва цегляних заводів на Правобережній Україні (1928–1930), заступником голови Комісії з капітального будівництва силікатної промисловості при Вищій раді народного господарства СРСР (1928–1929) та Комісії з вивчення природних багатств УРСР (1928–1930), головою відділу силікатів Академії архітектури УРСР (1945).

Б. С. Лисін автор близько 140 наукових праць, що присвячені вивченню властивостей силікатної сировини, технології силікатів і будівельних матеріалів, науковому обґрунтуванню найновіших способів її переробки. Велике практичне значення мають праці вченого в галузі раціоналізації каолінової і фарфоро-фаянсової промисловості України, що дозволили підвищити продуктивність фарфоро-фаянсових підприємств СРСР та знизити собівартість їхньої продукції. Під керівництвом Б. С. Лисіна були побудовані та переобладнані заводи силікатної промисловості: Городницький фарфоровий завод (1918), цегляні заводи в Коростені, Вендичанах, Білій Церкві, Пісочанська фаянсова фабрика (1926), Тетерівський завод скловиробів (1927) та ін.

За дослідження та впровадження ефективних безолов’яних та безсвинцевих емалей вчений отримав Сталінську премію СРСР (1950).