Микола Васильович Корноухов – видатний вчений у галузі будівельної механіки, професор (1948), академік АН УРСР (1951), заслужений діяч науки і техніки УРСР (1954).

Народився 23 жовтня 1903 р. в м. Ніжин Чернігівської області України. Після закінчення факультету інженерів шляхів сполучення Київського політехнічного інституту (нині – Національний технічний університет України «КПІ») (1928) працював інженером-проектувальником мостів в Київському управлінні з будівництва великих мостів «Будміс» Центрального управління місцевого транспорту НКШС (1928–1929), викладачем Київського політехнічного інституту (1929) та Київського інституту інженерів залізничного транспорту (нині – Державний економіко-технологічний університет транспорту) (1929–1934). Протягом 1930–1933 рр. працював науковим співробітником, завідувачем відділу Київської філії Українського науково-дослідного інституту споруд (нині – Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій). У Київському інженерно-будівельному інституті (нині – Київський національний університет будівництва і архітектури) працював доцентом, професором (1931–1934), завідувачем кафедри будівельної механіки (1934–1941, 1944–1958); в Інституті будівельної механіки АН УРСР (нині – Інститут механіки ім. С. П. Тимошенка НАН України) – старшим науковим співробітником (1935–1940), завідувачем відділу стійкості конструкцій (1940–1958), директором (1940–1944).

М. В. Корноухов був головою Бюро Відділу технічних наук АН УРСР і членом Президії АН УРСР (1951–1952).

М. В. Корноухов автор близько 100 наукових праць, що присвячені дослідженню питань міцності та стійкості будівельних конструкцій (стрижневих, пластинчатих, гладких і ребристих оболонок). За написання фундаментальної наукової праці «Прочность и устойчивость стержневых систем» нагороджений Сталінською премією другого ступеня (1950). Запропонував точний метод розрахунку стійкості плоских рам (метод деформацій) (1936), який широко застосовується при проектуванні і розрахунку рамних систем. Розробив методику розрахунку стійкості сталевого каркасу висотної частини Палацу Рад СРСР (1936–1937). Розвинув теорію об’єднаного розрахунку на міцність і стійкість у межах та за межами пружності стрижнів і стрижневих систем.

Нагороджений орденом Леніна (1954), медаллю «За трудову доблесть» (1945).