Білодід Іван Костянтинович (29.08.1906–21.09.1981) – видатний мовознавець родом з Кіровоградщини, доктор філологічних наук (1952), професор (1956), академік АН УРСР (1957) та АН СРСР (1972), член Президії та голова Відділення суспільних наук АН УРСР (1952), віце-президент АН УРСР (1962–1978), заслужений діяч науки УРСР (1966).

По закінченню літературно-лінгвістичного факультету Харківського університету (1932) працював викладачем мовознавчих дисциплін у вищих навчальних закладах Харкова, Львова, Києва (1932–1941). Протягом 1941–1945 рр. І. К. Білодід перебував у діючій армії, спершу – рядовим, згодом – бойовим офіцером, начальником оперативного відділу, майором. Після війни вчений працював в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР (1946–1957, у 1962–1981 директор), міністром освіти УРСР (1957–1962), викладав у Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка (1946–1957).

І. К. Білодід автор понад 400 наукових праць з питань українського, російського, слов’янського мовознавства. Ряд праць вченого присвячені дослідженню спадщини Києво-Могилянської академії та українського філолога П. Г. Житецького, аналізу мови творів класиків української літератури Т. Г. Шевченка, М. М. Коцюбинського, Л. Українки, І. Я. Франка, П. Г. Тичини та ін. І. К. Білодід – співавтор і головний редактор «Курсу історії української літературної мови», «Сучасної української літературної мови», відповідальний редактор «Словника української мови».

І. К. Білодід приймав участь у міжнародних конференціях у Женеві й Парижі з питань освіти і розвитку гуманітарних наук, а також у V—VIII славістичних конгресах. Був обраним членом Празького лінгвістичного товариства, очолював Український комітет славістів і входив до складу Міжнародного комітету славістів (1964–1981).

За видатні бойові заслуги та активну наукову діяльність І. К. Білодід нагороджений двома орденами Леніна, орденами Вітчизняної війни I та II ступеня, Червоного Прапора, Червоної Зірки, Дружби народів, «Знаком Пошани», багатьма медалями. В 1971 р. І. К. Білодід став лауреатом Державної премії УРСР в галузі науки і техніки, у 1983 р. – лауреатом Державної премії СРСР (посмертно).