Юхимець Гліб Миколайович, Зав. відділу образотворчих мистецтв НБУВ, кандидат мистецтвознавства, художник, Член НСХУ

У колекції графічного мистецтва Відділу образотворчих мистецтв НБУВ зберігається чимало творів російських художників, присвячених українській тематиці. Це й численні аркуші з популярного в усі часи видання літографій «Русский художественный листок», здійсненого в 1851-1862 рр. витонченим майстром цієї техніки Василем Федоровичем (Георгом-Вільгельмом) Тіммом; і надзвичайно цінна з художнього та етнографічного боку серія із сорока восьми офортів «Живописна Україна» Лева Михайловича Жемчужникова*, і широковідомі літографії серії Наполеона Орди й окремі графічні портрети відомих українських політичних та культурних діячів, награвіровані російськими художниками ХVIII–ХІХ ст.

Вивчення та зображення в творах образотворчого мистецтва життя й побуту українського народу, історичного минулого, архітектурних пам‘яток та природи України стало у ті часи своєрідною модою в мистецьких колах Росії. Досить згадати піднесено-поетичні твори В. Тропініна «Дівчина з Поділля» (1800-ті роки), «Праля», «Портрет Устима Кармелюка», «Хлопчик з жалійкою» (1820-ті роки), сповнені любов‘ю до України ліричні пейзажі О. Саврасова «Степ удень», «Світанок у степу» (1852), «Чумаки» (1854), романтичні картини І. Айвазовського «Місячний пейзаж» (1855), «Очерет на Дніпрі поблизу містечка Альошки» (1857), «Млин при заході сонця» (1862), поетичні полотна його учня А. Куїнджі «Степ», «Вечір на Україні», «Місячна ніч на Дніпрі» (1880), полотна ідейного лідера Товариства передвижників І. Крамського «Русалки (Майська Ніч)» (1871), «Місячна ніч» (1880), «Портрет Т. Г. Шевченка» (1971).

Окрема тема – це україніка в творчості Іллі Рєпіна, автора славнозвісної картини «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» (1880–1891), а також живописних полотен «Вечорниці» (1881), «Чорноморська вольниця» (1908), «Портрет Т.Г.Шевченка» та ін.**

Перелік імен російських художників, котрі зверталися до української тематики, можна продовжувати, як і список їхніх творів у різних видах і жанрах образотворчого мистецтва. Так, зокрема, живописці та скульптори надавали перевагу романтиці чи героїзму у втіленні української тематики, а художники-графіки прагнули достовірно відтворювати повсякдення народу, в основному селян. Згадаємо сповнені романтики ілюстрації П. Соколова до повісті М. Гоголя «Тарас Бульба» і поезій Т. Шевченка, виконаний за мотивами ранніх творів поета офорт «Покинута» (1860) Л. Жемчужникова***, або ілюстрації М. Микешина до шевченківської «Тополі» (1863) та гоголівського «Вія» (1869–1872).

Серед графічних творів української тематики з колекції НБУВ виділяються і майстерні офорти Катерини Петрівни Михальцевої з альбому «Наброски. Из поездки в Малороссии» (вил. 1), виданого художницею 1882 р. (досі залишаються недослідженими).

Альбом офортів К. Михальцевої продовжує етнографічну лінію в образотворчій україніці, розпочату 1861 р. Л. Жемчужниковим у згадуваній серії «Живописна Україна». І хоча видання К. Михальцевої і кількістю аркушів, і різноманітністю сюжетів поступається знаменитій серії, це також надзвичайно цікавий матеріал для дослідників. Нажаль, у наукових працях не зустрічаємо навіть побіжного мистецтвознавчого аналізу чи просто оцінки офортів К. Михальцевої, виконаних на досить високому професійному й художньому рівні.

Про Катерину Михальцеву маємо дуже мало відомостей. Три довідкових видань навіть не дізнаєшся, коли й де художниця народилася та померла. Навіть ім‘я в різних джерелах вказують різне. Ф. Булгаков1, Є. Тевяшов2, Г. Бурова3, називають художницю Єлизаветою, а Д. Ровинський4 та автор статті в лексиконі Тіма-Беккера5 – Катериною.

Зазначеними виданнями й обмежується список літератури про художницю. Біографічні відомості найдетальніше викладені в словнику Ф. Булгакова. Процитуємо статтю з цього видання повністю: «Михальцева Єлизавета Петрівна – навчалася в СПб в рисувальній школі, 1870 р. одержала від Академії мистецтв малу заохочувальну медаль за малюнки-офорти, в 1872 р. числилася вільною відвідувачкою Академії з живопису в класі гіпсових голів, 1874 р. одержала свідоцтво на дозвіл викладати рисування в жіночих навчальних закладах, з 1884 р. експонує на виставках «Товариства пересувних виставок»7. Далі перераховуються праці 1868–1882 рр., з чого дізнаємося про участь художниці у Всеросійській виставці 1882р. (Москва).

У 1884-1887 рр. К. Михальцева експонувала свої твори на 12-15-й виставках Товариства передвижників7. Найповніший перелік творів К. Михальцевої подають Д. Ровинський (34 аркуші, виконані в техніці офорту, з них 15 гравюр зі згадуваного альбому8) та Є. Тевяшов, який до списку Д. Ровинського додає три офорти з сільської тематики й серію з 10 літографій у «Художньому автографі» 1869 р.9

У XIX ст. професійних художниць у Росії було мало і вони часто залишалися непомітними. Катерина Михальцева була з тих, хто активно експонував свої твори на виставках й привертала увагу авторитетних критиків. Так, В. В. Стасов у огляді «Двадцать пять лет русского искусства» називає К. Михальцеву художницею, яка «з успіхом займається жанром»10. І це справжнє визнання її майстерності. Адже саме побутовий жанр був чи не найрозвиненішим у російському мистецтві 70-80-х років XIX ст., і бути поміченим поряд із визнаними корифеями цього жанру було зовсім не просто.

Альбом офортів К. Михальцевої «Наброски. Из поездки в Малороссии», що зберігається у фондах сектора естампів та репродукцій Відділу образотворчих мистецтв НБУВ, налічує 15 гравюр на 14 аркушах. Пояснювальні тексти, награвіровані художницею на окремих офортах, свідчать, що малюнки були створені під час її подорожі по селах Липова Долина, Великі Будлиці, Сари, Кут – усі на території Гадяцького повіту Полтавської губ. Подорож відбулася не пізніше осені 1881 р., адже готові матеріали до альбому були підписані цензором 17 листопада 1881 р.**** Проте роботу над офортами було завершено тільки 1882 р. Про це свідчить напис на титульному аркуші: «Наброски. Из поездки в Малороссии 1882 г. Е. Михальцевой, 1 выпуск». Напевне, художниця планувала і другий випуск альбому та чомусь не здійснила свого задуму.

Зміст альбому – етнографічно-жанровий, що характерно для творчості К. Михальцевої в цілому. В офортах художниця не лише максимально точно, в усіх деталях відтворює зроблені з натури малюнки, а й зберігає в техніці травлення характерні прикмети іншої графічної техніки – малюнка олівцем. Найкраще їй це вдалося в аркушах «Селянське подвір‘я» (рис. 2), «Годування свиней» (рис. 9), «Перелаз» (рис. 12), в яких м‘який штрих, витонченість ліній малюнка, легка «розтушовка» у напівтінях створюють відчуття техніки графітного олівця.

Про майстерність К. Михальцевої в зображенні жанрових сцен свідчать гравюри «Господиня біля печі» та «Мочать полотно». У першій переконливо достовірно відтворено типову сцену з українського народного побуту – в центрі композиції зображено селянку, яка звичним рухом ставить важкий чавун у піч.

Інший принцип композиційної будови й стилістиці малюнка бачимо в мініатюрному офорті «Мочать полотно» (рис. 13). У класичній завершеності композиції, у трохи манерній постаті зображеної на першому плані молодої селянки, у підкресленій красивості абрису групи дерев – є щось романтичне, що надає сцені елегійного забарвлення.

Надзвичайно цікаві офорти «Староста» (рис. 4), «Пасічник» (рис. 6), «Молодиця» (рис. 8), «Хлопчик» (рис. 11), «Дівчина з глеком» (рис. 15) та ін. Більшість з них – образи-типи українських селян різного віку й статі. Максимально збережено портретні риси конкретних людей, а в деяких («Староста», «Бабуся») відтворено і внутрішній стан, розкрито психологію характерів.

У цілому офорти альбому відзначаються високою майстерністю реалістичного малюнка, тонкою спостережливістю в зображенні людей, природи, народної архітектури, предметів побуту. Відчувається щире захоплення художниці від побаченого нею під час подорожі по Україні.