Єврейський календар ха-луах ха -іврі (івр. הלוח העברי) у фондах відділу фонду юдаїки НБУВ. Місяці єврейського календаря Тішрей | Хешван | Кіслев | Тевет | Шват | Адар | Нісан | Іяр | Сіван | Таммуз | Ав | Елул

Єврейський календар (івр. הלוח העברי)

Сучасний календар має дуже давню історію. Саме слово «календар» дуже старе. Воно походить від латинського дієслова caleo, що в перекладі означає «оголошую». Початок кожного місяця за місячним календарем оголошували жерці, і люди знали, що саме в цей день вони повинні сплачувати борги. Вони записували його в своїх ділових книгах, які так і називались — calendarium, тобто книга оповіщень.

Застосування особистого календаря, підтверджує незалежність кожного суспільства та зміцнює відчуття національної ідентичності. Єврейський народ – не виключення, розкиданні по усьому світі, євреї зберегли відмінне від інших, але спільне для них літочислення.

Для євреїв історія народу та релігія нерозривно зв'язані, рівно шанобливі, власне історія народу і складає велику частину Священної історії.

В єврейській традиції існує декілька видів особливих дат календаря: як святкові, так і траурні дні. Перші – в ознаменування радісних, другі – трагічних подій єврейської історії. Для кожної з цих дат можна вказати її конкретне джерело в традиції. Такими джерелами можуть бути: – уривок з Тори (для більшості особливих дат); – уривки з інших книг ТаНаХа; – уривок з Талмуду; – події єврейської історії, що мали велике значення і що збереглися в народній пам'яті; – вказівки галахічної літератури; – традиція кожної общини Ізраїлю. У кожного з свят і траурних днів є свої закони, з кожним з них пов'язані певні звичаї. Для цих законів і звичаїв також існують джерела, збережені традицією.

Всі календарі, так чи інакше, спираються на три основні астрономічні поняття: доба, місяць, рік. Доба – це оборот Землі навколо власної осі. Поняття місяця в календарі пов'язане в основному з Місяцем. Це період обертання Місяця навколо Землі. Рік – це час обороту Землі навколо Сонця. Оскільки йдеться про три різні процеси, всі ці періоди в рамках одного календаря відлічувати важко. Різні календарі по-різному вирішують цю проблему. Звичайно жертвують або астрономічним сенсом місяця (наприклад, григоріанський календар), або астрономічним сенсом року (наприклад, календар мусульманський). Перший такий місячно-сонячний календар був складений в Стародавньому Вавилоні десь в III тисячолітті до нашої ери. З часом цей календар послужив прообразом при розробці календарних систем багатьох народів Передньої Азії. Перебуваючи у вавилонському полоні (586-539 роки до нашої ери), стародавні іудеї познайомилися з місячно-сонячним календарем. Узагальнивши досвід єгиптян та вавилонян, вони створили свій місячно-сонячний календар (найскладнішим з тих, що існують). На основі точного розрахунку високосних років був збудований так званий «секрет додавання» додаткових місяців. Вперше ця система була оприлюднена в 359 році нашої ери Гіллелом Другим. В даний час місячно-сонячний календар прийнятий в державі Ізраїль.

Початок місяців в ньому обов'язково повинен співпадати з молодим місяцем. Таким чином виходить, що місяць складає 29-30 діб. Але довжина року при цьому повинна відповідати періоду обертання Землі навколо Сонця, тобто складати близько 365 діб, оскільки, згідно єврейської традиції, всі значущі дати завжди повинні припадати на призначені для них пори року. Але рік, що орієнтується на тривалість місячних місяців, «відстає» від «сонячного» приблизно на 12 днів.

Щоб порівняти місячний та сонячний цикли й уникнути сильного зрушення місяців по всьому календарю, вводиться додатковий 13-й місяць, що одержав назву другий адар (адар шені, або адар бет), його вставляють перед місяцем адар, він завжди дорівнює 29 днів. Крім того, початок року не може припадати на неділю, середу або п'ятницю, його пересувають в цьому випадку на один або два дні. В результаті довжина місяця та довжина року (у добі) в єврейському календарі – змінні величини. Тому календар стає неперіодичним. Інакше кажучи, він грунтується не на циклі певної послідовності років, що повторюється, а на спеціальних обчисленнях. Тільки додавання тринадцятого місяця в році відбувається періодично в 7 роках з 19-річного циклу, у всій решті змін ніякої періодичності не спостерігається.

Ще однією особливістю єврейського календаря є те, що в ньому є цілих чотири Нові роки, причому жоден з них не припалає на перше січня. Пояснення цієї дивності теж можна знайти в традиції. В часи, що передували розсіянню єврейського народу, існувало декілька важливих для всього народу річних циклів, а саме – 4, відлік яких починався від певних дат. Правила, встановлюючі ці цикли, з часом отримали статус заповідей.

З 1-го нісана починається відлік місяців. 1-й місяць – нісан, 2-й – іяр і т.д. Крім того, ця дата є Новим роком для відліку правління єврейських царів та здійснення щорічного паломництва євреїв до Єрусалиму, принаймні в одне з трьох свят (Песах, Шавуот, Суккот).

У ті ж часи, кожен єврей повинен був відокремити Храму десяту частину своєї худоби, щоб з'їсти її в Єрусалимі. Відлік року, протягом якого треба було відокремити цю десятину, починався 1 елула.

15 швата – це Новий рік для дерев, початок року для відліку врожаю дерев для відділення від нього десятини.

1 тішрея – це Новий рік для рахунку років (тобто, саме 1 тішрея ми відлічуємо, скільки років пройшло від створення світу) та для суду Творця над всіма людьми та країнами.

Таким чином, виходить, що перший по рахунку місяць – це місяць нісан, який завжди повинен починатися навесні, а один рік змінює інший в місяці тішрей – сьомому за рахунком.

Окрім значущих дат, що відзначаються всього раз на рік, в єврейській традиції статус свята мають дати, що співвідносяться з коротшими часовими проміжками – місяцем, тижнем. Іншими словами, в єврейській традиції кожне новомісяччя (Рош Ходеш) та кінець кожного тижня (субота, шабат) також є св'ятами.

Перший день місяця (або останній день попереднього місяця, якщо він складався з 30 днів) – Рош Ходеш – напівсвятковий день в єврейському календарі, його освячення– це основа усіх св'ят єврейського календаря та пов'язаних з ними заповідей, оскільки від правильного встановлення Рош Ходеш залежать дати решти свят.

До руйнування Другого Храму Початок Місяця підтверджувався на підставі свідчень свідків, що бачили молодий місяць своїми очима, встановлювала та освячувала особлива суддівська колегія, Санхедрін. У ті часи цей день святкувався, як інші свята: в колі сім'ї, з гулянням, у святковому одязі і т.д. Мабуть, традиція такої трапези походить від звичаю пригощати свідків, що прийшли в Санхедрін повідомити про появу нового місяця. Рош Ходеш був тим днем, коли було прийнято відвідувати відомого пророка, питати у нього про долю народу Ізраїлю, особисті проблеми. У Храмі цього дня проводилася особлива служба, що супроводжувалася трубінням у труби та жертвоприношенням.

Сьогодні початок місяця не супроводжується таким святкуванням. Хоча традиція не забороняє працювати цього дня, існує звичай, що не рекомендує жінкам виконувати роботу, яку можна перенести на інший день. Цей звичай пов'язують з легендою про поклоніння золотому тельцю. Написано в Піркей де-раббі Эліезер (гл. 45): «Коли чоловіки просили у жінок золоті прикраси, щоб відлити золотого тельця, ті відмовилися їх віддати. За це Всевишній обдарував їх цьому світі, і в майбутньому. У цьому – заповіддю новомісяччя, в майбутньому – тим, що їх краса оновиться подібно до молодого місяця».

Припинення повсякденної, буденної роботи в сьомий день тижня – одна з головних заповідей Старого Завіту, який свідчить: "Пам'ятай день суботній та шануй його: шість днів працюй і завершуй всі справи свої, а в сьомий – всі справи роби тільки для Бога". Тому головне свято єврейського року буває кожного тижня.

Деякі учені вважають, що походження свята знаходиться в тісному зв'язку з сакральним числом «сім» (шева). З глибокої старовини магія чисел була широко поширена у багатьох народів Сходу. Число «сім» (а також кратні йому) на Близькому Сході, зокрема у євреїв, вважалося щасливим, було виразом повноти, завершеності. Такий Суботній рік (Шеміта) - кожен сьомий рік, під час якого належало прощати борги і давати відпочинок ріллі. Через сім семиліть – 49 років – наступав Ювілейний рік (Йовель), коли слід було відпускати рабів на волю та повертати земельні ділянки, відібрані за борги. Сім днів належало відзначати свята Прісних хлібів (Песах) та Суккот, сім тижнів розділяли Песах та Шавуот, на небі стародавні євреї налічували сім планет і т.д.

Особливе відношення до суботи підкреслюється тим, що найсуворіші обмеження на роботу доводяться саме на суботу – традиція забороняє проводити у суботу «буденні» дії, що порушують святковість Дня. До таких дій можна віднести все пов'язане з грошовими розрахунками, повсякденною роботою (аж до приготування їжі), а також всі розмови на «буденні» теми. У разі збігу суботи з іншими святковими датами єврейського календаря порядок святкових молитов змінюється «у бік» суботи, а пости (окрім Йом Кипура) переносяться на інший день. Крім того, вся Тора поділена на тижневі розділи, яких дотримуються всі євреї по суботах, так що Шабат – це точки «вирівнювання» всього єврейського народу у вивченні Тори.

Святкування Суботи включає виконання розпоряджень Тори і мудреців, пов'язаних з освяченням, відділенням цього дня. Деякі з цих розпоряджень мають конкретний вираз: перед Суботою запалюють свічки, вимовляючи спеціальне благословення; у суботу влаштовують три святкові трапези, і перші дві з них починають з особливої молитви – кіддуш, тобто освячення Суботи над келихом вина. Інші розпорядження направлені на створення особливої святкової атмосфери: піснеспіви, святковий одяг.

Основні риси єврейських свят

1. Припинення, заборона роботи. Дозволяється, проте, готувати їжу (останнє не розповсюджується на Шабат і Йом Кипур).

2. Розпорядження «веселитися» (окрім Йом Кипура і постів). У святкові дні не дотримуються трауру, і навіть семиденний траур по померлому переносять на наступний за святом день.

3. Святкова трапеза. Порядок святкових трапез в цілому однаковий: спочатку вимовляється благословення над вином (кіддуш), потім здійснюється ритуальне обмивання рук, після чого благословення на хліб і власне сама трапеза.

4. «Священні збори», тобто збори всіх членів общини для здійснення святкових церемоній та богослужіння.

5. Проведення обряду «гавдала» – розділення свята і буднів, що здійснюється в кінці свята.

6. Всі єврейські свята починаються увечері, із заходом сонця, оскільки вважається, що у цей момент зароджується новий день. Як сказано: «І був вечір, і був ранок – день один».

Крім того, для кожного свята характерні особливі обряди і церемонії (а до руйнування Храму в 70 р. н.е. – жертвопринесення, які були після цієї події скасовані). Всі названі риси не є чимось специфічним, властивим тільки єврейським святам. Веселий характер свята, влаштування святкових бенкетів, участь у священних церемоніях, припинення буденних занять – все це тою чи іншою мірою характерне для будь-якого архаїчного свята.

Ще однією з відмінних рис єврейських свят, починаючи з біблейської епохи, була їх масовість, залучення у святкове дійство всіх, без відмінності статі, віку та соціального статусу. У Старому Завіті наказується святкувати та веселитися чоловікам, жінкам, вільним та рабам, а також іноземцям, що живуть «серед синів Ізраїлю».

Траурні дні

У єврейській історії є чотири особливо сумні дати, пов'язані з руйнуванням країни, Єрусалиму, Храму та та розсіянням єврейського народу. Ці дні відмічаються постом, спеціальними молитвами та звичаями.

– 10-е Тевета – початок облоги Єрусалиму Навуходоносором

– 17-е Тамуза – перший пролом в стіні Єрусалиму

– 9-е Ава – дата руйнування Храмів – Першого та Другого

– 3-е Тішрея – Пост Гедалії – вбивство Гедалії, останній наслідок руйнування першого Храму – повне вигнання євреїв з Ізраїлю.

Основна мета постів – будити серця і прокладати шлях до розкаяння, нагадувати про погані вчинки, про події, які привели до нещасть. Роздуми про гріхи приводять нас на шлях виправлення. Суспільні пости встановлені для того, щоб єврейський народ, згадуючи, прокинувся для каяття. Щоб нещастя припинилися, кожна людина повинна задуматися над своїми вчинками, усвідомити і розкаятися.

Єврейські свята відмічаються в Ізраїлі на державному рівні та офіційно вважаються вихідними. Вихідний день в Ізраїлі - субота. П'ятниця - день скорочений

Місяці єврейського календаря

Тішрей | Хешван | Кіслев | Тевет | Шват | Адар | Нісан | Іяр | Сіван | Таммуз | Ав | Елул