Напевно, найголовнішою відмінністю книг представлених на виставці, є мова, на якій вони написані. Одна з назв їдишу - маме - лошн, мамина мова. Дитячі книги на цьому діалекті - дуже добрі, теплі й гарні. Вони просто не можуть бути іншими.
Є й безліч інших рис, властивих тільки дитячій єврейській літературі. Вона зародилася вперше у світі на теренах Російської імперії. Сталося це досить пізно, на початку ХХ  століття. До цього протягом багатьох сторіч навчання було суворо конфесійним, діти в хедерах (початкова релігійна школа) вчилися читати по трактатам Талмуда, та Святому писанню. Світська література на їдиші була адресована виключно дорослим. А казки, пісні та колискові жили тільки в фольклорі .
І лише коли в Росії набрав силу потужний їдішистський рух, постало питання про створення світських шкіл з викладанням на їдиші. Вперше виникла потреба в особливій книзі для єврейських дітей. І така книга з'явилася.
У 1910  р. в Кишиневі почало роботу перше в світі спеціалізоване видавництво під назвою "Для наших дітей". Воно випускало твори класиків єврейської літератури: Шолом-  Алейхема, М.  Спектора, І.  -Л.  Переца.
Через два роки до роботи цього видавництва підключилося молоде видавниче підприємство Б.  А.  Кльоцкіна у Вільні. Це відразу ж позначилося на поліпшенні поліграфічного оформлення книг і зміні репертуару - до нього увійшли перекладні твори.
Єврейські діти отримали можливість познайомитися з шедеврами світової дитячої літератури. Кльоцкін вперше в історії друку став випускати дитячий літературний журнал на їдиші "Зелені деревця".
Особлива заслуга у розвитку єврейської дитячої літератури належить Товариству для поширення освіти між євреями в Росії (ТПЕ). Ця громадська, по суті, організація, в передвоєнні роки стала справжнім дублером Міністерства народної освіти у всьому, що стосувалося єврейської освіти. При ТПЕ були особливі видавничі комісії, які не тільки підготували до випуску безліч книг, але і займалися теорією дитячої літератури. ТПЕ також субсидіювала провінційні видавництва, які випускали дитячу літературу. За допомогою ТПЕ виникли і розвивалися єврейські дитячі бібліотеки.
З початком Першої світової війни тисячі єврейських родин виявилися зірваними зі своїх рідних місць. Частина переміщалася всередині смуги осілості, а хтось опинився у внутрішніх губерніях Росії. Найболючіше міграція вдарила по дітях, виявилося, що для багатьох з них хоч якось компенсувати втрату звичного середовища може тільки книга. Але книг катастрофічно не вистачало.
Найважливіші центри єврейського друкарства (Варшава, Вільно) виявилися окупованими. ТПЕ пішло на безпрецедентний крок і скуповувало всі видання, які були на ринку. Одночасно з централізованим розподілом їх по школам та бібліотекам йшла гарячкова робота з організації випуску нових видань. Провідна роль видавничого центру дитячої літератури перейшла Одесі, де книги на їдиші друкувало вчительське об'єднання

"Квіточки" та солідне видавництво "Морія". У липні 1916 р. вийшов наказ вищого військового командування про тотальну заборону друку на єврейських мовах в інтересах боротьби зі шпигунством. Дитячі книги теж потрапили під дію цієї заборони, проте деякі видання в Одесі все ж продовжували виходити з «дозвільним» штампом військової цензури.
Б.  А.  Кльоцкін, чиє видавництво до цього часу вже стало найбільшим у світі, втік з Вільни і налагодив напівлегальний випуск дитячих книг в Петрограді та Москві. Тепер це були виключно твори сучасних письменників: після заборони єврейського друку вони втратили роботу і дитячі книги для них стали єдиним способом вижити. 
З наближенням кінця війни діячі єврейської культури взялися будувати далекосяжні плани розвитку дитячого книговидання. Планувалося посилити увагу до оформлення дитячих книг, залучити для цього кращих художників. Одночасно передбачалося оптимізувати і змістовний аспект.
Як не дивно, але в 1917-1918  рр., в умовах революцій та розрухи, частина цих планів все ж здійснилася. Вийшли у світ дитячі книги, оформленні М. Шагалом, С. Юдовіним та іншими визнаними майстрами. У Петрограді ОПЕ почало випуск серії книг в допомогу самоосвіті. Але видавничу діяльність на їдиші в столиці з початку 1918 строго контролював більшовицький комісаріат з єврейських справ, який займався випуском дитячих книг від випадку до випадку. Правда, він навіть якийсь час продовжував випуск журналу «Зелені деревця».
І вже з кінця 1918 центром випуску дитячої літератури став Київ. В охопленій громадянською війною і погромами Україні діяли «Видавництво з мистецтва» та національно орієнтоване «Народне видавництво», які випускали як скромні видання, так і надзвичайно цікаві з точки зору оформлення та змісту книги.
Величезну роль у розвитку дитячої літератури зіграло об'єднання "Культур - ліга", створене у 1918  р. Навколо нього гуртувалися діячі мистецтва. Та й просто інтелігенція, яка більшою чи меншою мірою розділяла ідеали Жовтневої революції. Письменники та поети, котрі входили в "Культур - лігу", складали дитячі книжки, а художники оформляли їх.
Ця робота продовжилася і після формального розпуску "Культур - ліги". Україна ще довго залишалась лідером єврейського дитячого книговидання. У 1920-1930  -і  рр. чудові книжки виходили в Харкові, Києві та Одесі.
Радянська дитяча книга на їдиші була насамперед радянською, а потім вже єврейською. У неї було дуже багато схожих рис з аналогічною книгою на інших національних мовах, не кажучи вже про російську дитячу книгу. Але ця обставина аж ніяк не означало ущербності єврейських дитячих книг в той короткий період часу, що залишався до початку змін в національній політиці, а потім і репресій. Навпаки, виникали і розвивалися нові книжкові серії, адресовані самим різним за віком читачам. Переводилася російська і світова класика.
Вийшло і безліч оригінальних творів єврейських письменників. Зрозуміло, все це випускалося не тільки на Україні. Чудесні дитячі книги видавалися в Білорусії, а центром єврейського дитячого книговидання у всесоюзному масштабі стала Москва, де книги для маленьких та юних читачів випускало цілком "доросле" видавництво "Емес" ("Правда").

Випуск дитячих книг не був припинений навіть у роки Великої Вітчизняної війни. У Москві, наприклад, вийшли книги Л.  Квітко "Юні стрілки", "Дитячі серця" і ... "Кісанька". Мабуть, настільки ласкава книга була визнана життєво необхідною в страшні воєнні роки.
Однак післявоєнні роки багато в чому виявилися ще страшнішими. Більш-менш масове виробництво дитячих книг тривало до 1947  р., потім, з початком нової хвилі репресій, розправою над Єврейським антифашистським комітетом та закриттям видавництва "Емес", воно було практично перервано. Дитячі книги цього часу несуть на собі виразну печать своєї епохи. Це не веселі дитячі книги. Вони внутрішньо стиснуті, напружені.

Цікавою частиною зібрання Відділу фонду юдаїки є колекція видань їдишем радянського періоду (до 1950  р., коли видавництва та єврейські культурні центри були закриті, яка практично не має аналогів у бібліотеках світу. Особливо цікавою є відбірка ілюстрованих дитячих видань, ілюстрації до яких виконані найвідомішими єврейськими художниками Ель  Лісіцьким, Натаном  Рибаком, Сарой  Шор, Марком  Шагалом та іншими. Її основу склали книжки спеціалізованої дитячої єврейської бібліотеки, яка працювала у Києві до 1939  року.
Після початку відлиги єврейська книга московського видання орієнтувалася переважно на дорослу аудиторію. Дитячі книги нарешті почали випускати в Біробіджані: всі попередні роки жителям Єврейської автономної області було не до цього. Але репертуар видань склали, в основному, букварі та підручники. 
Кілька чарівних дитячих книжок на ідиші вийшли в Москві після початку перебудови. Безпосереднє відношення до цього мав поет, заступник редактора журналу "Советіш геймланд" Х.  В.  Бейдер.
І, нарешті, в самі останні роки центром випуску єврейської дитячої літератури став Петербург. Тут спеціалізуються на перевиданні шедеврів цього жанру: вийшли в світ книги, оформлення ще художниками київської "Культур - Ліги" І.  Рибаком, Е.  Лисицким. Ці видання готують фахівці центру "Петербурзька юдаїка", тому всі вони забезпечені грунтовними теоретичними статтями, що дозволяє краще зрозуміти їх зміст та красу. Така тенденція говорить про перетворення дитячої книги з масової, повсякденної в елітарну та бібліофільську. Тим часом, розвиток єврейської освіти дозволяє сподіватися, що, поряд з таким книгами ( безумовно, необхідними ) з'являться й інш , що допомагають з самого дитинства поринути у світ їдішкайт всім тим тим, хто до цього прагне.

У 1969  році, польсько-єврейський письменник Ісаак  Башевис-Зінгер, який жив у США і писав на їдиш, отримує Національну книжкову премію з дитячої літератури за автобіографічні нариси «День  задоволень. Історії про хлопчика, що виріс у Варшаві». На питання, чому він пише для дітей, Башевис-Зінгер відповів, що «діти ще вірять у Бога, сім'ю, ангелів, чортів, відьом, домовиків ...».
Нобелівська премія з літератури за 1978  рік була присуджена Ісааку Башевис-Зінгеру «за емоційне мистецтво оповідання, яке піднімає вічні питання». У своїй Нобелівській лекції Башевис  -Зінгер сказав, що розглядає нагороду як «визнання їдиш - мови вигнання, мови без землі, без кордонів ... мови, в якій немає слів для вираження таких понять, як 'амуніція', 'муштра', ' тактика бойових дій '». «Їдиш, - продовжував письменник, - це мудра і скромна мова заляканої людини, яка проте не втрачає надії».

Ми сподіваємося, що пропонована виставка буде цікава всім без винятку любителям дитячої книги.

Розвиток єврейської літератури на їдиш

Література на їдиш досягла найбільш значних успіхів у 2-й половині XIX  c. і у 1-й половині  XX  c. "Дідусем" (за визначенням Шолом  -Алейхема) літератури на їдиш став Менделе Мойхер Сфорім (справжнє ім'я та прізвище - Шолем-Янкель Абрамович), що народився в 1836 р. Його талановиті твори - повісті "Шкапа" та "Маленький чоловічок", романи "Фішка кульгавий" та "Подорожі Веніаміна III-го"- здобули автору популярність і симпатії читачів. Творчість Менделеле Мойхер Сфоріма сприяло стабілізації норм літературної мови на їдиш. У 1936 р. в Москві, за активного сприяння М. Горького, урочисто відзначали сторіччя з дня народження письменника.
З 90-х років XIX в. до Першої Світової війни провідними письменниками на їдиш були Шолом -Алейхем та Іцхок Лейбуш Перец. Шолом-Алейхем (справжнє прізвище - Рабинович) народився у м. Переяславі Полтавської губернії в 1859 р. Шолом -Алейхем проявив себе в багатьох літературних жанрах - він писав оповідання, романи, вірші, п'єси. Він став найбільш талановитим і найбільш відомим класиком літератури на їдиш. Його чудові твори "Тев'є-молочник", "Хлопчик Мотл", "Блукаючі зірки" стали шедеврами світової літератури. Увага Шолом-Алейхема в першу чергу приваблювала трагічна доля простої людини з народу. М'який гумор письменника, його "сміх крізь сльози" здобули йому любов багатьох поколінь читачів.
Шолом-Алейхем помер у 1916 р. в Нью-Йорку. Пам'ять про нього жива в його книгах, перекладених багатьма мовами світу. Найбільш талановиті твори письменника інсценовані і поставлені в театрах, екранізовані в Росії, США та інших країнах. Мільйони людей у колишньому СРСР, та інших країнах дивилися театральні постановки, кіно-і телеверсії "Тев'є-молочника", "Поминальної молитви" в блискучому виконанні М. Ульянова, Е. Леонова та інших видатних російських акторів. Великою популярністю користується американський мюзикл "Скрипаль на даху". Символізує зв'язок часів онука Шолом -Алейхема, відома американська письменниця Бел Кауфман, неодноразово приїжджала  на Україну.
Іншим великим класиком літератури на їдиш на переломі XIX і XX століть вважається Іцхок Лейбуш Перец. Серйозним внеском у єврейську літературу стали його оповідання  на їдиш та івриті та драми у віршах на їдиш. Дві його останні п'єси - "Золотий ланцюг" та "Вночі на старому ринку" - свідчать про далекоглядність письменника, про його критичне розуміння обмеженості вузько ідеологізованих підходів до вирішення долі єврейського народу. У своїх п'єсах І. Л. Перець використовує прийоми неоромантизму та символізму, близький до експресіонізму.
Велике значення для подальшого розвитку літератури на їдиш мала Чернівецька конференція з мови їдиш (1908 р.). Вона сприяла визнанню статусу літератури на їдиш в якості національної літератури. У перших десятиліттях ХХ століття посилилися творчі пошуки молодих єврейських письменників. Почали видаватися літературні журнали, зокрема "Літераріше монітшріфтен" у Вільно та "ді Югенд" в Нью-Йорку. Після Першої Світової війни заявив про себе великий загін талановитих поетів, у тому числі Л. Найдус, Д. Ейнгорн, Ш. Імбер, Мані-Лейб, І. Шварц, М. Гальперн, Х. Лейвік, Д. Гофштейн і ін Вони вдихнули нову силу в поезію на їдиш.
Пережила процес модернізації і проза на їдиш. Внесли вклад імпресіоністська проза Д. Бергельсона, символіські розповіді Дер Ністера, життєвість описів І. Опатошу. П'єси Шолема Аша та П. Гиршбейна заклали основи нового репертуару для театру на їдиш.
Після 1917 р. активізувалося творчість письменників на їдиш в СРСР. Багато талановитих літераторів групувалися навколо нових збірок і журналів, таких, наприклад, як "Ейгнс" (Київ, 1918, 1920), "Штром" (Москва, 1922-1924). У них друкувалися поети Д. Гофштейн, Л. Квітко, П. Маркіш, К. Молодовська, А. Кушніров, прозаїки Д. Бергельсон, Дер Ністер та ін. Офіційний друк на їдиш, зокрема газета "Емес" та її головний редактор М. Литваков, піддали обидва ці видання гострій критиці. Єврейська секція РАПП прагнула встановити ідейний контроль над літературою на їдиш. Так, наприклад, два талановитих твори Переца Маркіша - роман "Із століття в століття" та поема "Брати" були розцінені як прояви "єврейської національної обмеженості".
Більш вільне самовираження радянські письменники знаходили в ліричній поезії та в творах на історичну тему. В області епічної прози виділяються романи Давида Бергельсона "У Дніпра" та Дер Ністера "Сім'я Машбер". Самуїл Галкін написав історичні драми "Бар- Кохба" (1939 р.) та "Шуламіс" (1940 р.) - єдині твори в радянській літературі на їдиш, присвячені історичному минулому єврейського народу. Хвилі репресій кінця 30-х років у СРСР не обійшли літературу на їдиш. У ці роки "зникли"   видатні письменники М. Кульбак, І. Харіч, Х. Гільдін, Я. Бронштейн, З. Аксельрод, згаданий раніше літературний критик М. Литваков.
У 20-х - 30-х роках XX с. література на їдиш інтенсивно розвивалася і в інших великих центрах єврейського життя, передусім у Польщі та Америці. Польща в ці роки стала головним центром єврейської культури та літератури у Східній Європі. Література на їдиш в Польщі характеризувалася різноманітністю напрямків. У Польщі працювали багато обдарованих єврейських прозаїків та поетів. У Вільно в 30-х роках утворилася група молодих письменників та поетів "Юнге Вільне" ("Молоде Вільно"). У неї входили Х. Глік, Х. Граді, Ш. Качергінскій, А. Суцкевер та ін. У Польщі працював майбутній Нобелівський лауреат Ісаак Башевіс Зінгер.
Активно розвивалася єврейська культурне життя, в т.ч. література на їдиш, у містах зі значним єврейським населенням - у Варшаві, Вільно, Львові, Лодзі, Білостоці, Кракові та інших.
Найзначніша гілка літератури на їдиш за межами Східної Європи в період між двома світовими війнами перебувала в США. Там жив і творив великий загін визначних літераторів. Яскравий ліризм і пристрасть були притаманні поетичним драмам Х. Лейвіка, образність і різноманіття форм - поезії М. Гальперна і Я. Глатштейна. Своєрідність стилю характерно для прози І. Опатошу, Ш. Аша, Д. Ігнатьєва, для оповідань І. Розенфельда та ін Письменники і поети США, що писали на їдиш, зберегли її на американському континенті, однак їм не вдалося чинити успішний опір асиміляції, вони не зуміли виховати там нове покоління письменників та читачів.

Виставку підготувала головний бібліотекар відділу фонду юдаїки Інституту рукопису Ривкіна Г. А.