Єврейська громада в роки Першої світової війни. До 100-річчя початку Першої світової війни ( 28 липня 1914 – 11 листопада 1918)

Перша світова війна 1914 - 1918 рр.. стала одним з найбільш кровопролитних та масштабних конфліктів в людській історії. Вона почалася 28 липня 1914 і завершилася 11 листопада 1918 р. У цьому конфлікті брало участь 38 держав.

Початок Першої світової війни було спровоковано вбивством спадкоємця австрійського престолу ерцгерцога Франца-Фердинанда та його дружини членом сербської націоналістичної терористичної організації. Вбивство, вчинене Гаврилом Принципом, спровокувало конфлікт Австрії з Сербією. Німеччина підтримала Австрію і вступила у війну. Початок військової кампанії 1914 року датується 28 липня. 1 серпня вступила у війну Німеччина та оголосила війну Росії, а 3 серпня й Франції. Німецькі війська вторгаються в Люксембург і, пізніше, Бельгію.

До війни світ ішов поступово. В умовах модернізації економічний розвиток відбувався нерівномірно. У другій половині ХІХ ст. великі європейські держави, США і Японія зробили різкий ривок уперед. Нарощування економічного потенціалу супроводжувалося гонкою озброєнь, у ході якої великі держави розробляли і брали на озброєння нові зразки військової техніки, збільшували чисельність своїх армій. На початку ХХ ст. вони вже відчули себе достатньо сильними, щоб реалізувати свої воєнно-політичні проекти, які розроблялися десятиліттями. Назрівала війна за перерозподіл уже поділеного світу, за розширення економічних і політичних впливів, за нові ринки збуту. У цій війні зійшлися два воєнно-політичні блоки – Антанта (Росія, Франція, Велика Британія), з одного боку, і Центральні держави – Німеччина та Австро-Угорщина, у союзі з якими в різний час перебували Італія, Туреччина, Болгарія – з другого. На початку війни в союзі з Центральними державами перебувала Італія, тому це об’єднання називалося Троїстим союзом.
У ході війни Центральні держави та їхні союзники планували істотно потіснити держави Антанти в їхніх традиційних сферах впливу; Антанта, у свою чергу, прагнула розгрому Німеччини та її союзників і зміцнення свого становища в Європі та інших частинах світу.
Як складова Антанти Російська імперія сподівалася в результаті війни розширити свої кордони, істотно послабивши або знищивши при цьому противників – Австро-Угорщину, Німеччину, Туреччину. У контексті цього завдання передбачалося реалізувати давні стратегічні цілі імперії – об’єднати під своєю владою всіх слов’ян (у першу чергу українців), захопити столицю Туреччини Стамбул і стратегічно важливі протоки – Босфор та Дарданелли, що забезпечило б контроль у регіоні, зокрема над Балканами і Східним Середземномор’ям.

У роки, що передували Першій світовій війні, середній приріст єврейського населення в Західній Європі не перевищував 0,2-0,3 %. Внаслідок чого сталися характерні зміни у віковому складі єврейських громад на Заході: частка дітей та молоді зменшилася, зросло число літніх та старих. Збільшилася також і кількість змішаних шлюбів. Напередодні 1-ї світової війни в Російській імперії проживало 5,5 млн. євреїв, в Австро-Угорщині понад 2,5 млн., у Сполучених Штатах - 2,5 млн., в Туреччині - близько 350 тис., у Румунії – 30 тис., в різних країнах Африки – близько 400 тис., загалом близько 12 мільйонів душ. У той же час у Німеччині налічувалося 600 тис. євреїв, в Англії - близько 250 тис., у Голландії - трохи більше 100 тис., у Франції - близько 100 тис. і в Італії - 45 тис., тобто всього трохи більше одного мільйона.
Одним з найважливіших чинників у житті євреїв у цей період була величезна еміграція, переважно з країн Східної Європи, в заокеанські країни, в першу чергу в Сполучені Штати. У 1881-1914 рр.. понад 2,5 млн. євреїв покинуло насиджені місця у Східній Європі; 2 млн. з них переселилися в Сполучені Штати, близько 300 тис. - до Південної Америки, Канади, Південної Африки і Палестини і близько 350 тис. - в різні країни Західної та Центральної Європи.
Величезні масштаби єврейської еміграції були результатом цілого ряду економічних та політичних чинників. Розвиток капіталістичного господарства згубно відбивося на джерелах існування багатьох євреїв, виселення з сіл і високий природний приріст змусили багатьох євреїв шукати прихистку в зарубіжних країнах. Євреї Галичини користувалися громадянською рівноправністю; проте, звідти вирушило за океан в 1881-1914 рр.. близько 350 тис. євреїв. Джерела існування в цій відсталій країні не збільшувалися в тій же мірі, що потреби швидко зростаючого єврейського населення; до того ж серед поляків Галичини виникли організації, метою яких було витіснити євреїв з їх промислів.
Однак сильніше цих спонукальних причин, що впливали значною мірою і на інші європейські народи, діяла в цьому напрямку внутрішня антиєврейська політика переслідування. По суті широка єврейська еміграція почалася з втечі від жахів погромів. Тисячі російських євреїв покинули в 1881-82 рр.. "межу осілості" і сконцентрувалися в умовах невимовної скупченості і убогості в прикордонному австрійському місті Броди. Частина біженців за допомогою єврейських громад та організацій Центральної та Західної Європи була переправлена в Сполучені Штати, але багато інших були повернуті на місця свого колишнього проживання. Коли вляглася паніка, викликана погромами, подальшим вирішальним поштовхом до еміграції виявилося те, що надії євреїв Росії та Румунії на отримання громадянської рівноправності або, принаймні, на полегшення свого становища не виправдалися. З цієї точки зору еміграція була свого роду "втечею до емансипації".
Після кожної нової хвилі погромів і переслідувань збільшувалося число емігрантів. Незважаючи на величезні розміри єврейської еміграції, що склала на початку XX століття понад 10 відсотків загальної еміграції в Сполучені Штати, скупченість євреїв у Східній Європі не зменшилася, бо середнє річне число емігрантів не перевищувало природний приріст єврейського населення Європи, що нараховував близько 8,5 мільйона в кінці XIX століття. Це число було стійким аж до 1-ї світової війни.
Тим часом "гетто" нових емігрантів розрослися у великі громади, які переважали розмірами колишні єврейські центри в європейських країнах. Серед одинадцяти міст, в кожному з яких напередодні 1-ї світової війни проживало понад 100 тис. євреїв і де жила майже чверть усього світового єврейства, було кілька іммігрантських центрів: Нью-Йорк (1.350 тис. євреїв), Чикаго (350 тис.), Філадельфія (175 тис.), Лондон (понад 150 тис.). У старому світі перші місця займали: Варшава, де в той час проживало 350 тис. євреїв; Будапешт (більше 200 тис.), Одеса, Відень і Лодзь – 150 тис. у кожному. Концентрація в містах, особливо у великих, помітно вплинула на життєвий уклад євреїв, на їх психологію та відносини з неєврейської середовищем. У цю епоху економічна, соціальна і культурна активність євреїв проявилася особливо інтенсивно в деяких великих світових центрах. Це призвело до посилення впливу євреїв у суспільному житті, як наприклад в США, де голоси єврейських виборців стали значним політичним фактором; однак це ж явище сприяло і посилення антисемітизму.
Життя у великих містах долучило євреїв до сучасної європейської та американської культури. Єврейська молодь прагнула вступити до вищих навчальних закладів; зросло число працівників розумової праці. У результаті всіх цих процесів виявилися дві діаметрально протилежні тенденції; з одного боку, ослаблення впливу традицій, посилення культурної асиміляції та прискорений темп включення євреїв в навколишнє середовище; з іншого боку, зміцнення єврейської солідарності, свідомість спільності долі всього народу і пошуки нових шляхів у розвитку національної культури, що знайшли своє вираження в художній літературі, публіцистиці на мовах іврит та їдиш, в театральному мистецтві.
Одночасно з урбанізацією тривав процес відриву євреїв від промислів, пов'язаних з сільським господарством. Розвиток капіталістичних відносин на селі, "тимчасові правила" в Росії, інтенсивна еміграція, сільськогосподарська кооперація привели до того, що їх значення, як посередників між містом і селом, значно зменшилася. Тільки в Галичині велика скупченість євреїв у містах і містечках примушувала їх і в цей час до переселення в села. На початку XX століття 14,3 % єврейського населення Галичини все ще займалося землеробством. Подібне положення існувало і в Прикарпатській Русі.
Свідоме прагнення протидіяти процесу урбанізації проявилася головним чином в русі національного відродження, зв'язаному з ідеологією повернення до праці на землі. До 1-ої світової війни в Палестині вдалося заснувати близько сорока землеробських поселень, що налічували майже 12 тис. душ. У дев'яностих роках XIX ст. ЄКС (Єврейське колонізаційний суспільство, засноване бароном Гіршем) приступило до здійснення плану землеробської колонізації і в Аргентині, де був створений ряд сільськогосподарських колоній. Проте вплив всіх цих починань на соціальну та професійну структуру єврейства в цілому до 1-ї світової війни був невеликий.
Наприкінці XIX і на початку XX століть помітно зменшилася роль єврейських банкірів, але багато євреїв продовжували відігравати важливу роль у торгівлі та в цілому ряді промислових галузей: хімічної, електротехнічної і частково металургійної.
У країнах Східної Європи, особливо в Росії та Польщі, єврейські капіталісти займали головне місце в харчовій промисловості, до 1-ої світової війни в їх руках перебувало сто з трьохсот цукрових заводів країни. Уже в 90-х роках заводи, що належали сім'ї Бродських, виробляли чверть всього російського цукру. В 1914/15 рр.. єврейські підприємства становили 52 % рафінованого на Україну цукру. Значною була також частка євреїв в борошномельному та тютюновому виробництвах. У Польщі євреї заснували ряд текстильних фабрик. У Росії вони брали участь у розробці золотих копалень, в експорті сільськогосподарських продуктів, збуті вугілля та нафти, в розвитку річкового судноплавства.
На північному заході Росії, тобто в Литві і Білорусії, де скупченість у містах та містечках була особливо велика, наприкінці сторіччя 40 % усіх євреїв займалися ремеслами і фабричним працею, і тільки 32 % торгівлею; на Україні ж тільки 32 % відносилися до першої групи, а 44 % до другої.
Процес переходу євреїв до фізичної праці все прискорювався, і цілком природно, що саме ремісники та некваліфіковані робітники емігрували в першу чергу. За десять років до Першої світової війни в Росії виникли сотні товариств взаємного кредиту, які фінансували сезонні роботи, закупівлю сировини і заготівлю товарів для ярмарків, а також надавали підтримку у випадку хвороби і т. п. Ці організації приходили на допомогу і дрібним торговцям.
Таким чином, одним з найзначніших явищ в історії єврейства тієї епохи було виникнення в його середовищі пролетаріату, що вплинуло не тільки на економічну діяльність і на суспільні відносини, а й на ідеологічний розвиток і на політичні течії в єврейському суспільстві. З самого свого виникнення єврейський робітничий клас відрізнявся своєю організованістю, а також активною політичною діяльністю під керівництвом радикальних кіл молодої єврейської інтелігенції.
Проте з перших кроків єврейському робітничому класу довелося долати ряд перешкод, що були наслідком як особливих економічних і соціальних умов, так і деяких елементів історичної спадщини єврейського народу. Єврейським робітникам важко було витримати конкуренцію робітників-не євреїв, щойно прибулим з села, сім'ї яких, найчастіше ще залишалася вдома і добували собі прожиток працею на землі, тому вони могли задовольнятися меншою заробітною платою, тому роботодавці і віддавали їм перевагу. Чимало труднощів було пов'язане з дотриманням суботнього відпочинку.
Чисельне зростання, географічна розпорошеність, концентрація у великих міських центрах і посилення класової диференціації, що призвела до загострення соціальних конфліктів між заможною буржуазною верхівкою та все більш убогими масами, змінили великою мірою громадську структуру єврейського народу та створили передумови для його культурного розвитку та політичної активності. Однак не менший вплив справили на його долю зрушення, що відбулися у відносинах між євреями і оточуючим їх неєврейським середовищем.

На початку війни єврейські громади обох країн активно підтримали патріотичні гасла своїх урядів. У Росії на шпальтах єврейської преси з’явилися статті войовничо-патріотичного змісту, в синагогах проводилися богослужіння про дарування перемоги російській зброї. В Одесі в синагозі кантор та хор виконали гімн «Боже, Царя бережи!» та «Славься», після чого відбулася маніфестація євреїв вулицями міста. Війну підтримало і багато російських євреїв, які знаходилися у різних справах за кордоном. Євреї-студенти, які навчалися в західних університетах, поверталися додому і записувалися добровольцями до російської армії. Домагалося зачислення до армії і чимало євреїв-ветеранів, героїв російсько-японської війни. На початку війни в країні стали виходити єврейські російськомовні журнали «Війна й євреї», та «Євреї на війні», що обстоювали суто патріотичні позиції. Намагаючись засвідчити лояльність російських євреїв до влади і піднести їхній бойовий дух, ці видання друкували матеріали про подвиги і героїзм євреїв на фронтах війни. Приміром, в одному з номерів розповідалося про вільнонайманого єврея Каца, який за відзнаку в бою під Гумбіненом був підвищений до чину підпрапорщика та нагороджений Георгіївським хрестом. Відзнаку вручив Кацу особисто командуючий армією.

Назагал, національна політика в російській армії, особливо щодо євреїв, значно відрізнялася від австро-угорського зразка, і її можна визначити як комбінацію асиміляційних та ізоляціоністських методів. У цілому, євреїв, враховуючи віру і традиції, розглядали як потенційно нелояльних до російської імперії і всіляко утискали. До війни вони не мали доступу до офіцерського середовища аж до «третього коліна». До того ж служба у російському офіцерському корпусі була можливою лише за умови переходу у православне віросповідання. Потреба у свіжому «гарматному м’ясі» сприяла певним поступкам, проте лише Тимчасовий уряд дозволив євреям вступ до офіцерського корпусу. Водночас, якщо одні народи просто усувалися від військової служби, як приміром фіни, сепаратистські настрої яких дедалі більше зростали, то інші, навпаки, призивалися в значно більшому відсотковому відношенні, ніж навіть великороси. Це стосувалося і євреїв. Так, у 1915р. на тисячу осіб кожної національності в російській армії перебувало: великоросів – 4, білорусів – 5, українців – 8, німців –10, євреїв –11, поляків –12. Частково це було викликане й тим, що у західних районах, які перебували в прифронтовій смузі, намагалися повніше використати людський ресурс, щоб ним не скористався супротивник. Загалом з початком війни до Російської армії було мобілізовано близько 400 тис. євреїв, і вони в цілому гідно несли свою службу. Про це, зокрема, свідчить створення єврейського «Союзу Георгієвських кавалерів», членами якого до початку 1918 р. стали 2500 осіб.

Германізована єврейська еліта Габсбургської монархії підтримала австро-угорську владу — почасти тому, що ворогом Австро-Угорщини була «антисемітська Росія», частково й через те, що активна позиція у війні обіцяла єврейській громаді повне й остаточне визнання в «двуєдиній» монархії. Загалом форму австро-угорської армії одягли близько 300 тис. євреїв, за виявлені мужність і звитягу 76 з них отримали вищу нагороду Австро-Угорщини — Золоту медаль за хоробрість, 22 — орден Залізної корони 3-го класу, близько 25 тис. стали в період війни офіцерами, а 25 дослужилися до генеральських зірок.

Однак I світова війна не виправдала жодних сподівань євреїв на позитивні зміни, натомість принесла їм чимало горя та страждань. У Росії, як і в Австро-Угорщині, євреї опинилися у ролі пасербів своєї батьківщини.

У Росії, особливо після поразок армії на фронті протягом 1-ї половини 1915 року, не без допомоги політики та пропаганди, значно посилилися антисемітські настрої як в самій армії, так і в імперії на загал, що далося взнаки під час громадянської війни. Євреїв почали звинувачувати в «шпигунстві на користь Німеччини», в «революційному розкладанні армії»; посилилася антисемітська агітація у пресі, водночас друкування повідомлень про героїзм євреїв на фронтах заборонялося цензурою; в самій армії поширювалися відверто антиєврейські накази та розпорядження на кшталт надісланого влітку 1915 Головним управлінням Генштабу «Переліку питань про ставлення євреїв до сучасної війни», що його належало використовувати командуванню частин для збирання інформації про «всю шкідливість перебування євреїв» у збройних силах. Просякнуті духом ворожості та упередження питання анкети — «Випадки недоброзичного ставлення до наших солдатів-не євреїв і на загал до наших частин», «Випадки шкідливого впливу негативних моральних сторін солдатів-євреїв на інших солдатів частини», «Характерні випадки кволості та меншої витривалості, виявлені під час бойових дій», «Випадки участі місцевого єврейського населення в шпигунстві» й таке ін. — наперед визначали характер відповідей. Схожі процеси відбувалися і в Австро-Угорщині, де мусувалися стереотипні звинувачення євреїв у боягузтві, зрадництві, нагріванні рук на війні, й де, так само як у Росії, влада нічого не робила, щоб захистити суспільство від проявів антисемітизму.

Бойові дії, що їх вели ворогуючі сторони, стали справжнім нещастям для цивільного єврейського населення, яке проживало в прифронтових місцевостях. Численними погромами, знущаннями та вбивствами населення, знищенням синагог супроводжувався вступ російських військ до Східної Галичини та Буковини після перемоги в Галицькій битві 1914. Іще однією сумною реалією війни стало масове біженство та примусове виселення євреїв. Після відступу австро-угорської армії біженці-євреї тікали до Угорщини, Чехії, Моравії, Верхньої Австрії. У свою чергу, російське військове командування під приводом захисту тилу від «потенційно ворожих елементів», депортувало євреїв у віддалені від фронту губернії Російської імперії — Нижегородську, Пензенську, Єнісейську.

За сучасними даними втрати у Першій світовій війні склали до 10 мільйонів солдатів. Точних даних про втрати серед мирного населення не існує. Імовірно, через важкі умови життя, епідемії та голод загинуло в два рази більша кількість людей.
За підсумками Першої світової війни, Німеччина мала виплачувати репарації союзникам протягом 30 років. Вона втратила 1/8 своїй території, а колонії відійшли країнам – переможницям. Берег Рейну на 15 років був окупований союзними військами. Так само, Німеччині було заборонено мати армію понад 100 тис. осіб. На всі види озброєнь були накладені жорсткі обмеження.
Але, позначилися наслідки Першої світової війни і на ситуації в країнах-переможницях. Їх економіка, за винятком, США, була в складному стані. Рівень життя населення різко знизився, народне господарство занепало. Водночас, військові монополії збагатилися. Для Росії Перша світова війна стала серйозним дестабілізуючим фактором який, багато в чому, вплинув на розвиток революційної ситуації в країні і  викликав подальшу громадянську війну.

Війна практично зруйнувала традиційний спосіб життя єврейства, посиливши в ньому, з одного боку, асиміляційні процеси, а з іншого — національні рухи. Радикалізація міжетнічних взаємин в умовах війни, масові погроми, що їх пережило єврейство, об’єктивно сприяли посиленню серед євреїв сіоністських, соціалістичних та ліво-радикальних настроїв.

Контактна інформація

Корпус №2, вул. Володимирська 62 3-й поверх, к.307; 4-й поверх,
к. 403.
+38 (044) 288-1418
irnbuv@gmail.com
9:15 до 17:30 (понеділок - субота)
Відділ фонду юдаїки:
9:15 до 18:00 (понеділок - п’ятниця)