Єврейська світська благодійна та культурно-просвітницька організація “Культур–Ліга” (у документах російською вона мала назву – Лига еврейской культуры), була створена у Києві в січні 1918 р. Метою створення Культур-Ліги був розвиток єврейської культури та мови їдиш. Діяльність організації стала можливою завдяки політиці Центральної Ради щодо національних меншин в Україні. Статут Культур-Ліги було зареєстровано 15 січня 1918 р.

Одразу після революції Київ, в якому до 1917 р. було заборонено проживати євреям, стало значним осередком не лише української, але також і єврейської культури. Єврейська інтелігенція яскраво виявляла себе в різних сферах: освіті, театрі, літературі та книговидавництві. Серед головних засновників Культур-Ліги були поети, прозаїки, літературні критики та видавці, відомі як «Київський гурт». Крім діячів культури, важливу роль у керівництві Культур-Ліги мали політики – представники різних єврейських партій, головним чином, соціалістичних (Фолкспартей, Фаренікте, Бунд, Поалей-Ціон).

Серед головних ініціаторів створення Культур-Ліги були такі діячі, як: політик, міністр з єврейських справ в уряді Центральної Ради Мойсей Зільберфарб-Базін (1876 – 1934); єврейський письменник Давид Бергельсон (1884 – 1952); драматург, театрознавець, педагог та перекладач Єзекіїл Добрушин (1883 – 1953); критик і літературознавець Нахман Майзель (1887 – 1966); політичний діяч і літературознавець Моше Літваков (1875 – 1937) та інші.

На думку ідеологів Культур-Ліги, творчість народу є основою, на якій будується «нова єврейська культура». Світський характер має надати їй динамічності та спрямованості у майбутнє, гарантувати вільний розвиток різних видів творчості, а демократизм нової єврейської культури забезпечить її зв'язок із соціальними ідеалами. Діячі Культур-Ліги прагнули зрозуміти ідеї соціалізму, як народники чи соціал-демократи. Прагнули витлумачити ідеал як універсальний моральний принцип, натомість відкидали ідеологію марксистського детермінізму (лат. Determinatus — визначений, обмежений) — філософське матеріалістичне вчення про загальну об'єктивну зумовленість явищ природи, суспільства і людської психіки, зокрема волі.

Механізм створення нової культури визначався терміном «синтез» (одне з ключових слів у лексиконі різних єврейських національних теорій): синтез старого і нового, національного та універсального, упевненість, що єврейський народ повноправно ввійде у «всесвітню родину народів».

 Як було сказано в «Київському маніфесті» Культур-ліги (1920), «перетворити єврейство в нового члена великої спільноти світової культури не значить перекласти світову культуру на їдиш, це також не повинно бути просіюванням загальнолюдської культури через темперамент однієї окремої нації. Це означає набагато більше – пересадити нову культуру на старий грунт, створити сплав нашої історії, що живе в нас, з культурою нового часу». Такий «сплав» досягається в результаті сміливих експериментів та пошуків. Якщо стара (традиційна) єврейська культура представляється вузько національною, то нова придбає універсальне, світове значення, не втративши при цьому свого національного характеру, це буде культура усієї їдишської діаспори.

Діа́спора (грец. διασπορά — «розсіяння») — етнічна, в першу чергу релігійна (конфесійна) та мовно-культурна спільнота або сукупність індивидів, які існують та зберігаються за межами свого материнського регіону, і котрі усвідомлюють свою генетичну або духовну з ним єдність. Поняття походить мовно з давньогрецької, але змістовно — з юдейської традиції (мається на увазі розсіяння євреїв по світу та існування компактними релігійно-етнічними громадами). В Європі це поняття стало набувати широко вжитку в 19 столітті. Часто ним не зовсім коректно звуться будь які національні меншини, які розташовуються в просторі від Москви до Нью-Йорка, від Лондона до Йоганнесбурга. Тим самим в культурну утопію включається ще й територіальний вимір. Євреї, що говорять на їдиш – народ, позбавлений власної країни з чіткими географічними координатами, який однак володіє духовною територією нової культури – «їдишланд», кордони якої – увесь світ. У процесі створення нової культури зникне розрив між окремими групами єврейського народу, насамперед між інтелігенцією та масами: народна мова стане мовою культури.

Київ вже з початку ХХ ст. був одним зі значних осередків літератури на їдиш, а після Лютневої революції (1917) перетворився в найважливіший центр різноманітної культурної діяльності. Центральна Рада не лише заснувала окремі міністерства у справах національних меншин (поляків, росіян, євреїв), а й прийняла закон про «національно-персональні автономії» (див. Україна. Євреї України в 1914-1920). Тому Київ притягував до себе найактивніших діячів єврейської культури та політичної еліти, особливо після того, як у жовтні 1917 р в Росії до влади прийшли більшовики. У столиці України зосередилися значні сили творчої інтелігенції, які яскраво проявили себе в культурі на їдиш, розгорнувши в різних її сферах – освіти, театру, друкарства – енергійну і продуктивну діяльність. Серед її головних ініціаторів були поети, прозаїки, літературні критики та видавці, відомі як «київська група»: Д. Бергельсон, Д. Гофштейн, М. Литваков, І. Добрушин, Дер Ністер, Н. Майзель та ін.

Так у роботу Художньої секції включилися більшість єврейських художників Києва: Марк Епштейн, Борис Аронсон, Соломон Нікрітін, Олександр Тишлер, Абрам Маневіч, Іссахар-бер Рибак, Ісаак Рабіновіч, Ісаак Рабічев, а також митці, що приїхали в місто: Йосип Чайков, Сарра Шор, Поліна Хентова, Елієзер Лісицький і Марк Шейхель.

 Крім діячів культури, важливу роль в Культур-лізі грали видатні політичні діячі - члени різних єврейських партій, головним чином соціалістичних та несіоністських, лівої Поалей Ціон, а також деяка частина ліберальної інтелігенції, пов'язана з Фолкспартей:

 М. Зільберфарб, Я. Зрубавел, Яків Зеєв Вольф Лацький-Бертольді, А. Літвак та ін. Культур-ліга виступала не тільки в ролі культурної організації, а й була своєрідною міжпартійною асоціацією, тому виконувала деякі суспільно-політичні функції. У період правління гетьмана П. Скоропадського (квітень-грудень 1918 г.), коли був скасований закон про національну автономію та ліквідовано єврейське міністерство, Культур-ліга фактично була інституцією єврейської автономії.

Художники Культур-Ліги експериментували з формою, одними з перших в Києві вдалися до абстракції в книжковій ілюстрації, сміливо працювали зі шрифтами, по-новаторськи осмислювали саму структуру книги.

 Іссахар-Бер Рибак став першим в історії художником, який ризикнув ілюструвати книги для дітей зображеннями, за стилістикою схожими на дитячі малюнки. Його перша спроба в цій сфері – ілюстрації до розповідей на їдиш Міріам Марголіної «Казочки для маленьких діточок» (Берлін. – 1922).

До найяскравіших авангардних проектів можна зарахувати також роботи Ель Лисицького. У дизайні книги «Празька легенда» (М. – 1917) художник ламає європейське уявлення про книгу як зошити: це сувій, в якому ілюстрації, плавністю ліній і колоритом нагадують середньовічні ілюміновані рукописи, органічно поєднуються з каліграфічним шрифтом тексту. Ці прийоми (форма книги та рукописний шрифт, створений каліграфом (сойфером), запозичені з традиції створення сувоїв Тори, не тільки додають книзі незвичний авангардний вигляд, але й повертають авангардне єврейське мистецтво до його витоків – юдейської традиції. Саме з'єднання новаторських ідей та традиційних елементів повинно було, на думку художників Культур-Ліги, накреслити нові шляхи розвитку сучасного єврейського мистецтва. Книга небезпідставно визнавалася одним із найдієвіших засобів залучення до творення й поширення національної культури, що для для євреїв мала стати «не Торою, дарованою на Синаї, що обіцяє радість послуху й погрожує карою за гріхи, а скрижалями, на яких вони пишуть кров’ю власного серця, напругою власних нервів»

Попри відмінності, які спостерігаєються в естетичних позиціях різних митців, у них прослідковуються спільні риси – свобода у висловленні власних ідей, спонтанність творчості, відхід від канону. Пластика творів єврейських митців відповідала духу часу, а також тогочасним поліграфічним, фінансовим, естетичним запитам замовників. Не забуваймо, що книжкова графіка залежна від замовника, від літературного твору, від поліграфії.

Модерні підходи організації тектоніки книжкового блоку та побудови композиції ілюстративного ряду художників Культур-Ліги, були добре знайомі тогочасному мистецькому середовищу, сприймалося ним із розумінням, перекликалися із творчими шуканнями Василя Єрмілова, Павла Ковжуна, Анатоля Петрицького, Василя Седляра, Михайла Бойчука, Івана Падалки.

У творчому розмаїтті пропонованих митцями Культур-Ліги трактуванні візуального ряду книги однією із найцікавіших, із погляду на вітчизняну видавничу практику, виявилася творча діяльність Ель Лисицького, який сміливо експериментував із активною сторінкою складання. Несподіваними, однак надзвичайно показовими стали ілюстрації майстра до українських і білоруських народних казок, які виявляють тісні взаємозв’язки єврейського та навколишнього слов’янського світу.

Сучасним майстрам книги, які велику увагу звертають на філософію шрифтового наповнення друкованої продукції, цікавими будуть експерименти тогочасних митців із пластикою шрифта. Слід зауважити, що частина із художників Культур-Ліги чільну роль у відродженні єврейської культури віддавали єврейському шрифту. Це особливо цікаво, адже шрифт, як графічна абстракція, допомагає чітко ідентифікувати споживачів. Відсікаючи чужорідний елемент, пластика шрифта гуртує, зміцнює та мобілізує свою соціальну групу – у цьому випадку – єврейське інтелігентне середовище, що було одним із ключових завдань Культур-Ліги.

До серпня 1920 радянська влада підтримувала Культур-Лігу. Пізніше розпочався процес перепідпорядкування установ Культур-Ліги Наркомпросу. У 1922 році, коли практично всі підрозділи цієї просвітньої організації були розформовані, багато діячів єврейської культури залишили Київ. Зокрема, більшість художників, членів Художньої секції, переїхали до Москви, де секція була майже повністю відновлена при місцевій Культур-Лізі. Окрім київських художників, до неї увійшли також: Марк Шагал, Роберт Фальк, Натан Альтман, Давид Штеренберг, Олександр Лабас.

Видавництво «Культур-Ліга» засноване у 1918 р. З кінця 1921 р. отримало назву кооперативне видавництво «Культур-Ліга».

У складі керівництва видавництвом «Культур-Ліга» були, переважно, люди, котрі мали спільні інтереси або покликання. Членами керівництва були і художники, зокрема: Чайков Йосип Мусійович (1888 – 1979) – скульптор, заслужений діяч мистецтв РРФСР. Освіту одержав у Паризькій Академії мистецтв. Створив пам'ятники К. Лібкнехту, К. Марксу (Київ), пропілеї перед входом до радянського павільйону на Всесвітній виставці в Парижі, написав портрет А. Хачатуряна. Ілюстрував книжки видавництва “Культур-Ліга”.

Дитячі книжки посідали особливе місце у видавничій діяльності видавництва. Їх ілюстрували: М. Шагал, М. Епштейн, І. Чайков, Н. Шифрін, Сарра Шор. Усього за 1926-1928 рр. вийшли з друку 17 найменувань дитячої літератури.

Для друкованої продукції видавництва набула поширення типова обкладинка для видань технічної, художньої, популярно-економічної, дитячої літератури. Як правило, вона використовувалася для оформлення бібліотечок, що їх випускала «Культур-Ліга». Створенням типової обкладинки вирішувалося завдання узагальненого декоративного оформлення книг, об'єднаних у самостійні бібліотечки. «Культур-Ліга» видавала «Популярну бібліотечку», де друкувалися серії белетристичної та популярно-економічної літератури, здебільшого уникала занадто заполітизованих елементів в оформленні книг, для них був притаманним простий витончений стиль.

У 1930-ті роки починається насильне згортання всіх проявів єврейського громадського життя та національної культури. Культурно-освітні заклади були оголошені осередками “буржуазно-націоналістичного впливу”, їхня робота визнавалася “шкідливою”. Під час репресій були фізично винищені багато діячів національних культур. Така ж доля спіткала і видавництво «Культур-Ліга».

Потім, незважаючи на те, що в її діяльності брали участь художники, чиї імена стали всесвітньо відомими, Культур-Лігу обходили увагою дослідники і знавці мистецтва. Перші роботи, присвячені цьому яскравому явищу авангардного мистецтва, були опубліковані тільки в кінці 1990-х років.

 Представляємо Вам першу з двох виставок, присвячених Культур-Лізі. Наступна буде – Феномен Культур –Ліги (קולטור-ליגע) Художній авангард 1910 – 1920-х років. Документи, дослідження, історія видавничої діяльності.

Виставку підготувала головний бібліотекар відділу фонду юдаїки Ривкіна Г. А.