«Культур-Ліга» (їдиш Kultur-Lige; в українсько- та російськомовних документах – Єврейська культурна Ліга, Лига еврейской культуры) – назва, що поєднувала кілька громадсько-культурних організацій, які існували в 1920–1930-ті роки у Східній Європі, а також деяких країнах Західної Європи й Америки.

Статут Культур-Ліги було зареєстровано 15 січня 1918 р. Цю дату можна вважати початком діяльності Ліги, яка стала не тільки культурною організацією, але й між партійною асоціацією, що виконувала деякі суспільно-політичні функції.

Восени 1918 р. вже діяли секції, що були включені до єдиної організаційної структури К.-Л.: освіти – шкільної та позашкільної (для дорослих), дошкільної, видавнича; бібліотечна; музична; театральна; літературна; художня (пластичних мистецтв). Пізніше, на поч. 1919 р., почали діяти секції єврейської статистики та архівна. Крім того, у Києві були відкриті: Народний університет, єврейська гімназія, вчительська семінарія, курси підготовки єврейських вчителів, було створено видавництво «Культур-Ліга», яке порядкувало мережею книготоргівлі у провінції. З кінця 1918 р. видавався журнал секцій освіти “Shul un lebn” (Школа та життя), що зіграв важливу роль у розвитку сучасної єврейської педагогіки.

Праця усіх секцій планувалася, як результат узгодженої, синтетичної діяльності по єдиному плану. Це можна продемонструвати на прикладі секцій у галузі освіти. Єврейські письменники створювали твори для дітей, разом із педагогами складали хрестоматії та підручники для єврейських шкіл, художники виконували ілюстрації для цих книжок, які друкувалися у видавництві, що належало К.-Л.

Чи не найбільшим досягненням К.-Л. було відкриття у 1918 р. Єврейського Народного університету (ЄНУ), що став першим єврейським навчальним закладом на теренах колишньої Російської імперії. При відкритті ЄНУ в ньому налічувалося 62 студенти, а влітку 1919 р. – 250, тому в 1919 р. була відкрита ще філія Університету на Подолі. Восени 1918 р. при Кам’янець-Подільському університеті було відкрито кафедру єврейської культури. У навчальних закладах К.-Л. працювали викладачі, що мали звання «Народний вчитель», з дипломами Сорбони, університету св. Володимира та інших ун-тів, Фребелівського та Комерційного інститутів.

У школах К.-Л. працював Я. Б. Резнік, уже тоді відомий педагог, автор підручників, згодом доктор педагогічних наук, професор, зав.-кафедрою педагогіки Київського педінституту, його брат – письменник Л. Б. Резнік, письменник Д. Гофштейн та ін.; художньою студією керував скульптор Б. Аронсон; театральною – поет Д. Бергельсон, мистецтвознавець, професор І. Кунін, режисер Є. Б. Лойтер, актор та режисер С. Семдор (Гольдштейн) та інші.

У містах та містечках України було засновано більш ніж сто відділень організації, де були створені єврейські бібліотеки, початкові школи, дитячі садки на їдиш. Нерідко, ці установи провадили соціальну роботу, а також, являли собою сиротинці та пункти допомоги погромленим. У період 1918 – 1920 рр. на Україні К. -Л. була незалежною інституцією, що монопольно виконувала роботу у всіх сферах культури на їдиш. Положення змінюється після установлення Радянської влади. 17 грудня 1920 р. декретом Київського Губревкому її керівні органи були «комунізовані», ЦК ліквідовано, замість нього створено Орком (організаційний комітет), більшість якого складали комуністи. До 1924 р. усі установи, народної освіти, що належали К.-Л. були підпорядковані Наркомосвіті, а більшість її інституцій були ліквідовані.

Усі школи та гімназії К.-Л. стали звичайними «єдиними трудовими школами», вищі педкурси також перейшли у відання Наросвіти. Ще однією причиною ліквідації К.-Л. було припинення допомоги їй з боку радянських та зарубіжних організацій. В перші роки Радянської влади К.-Л. ще одержувала допомогу від Наркомосвіти УРСР, «Євощесткома» (Єврейський громадський комітет допомоги потерпілим від погромів), Товариства сприянню єврейському мистецтву, Джойнту та інших організацій. К.-Л. потрапила до важкої фінансової кризи. Підтримуючи багато культурно-просвітницьких закладів, вона змушена була утримувати 260 осіб: педагогів, літераторів, стипендіатів. Для покриття бюджету у розпорядженні К.-Л. залишалися тільки членські внески та доходи від культурних заходів (концертів, вистав, вечорів, виставок, тощо). На початку 1925 р. К.-Л. припинила своє існування.

Доля останніх закладів К.-Л. така: муз. школу передали у підпорядкуння профосвіти, бібліотеку перетворили у Центральну єврейську бібліотеку ім.

М. Вінчевського, художню студію було закрито. Довше усіх існувало видавництво, яке було закрито у 1930 р.

Видавництво «Культур-Ліга» засноване у 1918 р. З кінця 1921 р. отримало назву кооперативне видавництво «Культур-Ліга», але офіційно у Головному кооперативному комітеті при РНК УСРР пройшло реєстрацію 26 березня 1926 р. та було внесене до списку кооперативних об’єднань. На правах пайовиків до складу цього видавництва ввійшли Наркомос, Євбюро та Головвидав України. Постійним керівним органом видавництва «Культур-Ліга» було правління. На 1918 р. головою правління видавництва «Культур-Ліга» був М.У. Лекст, а його заступником, Б.І. Маршак. У складі керівництва видавництвом «Культур-Ліга» були, переважно, люди, котрі мали спільні інтереси або покликання. Членами керівництва були, зокрема: Береговський Мойсей Якович (1892 – 1961) – музикознавець, фольклорист, керував музичною школою К.-Л., підготував до друку п'ять томів “єврейського музичного фольклору” (вийшов тільки перший том); Добрушин Ієхескель Мусійович (1889 – 1953) – літературний критик, поет, прозаїк. Закінчив юридичний факультет Сорбони.; Казакевич Генах (1883 – 1935) – публіцист, критик, письменник. Після революції – видавець низки єврейських газет та журналів, редагував літературні збірники, підручники, довідники, займався перекладами. Зробив значний внесок у розвиток єврейського театру, обробив і видав кілька п'єс єврейського класичного репертуару. З 1932 р. у Біробіджані – редактор газети “Біробіджанер штерн”; Кац Мойше (1885 – 1960) – публіцист, активний діяч єврейської культури, деякий час був на чолі київської К.-Л, керував єврейським відділом Держвидавництва УРСР; Кіпніс Іцхак (1896 – 1974) – єврейський прозаїк, писав на мові їдиш. Багато років працював як дитячий письменник. Автор романів, оповідань, п’єс, перекладач української класики, творів світової літератури. Багато перекладених ним книг вийшли у видавництві “Культур-Ліга”; Чайков Йосип Мусійович (1888 – 1979) – скульптор, заслужений діяч мистецтв РРФСР. Освіту одержав у Паризькій Академії мистецтв. Створив пам’ятники К. Лібкнехту, К. Марксу (Київ), пропілеї перед входом до радянського павільйону на Всесвітній виставці в Парижі, написав портрет А. Хачатуряна. Ілюстрував книжки видавництва “Культур-Ліга”.

Основними функціями кооперативного видавництва “Культур-Ліга” були друк та збут друкованої продукції, видавництво книг з усіх галузей знань. Серед найбільш популярних серій були: історія, релігія, філософія, культура, мистецтво, освіта, мовознавство, літературознавство, художня література (перекладна та оригінальна), науково-популярна, бібліографічні покажчики. Практикувало кооперативне видавництво видання перекладної літератури. Видавництвом було видані перекладені твори Джека Лондона, Бабеля, О. Генрі, Дюамеля, Салтикова-Щедріна, Г. Уельса та ін. Окрім цього «Культур-Ліга» видавала бібліотечки для шкіл.

Спостерігався попит на технічну та художню літературу, особливо після того, як ряд профспілок розпочав створювати єврейські бібліотеки, або єврейські відділи при публічних бібліотеках.

Дитячі книжки посідали особливе місце у видавничій діяльності видавництва. Їх ілюстрували: М. Шагал, М. Эпштейн, І. Чайков, Н. Шифрін, Сарра Шор. Усього за 1926-1928 рр. вийшли з друку 17 найменувань дитячої літератури.

 Видання періодичних видань було невигідно для видавництва, адже ця справа поглинала майже увесь прибуток видавничого відділу, тому без додаткових асигнувань займатися виданням періодики було практично неможливо. Журнал «Фрейд» кооперативне видавництво «Культур-Ліга» розпочало видавати на початку 1923 р. Головна мета журналу – допомога батькам у виборі методів виховання кожної окремої дитини. У грудні 1928 р. Наркомос запропонував кооперативному видавництву «Культур-Ліга» видати 6 номерів філологічного журналу «Ді їдіше шпрах». Наркомос зобов’язувався вжити усіх заходів щодо розповсюдження журналу. 13 жовтня 1930 р. Наркомос надав «Культур-Лізі» кредит на друк педагогічного журналу «Ратнбідунг», який довгий час фінансувався комітетом у справах друку. Наркомос також фінансував дитячий журнал «Октябрл».

Для друкованої продукції видавництва набула поширення типова обкладинка для видань технічної, художньої, популярно-економічної, дитячої літератури. Як правило, вона використовувалася для оформлення бібліотечок, що їх випускала «Культур-Ліга». Створенням типової обкладинки вирішувалося завдання узагальненого декоративного оформлення книг, об'єднаних у самостійні бібліотечки. «Культур-Ліга» видавала «Популярну бібліотечку» де друкувалися серії белетристичної та популярно-економічної літератури, здебільшого уникала занадто заполітизованих елементів в оформленні книг, для них був притаманний простий витончений стиль.

Філії єврейського видавництва існували у Бердичеві (вид-во «Комуніст»), Білій Церкві (при «Озет»), Москві (при «Школа и книга»), Кам'янець-Подільському та при видавництвах «ДВ», «Книгоспілка».

Ринком збуту «Культур-Ліги» була уся територія Радянського Союзу. Власних відділень видавництво не мало. Зв’язок з іншими видавництвами підтримувався шляхом обміну виданнями. Головним споживачем друкованих видань видавництва були єврейські школи, а також культурно-просвітницькі організації та профспілки. Книжки відсилались по замовленню. Друковану продукцію єврейською мовою замовляли Наркомос УРСР, Центральне Єврейське бюро, що діяло при Наркомосі, Рада національних меншин.

 На закордонного споживача вийшло через видавництва Польщі.

Видавництво організовувало крамниці дешевої літератури, де споживач міг недорого купити потрібну йому книжку. У книжкових магазинах періодично проводилися виставки книг у віконній вітрині, які вважалися найефективнішим засобом реклами.

У 1930-ті роки починається насильне згортання усіх проявів єврейського громадського життя та національної культури. Культурно-освітні заклади були оголошені осередками “буржуазно-націоналістичного впливу”, їхня робота визнавалася “шкідливою”. Під час репресій були фізично винищені багато діячів національних культур. Така ж доля спіткала і видавництво «Культур-Ліга».

Видавничий центр єврейської літератури «Культур-Ліга», що виник на теренах громадської культурної організації Культурна-ліга, у 1920-х рр. виявився своєрідним монополістом у розповсюдженні друкованої продукції мовою їдиш, навіть після ліквідації громадської організації видавництво продовжувало нести у єврейську спільноту, попри суворий контроль та ідеологічні пріоритети з боку органів новоствореної більшовицької влади, часточку національної культурної та духовної спадщини. Видавництво було ліквідоване, як самостійна видавнича організація у1930 році та перейменоване у «Центровидав».

«Культур-Ліга» була символом не лише найсміливіших сподівань і зухвалих амбіцій, грандіозною, захопливою утопією, але й джерелом та рушієм видатних звершень й досягнень у різних сферах єврейської культури. Безсумнівні заслуги «Культур-Ліги» в розвитку національної освіти та створенні мережі єврейських шкіл, які відповідали високим міжнародним стандартам, у розквіті їдишської літератури й театру, видавничої справи, в залученні єврейських художників до розбудови нової національної культури, що стало потужним імпульсом для їхньої творчості. Водночас «Культур-Ліга» стала сумним прикладом парадоксів історичної пам’яті загалом і єврейської пам’яті зокрема: сьогодні, попри значну роль, яку «Культур-Ліга» відіграла в розвитку єврейської культури, її практично забули. Лише нещодавно почали вивчати та реконструювати історію організації.

Виставку підготувала головний бібліотекар відділу фонду юдаїки Ривкіна Г. А.

Додаток Видання Культур-Ліги: Список складено за допомогою наукового працівника відділу ретроспективної бібліографії Книжкової палати України В.В. Журавльової / В.В. Журавльова; пер. українською // Правда історії: діяльність єврейської культурно-

просвітницької організації Культурна Ліга у Києві (1918-1925): 36.

Документів і матеріалів // Укл. М.О. Рибаков. - К.: Кий, 2001. – С. 176 – 187.