Книги мовою їдиш 1920-30-х рр., що видавалися у СРСР, були насамперед радянськими, а вже потім єврейськими. У них було дуже багато схожих рис з аналогічною літературою на інших національних мовах, не кажучи вже про російську. Але ця обставина аж ніяк не означала меншовартості єврейської літератури в той короткий період часу, що залишався до початку змін у національній політиці, а потім й репресій. Навпаки, виникали і розвивалися нові книжкові серії, адресовані різним за віком читачам. Перекладалася російська й світова класика.

Вийшло безліч оригінальних творів єврейських письменників. Зрозуміло, все це випускалося не тільки на Україні. Чудові книги видавалися в Білорусії, а центром єврейського книговидання у всесоюзному масштабі стала Москва – видавництво "Емес" ("Правда").

Єврейська культура в 1920-30-х рр. розвивалася вкрай суперечливо. Перебуваючи під постійним ідеологічним та організаційним контролем влади єврейська «пролетарська» культура на їдиш отримувала значну матеріальну та організаційну підтримку у 1-й половині 1930-х рр. При цьому постійно підкреслювалося, що радянська єврейська «пролетарська» культура ні за формою, ні за змістом не має нічого спільного з «буржуазно-клерикальною» єврейською культурою дореволюційної Росії та непролетарською єврейською культурою за межами СРСР. Важливим з точки зору комуністичного режиму (на чому постійно наполягали функціонери євсекцій) було й те, що успішний розвиток радянської єврейської культури був найбільш наочним прикладом вирішення єврейського питання в СРСР, що було важливим аспектом зміцнення престижу радянської влади всередині країни, та об'єктивно сприяло цілям активної ідеологічної експансії за кордоном.

Більшість літераторів, які писали на їдиш, спочатку прийняли революцію. Але вже на початку 1920-х рр. багато з них підтримали Д. Бергельсона в його полеміці з головним редактором газети «Дер Емес» (орган євсекції)  М. Літваковим, що обрушився на літературно-мистецькі збірки «Ейгнс» з позицій «пролетарської єврейської культури». Свою позицію вони ще раз підтвердили літературною декларацією, опублікованою в літературно-художньому журналі на їдиш «Штром», навколо якого згрупувалися письменники, які отримали в радянській літературній критиці тих років характеристику «попутників». У 1932 р «пролетарські письменницькі організації» були ліквідовані. До цього часу більшість незалежних літераторів, які писали на їдиш прийняли правила гри, нав'язані владою, відмовилися від ідеологічної незалежності. «Самоцензура» стала визначальним фактором у радянській єврейській літературі 1930-х рр. Незважаючи на те, що в ці роки було опубліковано значно більше творів, ніж в 1920-х рр., переважна їх більшість написана стереотипно відповідно до непорушних принципів «соціалістичного реалізму», а саме «національна за формою, соціалістична за змістом». Характерною ознакою було і явне прагнення не вживати запозичень з івриту (гебраізмів).

 В підсумку занепад читацького інтересу до літератури на їдиш в СРСР, про що відверто говорилося на конференціях радянських єврейських письменників. Однак обговорення цієї проблеми на сторінках численних літературно-мистецьких журналів та альманахів в періодичній пресі не було. З періодичних видань 1930-х рр. найбільшою популярністю користувалися київський «Фармест» (1933-37), що виходив замість ліквідованих після постанови ЦК ВКП (б) у квітні 1932 «Проліт», «ді Ройте велт», та щомісячника «Советіш літератур» (1938-41 рр.; що також видавався у Києві. Широкою популярністю користувалися твори: Д. Бергельсона, Д. Гофштейна, П. Маркіша, Л. Квітко, Дер Ністера, І. Фефера, І. Добрушина, Н. Ойслендера, А. Гурштейна, Ш. Галкіна, А. Кушнірова та ін.

Одним з важливих компонентів розвитку єврейської культури в СРСР в 1920-30-х рр. була різноманітна діяльність культурно-просвітницької організації «Культур-ліга», утвореної за ініціативою Нахмана Майзеля у Києві (1918). Основними напрямками діяльності цієї організації були розвиток єврейського народної освіти мовою їдиш, літератури цією мовою й різноманітних форм єврейського національного мистецтва. Зі встановленням радянської влади на Україні, розпочався швидкий процес перетворення «Культур-Ліги» з автономної організації в бюрократичний орган, керований євсекцією та єврейським бюро Наркомосу. Це призвело до еміграції в грудні 1920 майже всього керівництва організації в Польщу. Протягом 1-ї половини 1920-х рр. піддалися націоналізації й прийняли ідеологію або закрилися організовані «Культур-Лігою»: вечірні єврейські народні університети, школи, дитячі садки, бібліотеки, театри, музичні колективи та драматичні гуртки, преса, видавництва.

До середини 20-х рр. основна більшість літератури мовою їдиш видавалася в Україні кооперативним видавництвом «Культур-Ліга». Кілька десятків єврейських книг випустило Державне видавництво України.

 Однією зі складових проголошеної в 1923 р. політики коренізації став розвиток видавничої справи мовами національностей, що проживають в Україні. Державна підтримка книговидавництва та преси дозволила налагодити масовий випуск різноманітної літератури, періодичних видань мовою їдиш. Незважаючи на ідеологічну заангажованість цих видань, вони все ж виступали вагомим громадським чинником підтримки єврейської мови.

Починаючи з 1925 р. проблемами видання єврейської літератури та преси  опікувався ЦКНМ при ВУЦВК. Також, вибагливо цікавилося єврейською видавничою справою й Головбюро євсекцій ЦК КП(б)У. Зокрема, у жовтні 1925 р. на Всеукраїнській нараді євсекцій обговорювалося питання «Преса і видавництво». На той момент в УРСР мовою їдиш видавалися такі газети і журнали, як «дер Штерн», «Векер», «дер Їдишер пойер», «ді Юнге гвардіє», «Фрайгайт», «дер Юнгер шлогер» та ін. З 1926 р. масовий випуск таких видань розпочали Держвидавництво УРСР,  а ВУЦВК прийняв рішення забезпечити всі школи національних меншин республіки безкоштовними підручниками на рідній мові. У Наркоматі освіти був розроблений «План подготовки комплекту підручників для шкіл нацменшин» для видання літератури мовами національних меншин 25 червня 1926 в Харкові було утворено видавництво «Укрдержнацменвидав» - Всеукраїнська філія Центрального видавництва народів СРСР.[1] По іншим відомостям це відбулося у 1932 р.[2]

За 5 років роботи республіканське видавництво підготувало і випустило підручники на 15 мовах. Серед них підручник з літератури німецькою, їдиш, польською, чеською, латишською та естонською мовами.

Остання, маючи більш сучасне устаткування, поступово перетворилася на провідного державного виробника друкарської продукції мовами національних меншин. Протягом 1926–1929 рр. у Всеукраїнській філії Центрального видавництва народів СРСР було видано близько чверті усіх видань мовами національних меншин в Україні. Видавництво «Культур-Ліга» за цей же період забезпечило випуск продукції в обсязі 2367 друкованих аркушів. Наприкінці 1920-х рр. спостерігалося загальне піднесення єврейської видавничої справи. Збільшувалося видання художньої літератури, зокрема розпочалося видання бібліотеки для юнацтва.

1930-1931 рр. – пік єврейської друкарської діяльності в УРСР. Загальна кількість видань мовою їдиш, що побачили світ у трьох вищезазначених видавництвах у 1930 р., склала 419 найменувань накладом 2 639 тис. примірників. Станом на 1 жовтня 1930 р. тільки в Центрвидавництві виходило чотири газети і п’ять журналів мовою їдиш. Іще декілька журналів мовою їдиш галузевої спрямованості загальним накладом 12 тис. примірників виходили у Держвидаві. Значну популярність у цей період мали єврейський науковий журнал «ді Їдише шпрах», дитячий журнал «дер Юнгер шлогер».

Сполучення кількох чинників: зниження собівартості, зростання популярності серед населення, а отже, й попиту, дозволило збільшити періодичність тих чи інших видань. Наприклад, газета «дер Штерн» стала щоденною, «Соцдорф» виходила 12 разів на місяць, «Юнге гвардіє» – 8, «Зай грейт» – 4 рази на місяць. Щомісячними стали такі журнали як «Гезунд унд арбайт» та «дер Юнгер шлогер». Помітною подією в житті республіки став вихід «Роман-газети» єврейською мовою.

Єврейська преса виходила і на периферії. Найбільш масовою серед них була «Одесер арбайтер». До мережі єврейських періодичних видань входили також багатотиражні газети на виробництві. Практично на всіх підприємствах, де працювали компактні групи євреїв, виходили або багатотиражки на їдиш, або ж окремі додатки до загальних видань. У звітах партійних та радянських органів про культурно-освітню роботу з національними меншинами окремим рядком на початку 30-х рр. обов’язково вказувалася місцева преса національною мовою.

Протягом 30-х рр. єврейська періодична преса продовжувала кількісно зростати. Газети на їдиш почали виходити в єврейських національних районах, а також у деяких великих містах. Після чергової адміністративно-територіальної реформи в 1932 р. почали виходити й обласні газети на їдиш. У єврейському Сталіндорфському районі виходило дві газети: одна українською мовою, інша єврейською, причому українську газету очолював єврей, а єврейську – українець. Популярність цих районних газет була досить великою. Помітною подією для єврейського Новозлатопільського району стало святкування виходу 1000 номера районної газети «Колвірт штерн». Число сількорів цієї газети доходило до 300 осіб.

У 1934 р. було прийнято кілька постанов Секретаріату Всеукраїнського Центрального виконавчого комітету, щодо Єврейської автономної області з центром у Біробіджані, й Укрдержнацменвидаву було дано вказівку, «встановлюючи тираж підручників, політичної, масової літератури єврейською мовою, виходити з необхідності забезпечення ними шкіл та закладів комуністичної просвіти в Біробіджані». Видавництва «Український працівник» та Держнацменвидав отримали вказівку випустити брошури українською, російською, єврейською, польською та німецькою мовами про будівництво Біробіджану. Профспілці працівників освіти вжити заходів до надходження до Біробіджану бібліотечок з ідеологічно перевірених книжок на мовах населення Біробіджана, зошитів, політехнічного обладнання, наукового приладдя».

У 1934 р. на сторінках союзної єврейської газети «дер Емес» пройшла дискусія про місце єврейської мови. Ця «дискусія» свідчила про кардинальні зміни в підходах вищого політичного керівництва країни до питань культурного розвитку єврейського народу. Інтеграція розглядалася вже тільки в напрямку асиміляції. Ці зміни відбилися й у змінах назв деяких видань: з 1933 виходив щомісячний літературно-художній і бібліографічний журнал «Фармест», який у 1938 р. отримав назву «Совєтіше літератур».

У Держнацменвидаві 1931-1941 рр. тут виходило близько 40% всіх книг на їдиш, що видавалися в колишньому Радянському Союзі.

Період «великого терору» 1937-38 рр. болісно позначився на долях діячів радянської єврейської літератури. У таборах загинули письменники М. Кульбак та І. Харик, новеліст та критик А. Абчук, критики М. Літваков, Я. Бронштейн , Х. Дунець. У той час репресії обрушилися переважно на найбільш відданих радянському режиму єврейських літераторів та критиків.

У 1938 р ЦК КП (б)У оголосив навчальні заклади всіх національних меншин України (у тому числі і єврейські) осередками буржуазно-націоналістичного впливу та визнав їх збереження "недоцільним та шкідливим". Всі єврейські школи, училища, технікуми закрилися або перейшли на російську та українську мови. У квітні 1939 влада ухвалила рішення про скасування чи перетворення "штучно створених" адміністративно-територіальних одиниць: єврейські райони й сільради втратили статус національних, 156 єврейських сільських й містечкових (селищних) рад припинили своє існування.

В результаті масових репресій в роки Великого терору, розстріляними й заарештованими виявилися не тільки люди, а й книги. У Спецхран бібліотек відправлялися десятки тисяч книг - і не тільки тих, які належали перу репресованих авторів, але й тих, де згадувалися їх імена. Щотижнево виходили накази-циркуляри Головліту зі списками заарештованих книг. Найсуворішій селекції піддавалися і єврейські відання.

Політичні процеси, що відбувалися в країні з другої половини 1930-х рр. – дезорганізація всієї національної роботи після ліквідації округів, де були зосереджені найбільш працездатні національні кадри, згортання діяльності ЦКНМ, а також розгортання боротьби з так званими «національними ухилами» – суттєво вплинули на стан єврейської книговидавничої справи, преси. В 1939 р., слідом за ліквідацією всіх національних адміністративних утворень, закладів культури та освіти, були закриті всі 24 газети та журнали, що видавалися єврейською мовою у УРСР.

Виставку підготувала головний бібліотекар Відділу фонду юдаїки Інституту рукопису НБУВ Ганна Ривкіна.