Стиль бароко прийшов на зміну ренесансу і панував у європейському мистецтві кінця XVI – першої половини XVIII ст. Естетика бароко поширилася на усі сфери духовного життя тогочасного суспільства (архітектуру, образотворче мистецтво, музику, художню літературу, театр), протиставляючи  ренесансному антропоцентризмові, потягу до гармонії та простоти теоцентричний світогляд, драматизм та схильність до формального ускладнення твору.

   В українській культурі найбільшого розквіту стиль бароко набув у середині XVII ст., знайшовши яскраве вираження у мистецтві книги. Притаманний українському  національному характерові потяг до святковості, поетичності, смак до яскравих барв, рясного рослинного орнаменту став плідним ґрунтом для барокової естетики з її пишними та вигадливими пластичними формами, місткими алегоричними та символічними образами. В історії української книги XVII – І пол. XVIIІ ст. стиль бароко маркують такі риси: 1) алегоричні зображення на фортах, що є вступом до змісту твору; 2) смисловий зв'язок тексту із засобами художнього оформлення видання (ілюстраціями, сюжетними заставками та ініціалами); 3) увиразнення тексту за допомогою орнаментальних прикрас і засобів технічного оформлення (шрифтів, напряму тексту); 4) введення в структуру видання епіграм, емблематичної поезії, фігурних віршів, молитов, панегіриків та ін. у ролі присвят меценату видання, небесному адресатові або читачеві. Загалом усі поліграфічні засоби, використані в оформленні української книги XVII – XVIIІ ст., спрямовані на увиразнення змісту твору, посилення його алегоричності та емоційності.

   Цінними пам’ятками українського бароко є видання Святого Письма, богослужбових книг XVII – XVIII ст. та житійної літератури, оздоблені рослинними орнаментами та сюжетними гравюрами. Складними алегоричними композиціями на фортах вирізняються збірки барокових проповідей другої половини XVII ст. (як-от: «Трубы словес проповідних» (Київ, 1674), «Трубы на дни нарочитыя» (Київ, 1674), «Меч духовный» (Київ, 1666) Лазаря Барановича, «Мир с богом человіку» Інокентія Гізеля (Київ, 1669), «Ключ розумінія» (Київ, 1659; Львів, 1663 і 1665), «Месіа правдивый» (Київ, 1669), «Небо новоє» (Львів, 1665; Могильов 1699) Йоаникія Галятовського, «Огородок Маріи Богородицы» (Київ, 1676), «Вінец Христов» (Київ, 1688) Антонія Радивиловського та ін.). Заслуговують на увагу також видання панегіриків, тексти яких увиразнено за допомогою різноманітних декоративних елементів – алегоричних гравюр, рамок із виливних прикрас, шрифтових засобів тощо. Вагому декоративну роль у структурі української книги XVII – XVIIІ ст. відіграють геральдичні та дескриптивні вірші, що є взірцями барокової поетики. Геральдичні вірші у виданнях XVII – XVIIІ ст. розміщено, як правило, на зворотах титулів під зображенням гербу визначної особи, якій присвячено видання. Дескриптивні вірші, що тлумачать зміст зображення, трапляються під сюжетними гравюрами на зворотах титулів, а також на початку окремих розділів твору.

   На виставці представлено визначні книжкові пам’ятки доби українського Бароко, що зберігаються у фондах відділу стародруків та рідкісних видань. Це зокрема видання Нового Завіту, Євангелія, Апостола, Псалтиря, богослужбові книги (Требник, Служебники, Октоїх, Тріодь пісна), а також видання акафістів і окремих молебнів та служб, проповідницька та агіографічна література, панегірики та поетичні збірки  XVII – XVIII ст., що побачили світ у друкарнях Києва, Львова та Чернігова. Форти, звороти титулів, сторінки з ілюстраціями та декоративними прикрасами цих видань яскраво репрезентують основні риси стилю бароко.

  О. Ю. Курганова